Символіка політична
Політологічний словник
Символіка політична – невіддільний атрибут політики, ідеології, культури, що являє собою сукупність виразних засобів, різноманітних знаків, символів, предметів або актів людської діяльності і поведінки, які є культурною пам’яттю певних соціальних груп чи всього суспільства і надають політичному життю, політичним діям, різним формам матеріалізації політики явний, надто очевидний, підкреслений чи, навпаки, прихований зміст. С. п. доповнює, оформляє, робить більш виразним основне політичне значення політичного
Символіка політична складається із різного роду знакових систем, які мають різне політичне значення і обслуговують політичний процес властивими їм засобами. Політичними символами можуть бути люди, речі, явища тощо. Властивістю таких символічних знаків є лаконічність, однозначність, виразність, простота, ясність, доступність, розрахунок на масове сприйняття. С. п. має складну структуру і включає кілька основних знакових систем політичного процесу. Згідно з функціональним призначенням і структурними особливостями в ній можна виокремити: національно-державні та партійні символи і емблеми (герб, прапор, гімн тощо); архітектурно-скульптурні символи (важливі будівлі, архітектурні комплекси, споруди, що мають значення в політиці, пам’ятники політичним діячам, меморіали тощо); відзнаки (знаки влади, рангів, політичної ієрархії, ордени, медалі, значки, титули, форма одягу тощо); грошові знаки (гроші є важливим чинником політики і їхнє місце серед інших валют символізує могутність держави); наочно-агітаційні символи (плакати, гасла, листівки, політичні портрети і фотографії, політична карикатура, теле – і радіореклама тощо); ритуально-процесуальні символи (надають політичному життю ритм, встановлюють послідовність подій, зумовлюють порядок і неминучість дій, надають політичним діям емоційного забарвлення – це паради, демонстрації, вшанування, порядок ділових і урочистих прийомів, вручення нагород, заміщення посадових постів, присяги, присвоєння звань, урочисте поховання та ін.); предметно-об’єктні знаки (різноманітні предмети і об’єкти, які мають особливе значення для певної спільноти і часто використовуються на гербах і прапорах); політичну топоніміку (пов’язана з назвами національно-державних утворень, населених пунктів, вулиць, площ тощо); політичну моду (одна із складових зовнішнього прояву політики); політико – музикальні символи (гімни, музичні твори, святкові концерти, траурні марші, революційні пісні тощо); політичну мову (особливі мовні конструкції, що застосовуються в політиці, – мова законодавства та адміністративно-правова, управління, спілкування та переговорів, політичного виховання, політичної пропаганди, політична риторика, лозунги тощо); людей – політичних символів; умовно-графічні знаки (зірки, хрести, тризуби, звірі, птахи, грифони, дубові, лаврові та маслинові гілки тощо); математичні величини (що вносять певну конкретність в політику для більш переконливої аргументації, це матеріали статистики, результати голосування, дані переписів, обсяг внутрішнього валового продукту тощо); символи простору і часу (місця політичних подій, терміни обрання президентів, законодавців, пам’ятні дати, протиставлення Захід – Схід, Північ – Південь, Європа – Азія тощо); понятійні символи (групи слів політичного лексикону, які мають певне політичне значення: держава символізує країну, владу, народ; система – тип політичних і суспільних відносин; назви держав, партій, політичних рухів, політичних лідерів (король, президент, вождь) – політичну систему, тип влади, характер політичного режиму; назва документа (закон, декрет, указ, постанова тощо) є символом політичної волі, влади, підпорядкування, тощо). Слід наголосити, що значна частина видів політичних символів належать одночасно до різних типів символіки в наведеній класифікації і можуть вільно поєднуватися між собою. Більшість символів має візуальний характер: колір, зображення, що символізують почуття, комбінуються як національні символи; слухові символи, які впливають на слух, – гімни, пісні, марші; рухові символи – салюти, паради, прийоми, процесії тощо.
Символи бувають: неприховані (просте і очевидне значення); приховані (прихований зміст); нейтральні (набувають політичного значення залежно від конкретної ситуації).
У політичному житті С. п. виконує: пізнавальну, виховну, комунікативну, мобілізуючу функції і виступає як засіб ідентифікації та ідеологічного впливу. Основне її функціональне призначення – згуртовувати людей, прихильників тієї чи іншої ідеї і вести їх до нових звершень. У найзагальнішому значенні С. п. є основною формою комунікації між владою і суспільством, засобом зовнішньої і внутрішньої легітимації політики. Допомагає підтримувати групові зв’язки, репрезентувати певну групу в інших системах зв’язків. Через С. п. політичні суб’єкти індивідуалізуються, а також відбувається їх об’єднання (консолідація) або роз’єднання. Завдяки С. п. можна судити про спрямованість політичного життя в цілому, діяльність політичних партій і рухів. Вона активно використовується у передвиборних кампаніях і є засобом ідентифікації та розрізнення партій і суспільно-політичних рухів в умовах боротьби за політичну владу. За ставленням до С. п. можна судити про погляди і стан політичної культури в суспільстві, про підтримку існуючого суспільно-політичного ладу і ефективність ідеології. Важливою умовою успішного використання С. п. є визнання її народом.
Як свідчить досвід розбудови незалежної держави в Україні, особливо гостра потреба в С. п. виникає в період трансформації суспільства, конституювання соціальних груп, що спираються на психологічний механізм ідентифікації.
Слід наголосити, що С. п. – це лише інструмент у руках людей, проте інструмент дуже важливий, і перебільшувати його можливості, як і принижувати його значимість небажано.
Мисюров Д. А. Политика и символы. – М., 1999.
П. Дьомкін