Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Бабеф (Гракх) Франсуа

Бабеф (Гракх) Франсуа

Політологічний словник

Бабеф (Гракх) Франсуа (Francois Babeuf (Gracchus), 1760 – 1797) – французький політичний діяч, ідеолог зрівняльного комунізму, якого прозвали Гракхом через схожість його аграрної програми з вимогами римського державного діяча II ст. до н. е. Ім’ям Б. називався рух його спільників та послідовників – бабувістів, а саме – ліве крило Великої французької революції.

Б. народився у бідній селянській родині в Сен-Квентині, працював землеміром, згодом займався політичною журналістикою та перебував на інших роботах, перед революцією

1789 р. вперше приїхав до Парижа й організував газету “Пікардійський кореспондент”, пізніше як адміністратор опікувався впорядкуванням феодальних архівів. Після падіння якобінської диктатури у 1794 р. організував газету “Tribun du Peuple” (“Трибун народу”). Він допомагав бідноті, вів пропагандистську діяльність, був активним прихильником республіки. За фальшивим звинуваченням його засуджено до багаторічного ув’язнення. Б. у 1792 – 1793 pp. почав називати себе Каміллом-Гракхом і домагався перегляду свого вироку, що сталося тільки у 1794 р. Навесні 1796 р. він створив таємну організацію “Змова рівних”,

за що його знову ув’язнюють. Бабефа і Дарте на суді як головних організаторів та ідеологів змови засудили до страти. їх було гільйотиновано у Вандомі, а решту учасників змови суд виправдав.

Свої погляди Б. виклав у промовах та статтях, що були опубліковані у створеній ним газеті. Згідно з власним світобаченням та спираючись на Мореллі, Гракх Бабеф виступав борцем за новий справедливий суспільний лад. Проте якщо Мореллі вважав, що такий лад (первісного комунізму) вже існував і треба боротися за його повернення, то Б. заперечував таку тезу й закликав до рішучої боротьби за майбутній комуністичний лад. Останній, за його твердженням, стане результатом торжества Розуму, довголітньої праці та роздумів. Майбутній суспільно-політичний лад має відповідати природному стану первісних людей та природному праву, які мають бути ще завойовані у тривалій та напруженій боротьбі з експлуататорами. Б. вважав Французьку революцію останнім епізодом вічної боротьби “між плебеями і патриціями, між бідними і багатими”. Водночас Б. із загибеллю Робесп’єра пов’язував повернення Великої французької революції назад, стверджував, що вона “не доведена до кінця…”

Б. разом зі своїми спільниками по організації “Змова рівних” підготував документ “Акт про повстання”, який висвітлював увесь спектр поглядів та уявлень його авторів. У ньому наголошувалося, що збройне повстання необхідно здійснити для відновлення конституції 1793 р. Повсталі народні маси мають захопити всі урядові установи, придушити опір прихильників тиранії, конфіскувати все майно емігрантів, заколотників та інших ворогів народу, а також отримати назад все майно, що закладено було біднотою у ломбардах. Прихильники Б. вважали, що на перехідний період влада повинна перейти до тимчасового уряду – революційної диктатури “Національних зборів”. Останні формувалися б, за баченням Б., не завдяки виборам, а проголошувалися безпосередньо самими учасниками повстання. Б. виступав за ліквідацію приватної власності, за впровадження обов’язкової суспільно корисної праці для всіх громадян-патріотів. Усі інші мали бути позбавлені права брати участь у суспільному житті й перебувати під адміністративним наглядом доти, поки не доведуть своєї лояльності до революційної влади і не стануть членами Національної общини.

Згідно з баченням Б., позаобщинники позбавлялися політичних прав, вони обкладалися великими податками і для них передбачалася примусова суспільно корисна праця. Національна община мала бути власником усього національного майна, вона повинна дбати про те, щоб усі були рівні і жили у “чесному середньому достатку”, а головним принципом ідеальної республіки мало стати гасло “суворої рівності” та імператив “сміливої програми загальної рівності, що спроможна вивести маси з нужденного становища і політичної апатії”. Рівність в общині мала бути у всьому: одязі, житлі, побуті тощо.

У теоретичних розробках “рівних” знайшли своє відображення надії та прагнення передпролетаріату епохи ранньофеодальної революції. В діяльності змовників Б. спостерігається життєво високий реалізм як в оцінці становища, так і проектах практичних дій щодо реалізації комуністичного світобачення лівого крила Великої французької революції. Б. присвятив свою діяльність не лише досягненню ідеалів, а й продемонстрував велике значення мобілізації революційних сил для того, щоб підняти народні маси на нові революційні звершення. Проте, за оцінкою К. Маркса, у Б. ідея комунізму була “груба” й “інстинктивна”.

В соціалістичній літературі початку XX ст. точилася дискусія щодо того, чи можна вважати Б. попередником марксизму та місця його постулату щодо диктатури найбідніших повсталих мас. Проте зрівняльний підхід та історична обмеженість відводили Б. відповідно інше чільне місце серед політичних діячів та мислителів XVIII ст.

Твори: Бабеф Г. Сочинения: В 4 т. – М., 1975 – 1977 гг.; Буанарроти Ф. Заговор во имя равенства. – М., 1963; Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство. – К. Маркс и Ф. Энгельс. – Соч. Т. 2.

Волгин В. П. Место бабувизма в истории социалистических идей. Французский ежегодник. – М., 1960; Волгин В. П. Очерки истории социалистических идей. – М., 1974; Далин В. М. Гракх Бабеф накануне и во время Великой французской революции (1785-94). – М., 1963; Левандовский А. П. Первый среди равных: Повесть о Гракхе Бабефе. – М., 1986; Щеголев П. П. Заговор Бабефа. – Л., 1927; Ципко А. С. Идея социализма. – М., 1976.

А. Кудряченко