Політологічний словник
Освітня політика – система заходів, здійснюваних державою в сфері освіти і спрямованих на забезпечення її розвитку як одного з ключових ресурсів модернізації суспільства. Таке значення освіти зумовлено тим, що на відміну від традиційного суспільства, яке залишається у цілому незмінним, і де життя регулюється, загалом кажучи, раз назавжди визначеними приписами, – у сучасному світі за природою його розвитку весь час з’являються нові реалії, для яких готових рішень немає, їх треба винаходити (це те, що починаючи
з XIX ст. називається “питаннями”, наприклад, “жіноче питання”, “селянське питання”, “робітниче питання” тощо). Виявляється, що коли не винайдені творче розв’язання цього питання, форма для інтеграції нових реалій у суспільну систему, то справа доходить до соціального вибуху, який може зруйнувати державу (як це протягом двох минулих століть відбулося у ряді країн). Отже, не можна лишати проблему на самоплив, треба знайти для неї оригінальне вирішення. При цьому самої наявності розумного розв’язання того чи іншого “питання” недостатньо: проблема полягає в тому, що реалізація запропонованого
способу вирішення потребує ще й відповідної компетенції з боку громадян; а набуття такої компетенції і є власне освітою. Загалом освіта має подвійне значення. В сучасну епоху вона виступає як чинник технологічної модернізації (зростання частки наукоємних виробництв, збільшення віддачі від інвестицій в освіту, необхідність неперервної освіти для підтримання рівня конкурентоспроможності економіки тощо). Водночас від початку епохи виникнення всесвітніх явищ (всесвітня промисловість, всесвітній ринок, всесвітня література тощо), які постали на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст., освіту розуміють як феномен, що має загальноцивілізуючий вплив: за висловом одного з лібералів, що більше в суспільстві буде шкіл, то менше буде в’язниць. Отже, йдеться про набуття як фахових, так і громадянських компетенції; вони однаково необхідні для реалізації і персонального, і суспільного потенціалу, а відтак, рівною мірою є предметом піклування в О. п.; розривати завдання фахової і громадянської освіти не можна. Сама сучасна освітня сфера є складним утворенням, яке потребує забезпечення низкою різного роду ресурсів: інформаційних, технічних, фінансових, правових, відтак – розбудови відповідних інфраструктур. Як наслідок, вирішення проблем у галузі освіти пов’язано з широким комплексом заходів, які виходять за межі суто внутрішньо-освітніх (змін у мережі освіти, її закладах), і без їх виконання не може бути здійснено. Нарешті, слід зазначити необхідність координації діяльності різних суспільних груп (освітян, підприємців, політиків) для здійснення змін у системі освіти, що і виступає як О. п. Досвід показує, що без консенсусу еліт послідовна О. п. неможлива.
Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). – К., 2003; Фініков Т. В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна. – К., 2002; Darrell R. Lewis, Darwin Hendel, Alexander Demyanchuk. Private Higher Education in Transition Countries. – K., 2003.
Е. Щербенко
Loading...