Статеве виховання дітей та підлітків
ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник
РОЗДІЛ 7
СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОЇ СІМ’Ї ТА ПРОФІЛАКТИКИ ХВОРОБ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ
7.3. Статеве виховання дітей та підлітків
Нормальний сексуальний розвиток дітей та підлітків неможливий без відповідного статевого виховання. Воно починається з дитинства.
Не слід давати дитині будь-яких роз’яснень з питання народження людини доти, поки вона не запитає сама. Якщо ж питання прозвучало, відповідати потрібно правильно, хоча й у доступній для дитини формі.
Для статевого виховання важливе місце належить сім’ї, де виховується дитина. Батьки – кращі вчителі. Особливе значення мають взаємовідносини батьків, емоційна атмосфера в якій росте дитина. Уважне, турботливе відношення, повага батька і мами один
1. Атмосфера довіри в сім’ї. Вислуховувати дітей і давати їм правильні та ясні відповіді. Діти повинні знати про статеве дозрівання все, щоб у майбутньому не відчувати страху перед чимось незнайомим.
2. Називати статеві органи правильно. Пам’ятайте, що у людини немає органів “добрих” і “поганих”.
3. Ніколи не кричати на дитину, навіть якщо вона лається, займається мастурбацією, грає в сексуальну гру. Тут краще відреагувати жартом.
4. Не боятися говорити дитині правду про її народження, не говоріть про бусла та капусту.
5. Своєчасно доводити до відома підлітка, що таке менструація, ерекція, полюції.
6. Розказати про гомо – і гетеросексуалізм, проституцію, хвороби, які передаються статевим шляхом.
Досвід, отриманий у сім’ї за роки формування дитини, залишає незабутній слід. Він є тим балансом, на якому в майбутньому проходить становлення людини як особистості та його відношення до сім’ї, суспільства та інших людей. З 6-7 років дитина йде до школи. Дуже важливо, щоб правильне відношення до сексуальної проблеми, яке сформоване у сім’ї, одержало подальший розвиток. Тому починаючи з початкових класів треба звернути увагу на те, щоб не допустити розвитку антагонізму між хлопчиками та дівчатками.
Приблизно з 10-12 років починається “трудний” вік: період статевого дозрівання. Тоді найбільше може допомогти дитині мама, тато та педагоги, розповісти про фізіологічні механізми та анатомічні особливості статевої системи дівчат і хлопців.
Зміст статевої освіти грунтується на таких принципах:
– об’єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов’язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками; роз’яснення складних для розуміння питань має випливати з усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;
– будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, культу сім’ї, особистого щастя;
– адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з огляду на вікові можливості дітей, урахування вихователями індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;
– національний компонент змісту навчально-виховної роботи передбачає її здійснення на основі широкого використання різних видів народної творчості, надбань народної педагогіки у вихованні сім’янина; традиційним є ставлення українського народу до родини, кохання, материнства та батьківства як до великих цінностей у житті людини;
– статева просвіта, виховна робота не повинні включати елементи сексуальної стимуляції дитини. Нехтування цим, засобами масової інформації, призвели до багатьох збочень у сексуальній поведінці сучасних підлітків та юнацтва;
– сексуальна просвіта дітей і юнацтва вимагає природності поведінки дорослих. Діти часто не усвідомлюють зв’язку між обговорюваним питанням і еротикою, але їм добре передасться афектація дорослих. Тема еротики мас лишатись у змісті статевої просвіти та посідати рівноправне місце серед інтересів і проблем дітей. Авторитетність джерела сексуальної просвіти грунтується на тому, що порнографічна література несе в собі брутальний компонент, який вульгаризує зміст інформації. Тому до навчально-виховного процесу з питань сексуальної культури мають залучатись фахівці-медики, психологи. юристи, вчителі з відповідною підготовкою;
– послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність у передачі знань у прогресі навчально-виховної роботи.
