Характеристика облікового ринку та його особливості
Фінансовий ринок
ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО СКЛАДОВІ
5.2. Характеристика облікового ринку та його особливості
Обліковий ринок – частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі – продажу цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.
Інституційну структуру облікового ринку складають: Центральний банк (Національний банк України); комерційні банки; спеціальні кредитні інститути, кошти яких
Національний банк України на грошовому ринку здійснює наступні види операцій:
– надає кредити комерційним банкам;
– купує, зберігає і продає цінні папери;
– купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.
Комерційні банки купують векселі до закінчення терміну дії і на цьому отримують прибуток у вигляді дисконту.
Дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, негайно
Основою облікового ринку є купівля – продаж комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.
Операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу, регулюється Національним банком.
Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.
Онкольний кредит, як вже зазначалося, це короткостроковий кредит, який видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником з попередженням за 2 – 7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки.
На обліковому ринку здійснюється фінансування підприємств на основі короткострокового залучення капіталу, а саме вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і матеріали; погашаються ці векселі за рахунок виручки від проданого готового товару.
Вексельний кредит це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.
Основними інструментами облікового ринку є різноманітні векселі та інші види короткострокових зобов’язань.
Вексель – це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що надає право її власникові вимагати сплати зазначеної у векселі суми від особи, що видала вексель, у відповідний строк й у відповідному місці.
Банківський вексель – це цінний папір, який засвідчує право його власника одержати визначену суму грошей і зобов’язання векселедавця сплатити її при настанні обумовленого терміну її особі, яка дала гроші в кредит банку.
Завдяки багаторазовому обігу, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами, банківський вексель дає змогу вигідно розмістити капітал.
Казначейський вексель – державний цінний папір, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння ним. Вони можуть бути використані:
– для здійснення розрахунків;
– для зарахування сплати податків у державний бюджет;
– як застава для забезпечення інших платежів і кредитів.
Векселедавцем й, відповідно, платником за казначейським векселем є Головне управління Державного казначейства.
Казначейський вексель є короткостроковим зобов’язанням держави, випускається на пред’явника Національним банком країни за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) і реалізується за ціною, меншою від номіналу. Велика емісія казначейських векселів сприяє виникненню інфляційних процесів, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити.
Комерційний вексель – це цінний папір, який видається позичальником під заставу товару, свідчить про безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити (після настання визначеного терміну) зазначену суму грошей власнику векселя.
Розрізняють простий і переказний векселі.
Простий (соло-вексель) виписується й підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредиторові зазначену суму у встановлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, зазначеній у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час, встановлений власником векселя.
Важлива особливість векселя полягає в тому, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують “розрахунковий” вексель – це вексель, що купують із дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя й вексельною сумою стає доходом. У таких операціях використовують векселі надійних банків і підприємств. Векселя цих підприємств купують із мстою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантій листи із зобов’язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари й надані йому послуги.
Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними.
Перевага простого векселя – у досить простих правилах його обороту.
Перекатай вексель (тратта) – це документ, що регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанту), боржника (трасата) і одержувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує кредитор (трасант).
Трасант – особа, що видає тратту, тобто переводить свій платіж на іншу особу.
Ремітент – власник переказного векселя.
Суть цих відносин полягає в наступному: трасант виписує (трасує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.
Переказний вексель повинен мати акцепт – зобов’язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на векселі (“Акцептований”) і підписом платника. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобто головним вексельним боржником. Акцептант відповідає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцептовані банками векселі використовуються при наданні банками позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти – її продаж комерційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхідний аваль – гарантія платежу авалістом (в даному випадку комерційним банком) за траттою. Оформлюється аваль гарантійним написом або авалістом, або видачею окремого документа. Передача векселів здійснюється за допомогою індосаменту – передатного напису.
Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання свого депозиту (внеску).
Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати; вони можуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків, або передані однією особою іншій за допомогою передатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускаються на великі суми.
Банківський акцепт – згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати; оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.
Банківські акцепти – це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів.
Чек – складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекоутримувачу.
В Україні чеки використовуються для безготівкових розрахунків, а також для отримання готівки з рахунка.
У розрахунках між підприємствами застосовуються рахункові чеки. Для одержання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Рахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банку перевести кошти на рахунок пред’явника чека (одержувача засобів). Рахунковий чек заповнює платник. Далі чек передається платником підприємству – одержувачеві платежу під час здійснення господарської операції. Одержувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
Грошові чеки застосовуються тільки для одержання коштів у банківських установах у грошовій формі для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Платником за чеком завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця – звертатися в банк із вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку – виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом.
Чеки бувають:
– ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим попередженням про наказ заплатити;
– чеки на пред’явника – без найменування отримувача;
– іменні – на певну особу.
Чекова форма розрахунків жадає від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися у вірогідності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, що є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, що зазначено в ньому (іменний чек); або пред’явникові, якщо чек виданий на пред’явника. Чекодавець не тільки відповідає за оплату чека банком – платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні засоби для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця або кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, якщо чек банком акцептований.
Чекодавець, як правило, пред’являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає в ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту. Чек може бути просто переданий іншій особі.
Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...