Політологічний словник
Політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико – владні відносини, набувають відносної самостійності. П. с. має складну і суперечливу структуру. За функціональним принципом класифікації в П. с. виокремлюють такі аспекти: політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання,
воля та ін.); політико – ідеологічний (цінність, ідеал, ідея, концепція, доктрина, теорія, погляди тощо); політико – дійовий (свідомість консервативна, реформістська, радикальна, ліберальна та ін.). П. с. за суб’єктом класифікують на П. с. суспільства, нації, класу, групи, особистості, на П. с. масову, а також громадську думку. За ставленням до влади, владних структур є П. с.: автократична, демократична. Гносеологічно розрізняють П. с. емпіричну і теоретичну, буденну і наукову. До основних сфер П. с. належать такі: політична наука – політичні теорії, концепції, гіпотези; політична ідеологія – політичні цінності,
ідеали, доктрини, гасла, програми; політична психологія – політичні відчуття, думки, настрої, воля, спрямованість тощо. П. с. є відображенням реалій буття. Вона тісно пов’язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти, культури. Як одна з найважливіших характеристик політичного життя суспільства П. с. має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою її формування є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні та групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. П. с. притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу. Для формування П. с. вкрай необхідні аналітично-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, структури (групи, партії, об’єднання, організації тощо), до якої людина неформально належить. За змістом П. с. включає в себе певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття, а за специфікою вияву вона активно впливає на інші форми суспільної свідомості, має часто досить високий ступінь відображення соціально-класових інтересів. Розрізняють П. с. масову, групову, індивідуальну, буденну і науково-теоретичну. Перші три форми пов’язані з її суб’єктами, а дві останні визначаються глибиною відображення дійсності. Виокремлюють також такі основні типи П. с.: державну та недержавну. Державний, або етатистський, тип ГІ. с. грунтується на позиції, що найвищими, найважливішими є інтереси держави (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс). Недержавний, або анархістський, тип П. с., навпаки, виникає там, де політичну владу вважають злом, а державу – експлуататором, ворогом свободи. Основні функції П. с.: пізнавальна – система знань про політичну дійсність загалом; оцінювальна – забезпечення і сприяння орієнтації у політичному житті на основі оцінювання політичних подій; регулятивна – орієнтування стосовно участі у політичному житті; інтегруюча – сприяння об’єднанню окремих соціальних груп, суб’єктів політичного процесу на основі спільних ідей, цінностей, установок; прогностична – передбачення особливостей розвитку політичного процесу, подій; нормативна – створення загальноприйнятого образу майбутнього. П. с. має два рівні – ідеологічний та психологічний. П. с. можна вважати сукупністю почуттів, усталених настроїв, традицій, ідей і певних теоретичних систем, які відображають найістотніші інтереси великих соціальних груп, їх ставлення одна до одної і до політичних інститутів суспільства. П. с. – це не що інше, як сприйняття людиною частини життєвої реальності, яка безпосередньо пов’язана з політикою. Це суб’єктивний образ відповідної політичної системи. П. с. формується у процесі пізнання суб’єктом певних політико – владних відносин, політичних інтересів, установок, цінностей, а також у процесі політичного виховання, формування політичної культури суб’єкта політики.
Гаєвський Б. А. Філософія політики: Навч. посіб. – К., 1993; Гофман Л. Я, Шестопал £ Б. Политическая психология. – Ростов н/Д, 1996; Головатий М. Ф. Політична психологія. – К., 2001; Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. – К., 1993; Общественное сознание и его формы / Общ. ред. и пре – дисл. В. И. Толстых. – М., 1986; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шем – шученка, В. Б. Бабкіна. – К., 1997.
М. Головатий
Loading...