Статеве виховання повинно проводитися безперервно і з врахуванням психосексуального розвитку дитини: дошкільний заклад – школа – вищий навчальний заклад. Саме на цьому аспекті слід акцентувати увагу при підготовці майбутніх учителів та вихователів. Свої знання майбутні педагоги повинні використовувати при проведенні статевого виховання у навчально-виховних закладах.
Одним із завдань статевого виховання є формування етикетних норм щодо материнства і батьківства. Первинним осередком, необхідною умовою формування материнства та батьківства є сім’я. Саме у своїй сім’ї в дівчаток і хлопчиків виховуються статево-сімейні рольові якості та передумови до міцного шлюбу формуються у дівчинки шляхом виховання благородних рис жіночності, у хлопчиків – рис мужності.
Підготовка дівчинки до материнства, хлопчика до батьківства грунтується на фізіологічних механізмах, історії розвитку сімейно-шлюбних взаємин та морально-етичних норм суспільства, в якому постійно відбуваються зміни моделі материнства, відповідні зміни у власних суспільних відносинах. Змінюється і ставлення жінки до своєї ролі матері.
Говорячи про батьківство в його широкому значенні, науковці мають на увазі сукупність біологічних, правових і виховних функцій, що виконуються чоловіком стосовно своїх дітей.
Якщо материнський інстинкт спрямований на збереження потомства, турботу про нього, то батьківський орієнтований, головним чином, на захист матері і дітей. Як материнський, так і батьківський – це, насамперед, інстинкт продовження роду. Велику роль при цьому відіграє його соціальна обумовленість, оскільки людина може вижити лише в співтоваристві, для неї велике значення має приклад батьків і норм, що культивуються у суспільстві.
У суспільному житті розгляду взаємин чоловік – жінка приділялася велика увага з давніх-давен. В Україні ідеалом була повна сім’я: чоловік, жінка, діти. Народна педагогіка стверджує, що подружня пара – вісь сім’ї, а кохання двох – чоловіка та жінки – стає основою для творення життя. Діти зміцнюють сім’ю. Вони прикрашають родину, дарують радість, продовжують родовід.
Материнство – одна із соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір’ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми й цінності відіграють значиму роль у проявах материнського ставлення. Відомо, що для догляду за малюком наявність материнського інстинкту є необхідною умовою. Проте неготовність до материнства з психологічної точки зору є однією з причин відсутності материнської поведінки. Жінка, котра ніколи не спостерігала за процесом догляду за грудною дитиною, навіть при наявності материнського інстинкту, не здатна виявити ознак материнства, які формуються під час тривалих повсякденних спостережень дівчини за поведінкою старших жінок у сім’ї щодо малюка.
Таким чином, материнська поведінка формується на основі інстинкту під впливом навчання та сімейного виховання.
Одним із аспектів статево-рольової диференціації є співвідношення ролей батька і матері. Через фізіологічні особливості жіночого організму (виношування, вигодовування дитини) жінка більше, ніж чоловік причетна до репродуктивного процесу. В чоловічому життєвому циклі немає аналога такій події, як пологи, хоча деякі культури створюють його штучно.
У формуванні почуття материнства (батьківства) C. B. Діденко виділяє наступні чинники:
1. Наявність інстинкту материнства (батьківства) у прабатьків батьків – відповідний генетичний поглиблений вплив середовища у вигляді позитивного досвіду сімейних стосунків у дитинстві.
2. Бажання мати дітей, установка на них.
3. Позитивна психоемоційна установка на вагітність.
4. Ніжність до майбутньої дитини, бажання спілкуватися з іще ненародженим малюком.
5. Почуття жалю і співчуття до дитини, радість від першого крику.
6. Почуття близькості з дитиною, тісний тілесний контакт із нею.
7. Емоційна чуйність матері тощо.
