Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Вебер Макс

Вебер Макс

Політологічний словник

Вебер Макс (1864 – 1920) – німецький соціолог і філософ політики, один із досить впливових й авторитетних представників наукової думки XX ст. В. виходець із заможної родини, батько його був депутатом німецького рейхстагу. Він вивчав право й економіку в університетах Берліна, Гайдельберга, Мюнхена, захистивши дисертацію, викладав в університетах Німеччини, читав курс лекцій у США, Австрії.

Творча спадщина В. визначається широким діапазоном науково-дослідного інтересу: історія економіки, політекономія, теорія

моралі й релігії тощо. Однак М. Вебер – насамперед засновник нового напряму в соціології – так званої розуміючої соціології. Він є фундатором теорії соціології дії, автором концепції ідеального типу, яка визнана класичною. Виходячи з методологічних засад розуміючої соціології, М. Вебер суттєво розвинув теорію політики, збагативши її насамперед оригінальним трактуванням природи політичної влади (концепція бюрократії) і класифікацією типів легітимного панування (здійснення влади).

Політична частина доктрини М. Вебера насамперед присвячена характеристиці капіталізму як типу організації суспільного життя.

Сповідуючи принципи раціональності та пріоритету духовного (морального) начала, він запропонував відповідну альтернативу марксизмові – концепцію капіталізму (“Протестантська етика і дух капіталізму”). До сутнісних характеристик капіталізму мислитель зараховував раціональне господарювання та прагнення до прибутків і з огляду на це стверджував, що в такому розумінні “капіталізм” існував “у всіх культурних країнах земної кулі: в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, в середземноморських державах стародавніх часів, середніх віків і нового часу”. В. називав головною тенденцією поступу цивілізації еволюцію раціональності, її кумулятивність, зростання. За М. Вебером ця тенденція визначає “дух капіталістичного підприємництва”, виявляється в професійній діяльності, втілюється в законодавстві, політичній владі тощо. В. фактично абсолютизував раціональність, ототожнював її з культурою, надавав їй фатального значення в сенсі неминучої “долі Заходу”.

М. Вебер у контексті своєї концепції раціональності, використовуючи понятійний апарат “розуміючої соціології”, глибоко аналізує систему і соціальні функції політичної влади, сутнісні складові політики. Останню він розглядає у вузькому і широкому розумінні, визначає як прагнення участі у владі або здійсненні впливу на поділ влади між державами, всередині держави або між групами людей, які вона в собі утримує. За В. держава є відношенням панування людей над людьми, яке спирається на легітимне насильство як на засіб. З урахуванням підстав, що виправдовують панування одних над іншими, вчений виокремлює три типи легітимного панування: раціональне, традиційне та харизматичне. Раціональне притаманне європейським державам та США, воно передбачає підпорядкування не так особистостям, як законам. Традиційне панування спиралося на віру не лише в законність, а й святість існуючих порядків системи влади. Харизматичний тип панування, за твердженням В., спирався на віру підданих у надзвичайний дар політичного лідера. Цей дар має постійно живити віру – отримувати перемоги, творити видатні вчинки. Зазвичай це авторитарний тип політичної влади.

Вебер розглядає поняття легітимності влади, пов’язуючи її з типами панування. За його визначенням, легітимність означає сукупність тих цінностей і правил, які дають реальну можливість досягти порозуміння у владних структурах. В. вважав, що досягти порозуміння можна, по-перше, за рахунок авторитету минулого (традиційний тип легітимного панування, що грунтується на вірі у святість здавна існуючих порядків). По-друге – шляхом дотримання законності, розумних правил і норм (раціонально-легальний тип легітимного панування). І нарешті, по-третє, – через посередництво особистої волі, доблесті глави відповідної держави, вождя (харизматичний тип).

Водночас В. розробив й іншу знамениту так звану теорію раціональної бюрократії. Згідно з цією теорією, практичне здійснення державного управління неминуче належить професійній бюрократії. Остання є своєрідним чинником раціоналізації влади, характеризується ефективністю розподілу обов’язків, суворою ієрархічністю владних функцій, формально встановленою системою правил управлінської діяльності. Водночас М. Вебер фіксував реальний факт політичного відчуження цих “людей політики” від реального суспільства, попереджав про загрозу бюрократизації суспільства.

З метою унеможливлення тиранії бюрократії мислитель пропонував задіяти теорію плебісцитарної демократії. Згідно з нею харизматичний лідер, вибраний плебісцитарним шляхом, тобто прямим голосуванням всього народу, має доповнити недостатню легітимізуючу силу парламентарної демократії. Окрім того, М. Вебер аналізував і форми демократії без вождя, метою яких постає зведення до мінімуму панування людини над людиною завдяки створенню системи раціонального представництва інтересів, механізму колегіальності й поділу влади.

В. належав до тих мислителів, які бажали зберегти політичну спадщину О. Бісмарка і прагнули домогтися доступу Німеччини до світової політики. Тому він ставив на перше місце велич і міць держави, дуже високо цінив поняття нації. Враховуючи невдачі імперської політики, В. приготував проект реформ політичних інститутів Німеччини, які мали на меті “парламентаризацію” німецького політичного устрою. Досить цікавими були міркування В. щодо особистості політика взагалі, який відрізняється від інших людей значним інстинктом влади.

Таким чином, проблема примирення держави й суспільства, яка була визначена основним напрямом суспільно-політичних досліджень у XIX ст., суттєво розвинена у науковій спадщині М. Вебера. Саме соціологічні й політологічні підходи В. досить відчутно вплинули на політологічні теорії західних теоретиків. Творча спадщина В. дуже велика й багата і вже понад півстоліття є предметом вивчення представниками різних суспільних наук. Маючи певну двозначність, ця спадщина дає можливості кожному наступному поколінню науковців відкривати щось для себе, або по-новому прочитувати цей доробок і відчувати актуальність засадничих підходів цього мислителя.

Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997; Хто є хто в європейській та американській науці: Малий політологічний словник. – Львів, 1997; Политология. Краткий словарь. – Ростов н/Д, 2001; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.

А. Кудряченко