Національний рух у Галичині й Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни
Історія України
Новітня історія України (1914-1939 рр.)
Україна в Першій світовій війні (1914-1918 рр.)
Національний рух у Галичині й Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни
Серед учасників Українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдиного ставлення до війни та майбутнього України.
Більшість західноукраїнських політиків підтримала у війні Австро-Угорщину. У серпні 1914 р. представники радикальної, соціал-демократичної і національно-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний
Діячі ГУР взяли активну участь у формуванні українських військових підрозділів. Більшість учасників цих підрозділів були членами військових, громадських, спортивних молодіжних організацій (“Січ”, “Сокіл”, “Пласт”). Понад 2,5 тис. добровольців утворили легіон Українських січових стрільців, що брав активну участь у бойових діях на боці Австро-Угорщини.
З ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського було утворено політичну організацію – Союз
На початку вересня 1914 р. більшу частину Східної Галичини було окуповано російською армією. Царський уряд вважав Східну Галичину “давньою російською землею”, тому з її боку почалися утиски української мови, українських культурних організацій, кооперативів, періодичних видань.
У 1915 р. становище на фронті змінилося: німецькі та австро-угорські війська пішли в контрнаступ, російська армія відступила. У новій ситуації ГУР виступила із заявою, у якій проголошувала своєю метою утворення незалежної Української держави на землях, що входили до складу Російської імперії. Українські землі, які перебували в складі Австро-Угорщини, мали стати автономною областю Австро-Угорщини.
Коли в результаті Брусиловського прориву (травень-червень 1916 р.) російська армія знову окупувала Східну Галичину, Австро-Угорщина й Німеччина домовилися про утворення Польської держави, до складу якої мали ввійти західноукраїнські землі. Для українців це означало неможливість реалізації планів державотворення. За цих умов ГУР самоліквідувалася. Українські політики на чолі з Євгеном Петрушевичем узяли курс “орієнтування на власні сили”. Було висунуто нову ідею: землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями і тому не можуть стати частиною Польської держави.
Діячі СВУ розгорнули активну роботу в таборах для військовополонених, із яких згодом були утворені дві українські дивізії – Сірожупанників та Синьожупанників.
Національний рух у Східній Галичині також був представлений діяльністю культурно-освітніх організацій – “Просвіт” і українських народних шкіл, що підіймали національну самосвідомість народних мас. Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким сприяла єднанню українців і зростанню національної самосвідомості.
У роки Першої світової війни в Наддніпрянській Україні діяли такі політичні партії та блоки: РУП, УСДРП, ТУП, “Спілка”. На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол. Представники УСДРП на чолі із Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Члени УСДРП на чолі з В. Винниченком засуджували війну, обстоювали автономію України. В. Дорошенко очолив крило УСДРП, що закликало до боротьби з царською Росією і стояло на позиціях незалежності України.
Діячі ТУП закликали українців до захисту Російської держави у війні, сподіваючись, що в майбутньому Україні буде надано автономію.
Вихідці з Галичини заснували в Києві Карпато-руський визвольний комітет, який закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію.
Із метою підтримки російської армії було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітету були відомі представники українського національного руху (П. Ніковський та інші). Помічником уповноваженого Союзу на Західному фронті був призначений С. Петлюра.
Українські ліберали засновували й утримували власним коштом приватні лазарети для поранених солдатів. Лазарети відкривали також монастирі Російської православної церкви.
Молодь була активною учасницею українського національного руху. У Харкові діяла студентська громада, робота якої сприяла зростанню національної самосвідомості українців.
Українські депутати в IV Державній думі Росії вимагали відновити “малоросійську пресу”, порушували питання про автономію України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...