Однією з необхідних умов формування материнства є батьківська сім’я. Тому більшість зарубіжних дослідників підкреслюють на несприятливий вплив порушень міжособистісних взаємин у батьківській сім’ї на розвиток особистості майбутньої матері. Відомо, що більшість матерів, які відмовилися від своїх дітей, виховувались у нестабільних сім’ях і з раннього дитинства мали негативний досвід міжособистісних взаємин.
Важлива роль у формуванні материнства належать школі. В процесі виховання учнів особливе значення має формування культу Матері. Любов до матері і повага до жінки мають єдину сутність. У школах проводять вечори, присвячені матері, збори: “Наша мама”, шкільні свята “Прославимо жінку-матір”, “Я люблю тебе мамо!” тощо. У молодших класах вивчають вірші про маму, проводять бесіди “Наші мами-героїні” тощо. У школах доцільно обладнати стенди, присвячені материнству, наприклад, “Бережіть наших матерів”. Доцільним є проведення шкільних свят Матерів, де презентують власні вироби мам.
Батьківство є не менш значущим фактом у житті чоловіка, ніж материнство – у житті жінки. Якщо материнство, зазвичай, передбачає не лише зачаття і народження, але й вигодовування, вирощування потомства, то батьківський внесок у багатьох осіб зводиться практично лише до акту запліднення. Сьогодні у зв’язку зі зміною становища жінки в суспільстві, відбувається поворот до “нового батьківства”, усвідомлення чоловіками відповідальності за сім’ю і дітей. Ставлення до батьківства чоловіки почали усвідомлювати, як важливо бути не просто фізіологічним батьком, але й поділяти функції матерів. Майже всі молоді батьки до і особливо після народження першої дитини відчувають сумнів, чи зможуть вони добре доглядати її, виховувати. Виявляється, що вжитися у роль матері, стати добрим батьком – не так вже й просто. І навіть, якщо молодих готували до реалізації виховної функції сім’ї, до батьківства, вони зустрічаються з певним труднощами. Вважається, що чим раніше батько залучається до догляду за малюком і чим з більшим задоволенням він це робить, тим міцнішою є його батьківська любов.
Зуміти навчитися з перших днів життя дитини бачити в ній особистість, що розвивається, якій потрібні і матір, і батько, любов і увага кожного з них – перше завдання батька.
Роль вчителя у плані статевого виховання та освіти, сприяння формуванню репродуктивного здоров’я серед учнівської молоді є найважливішою і зводиться до таких завдань:
1. Надання учням повної і правильної інформації щодо статі, статевих відносин тощо.
2. Розвивати персональні і колективні навички учнів щодо зміцнення репродуктивного здоров’я.
3. Створити у навчальному закладі середовище, що зможе стимулювати учнів до вибору найбільш сприятливого для їх здоров’я способу життя.
4. З метою отримання свободи в своїй професійній діяльності заручитись підтримкою громадських та медичних організацій та установ.
5. Приймати активну участь у захисті концепції підтримки репродуктивного здоров’я не тільки в школі чи сім’ї, а й у громаді загалом.
Всі ці завдання доповнюють одне одне і наявно демонструють різноманітність сфер впливу, де мають застосовуватися програми сприяння формуванню репродуктивного здоров’я. Дії вчителя не повинні обмежуватися лише школою та позакласною роботою, а поширюватись на громаду в цілому.
Отже, вчитель несе дуже велику відповідальність за покращення репродуктивного здоров’я нації. І слід сподіватись, що втілення в практику і неухильне виконання шкільних програм сприяння репродуктивного здоров’я закріпить навички учнів, і коли вони закінчать
Школу, зможуть завдяки набутим знанням, захищати здоров’я власної сім’ї, що вкрай важливо для покращення демографічної ситуації в державі, оскільки гармонійні сімейні відносини є чинником збільшення народжуваності, а поєднання соціально-психологічного компоненту сімейних відносин з медичним стане запорукою того, що народжені діти будуть здоровими.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...