Економічне вчення А. Сміта
Історія економічних вчень
КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
3.4. Економічне вчення А. Сміта
Адам Сміт (1723-1790) народився в Шотландії в сім’ї чиновника. У 1740 р. закінчив університет у м. Глазго і був направлений для підвищення освіти в Оксфордський університет. У 28 років обраний професором філософії і моралі університету в Глазго. У 1759 р. він видав наукову працю під назвою “Теорія моральних почуттів”, яка принесла йому широку популярність. У 41 рік Сміт відмовився від роботи в університеті й зайняв місце вихователя в сім’ї
Поява книги Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” було завершенням етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галузі знання.
Предметом
Методологія вчення Сміта грунтується на концепції економічного лібералізму, основні положення якої такі:
– інтереси окремих осіб співпадають з інтересами суспільства;
– “економічна людина”, за Смітом, – це особа, яка наділена егоїзмом і прагне до все більшого нагромадження багатства;
– неодмінною умовою дії економічних законів є вільна конкуренція;
– “полювання” за прибутком і вільна торгівля оцінюються Смітом як діяльність, вигідна всьому суспільству;
– на ринку діє “невидима рука”, за допомогою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інтереси і веде до вирішення суспільних проблем у найкращий спосіб, максимально вигідний як окремим особам, так і всьому суспільству взагалі.
Завдання політичної економії, за Смітом, полягає у збільшенні могутності та багатства країни.
В основі економічних поглядів Сміта лежить ідея, що продукти матеріального виробництва – це багатство нації, а величина останнього залежить:
– від частки населення, зайнятого продуктивною працею;
– продуктивності праці.
Головний чинник збільшення рівня продуктивності праці – поділ праці, або спеціалізація. Результатом поділу праці, за Смітом, є:
– економія робочого часу;
– вдосконалення навичок роботи;
– винахід машин, що полегшують ручну працю.
Гроші, за Смітом, – особливий товар, який є загальним засобом обміну.
Сміт вважав, що витрати обігу мають бути мінімальними, і тому віддавав перевагу паперовим грошам.
У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:
1) вартість визначається витратами праці;
2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробництва, а в умовах капіталістичного виробництва – ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витратив на оплату праці;
3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибуток і ренту. Це визначення носить назву “догма Сміта” і лягло в основу теорії факторів виробництва.
Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім прибутків, входить також вартість спожитих засобів виробництва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми прибутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла.
Сміт вважав, що заробітна плата – це “продукт праці, винагорода за працю”. Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток – це “вирахування з продукту праці”, різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента – це також “вирахування з продукту праці”, який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал – це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.
Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, – ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним – капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнорував постійний капітал.
Принцип повного невтручання держави в економіку країни – “laissez faire”, за Смітом, – є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.
Сміт сформулював чотири правила оподаткування:
– пропорційність – податки мають сплачувати всі громадяни, кожний відповідно до своїх доходів;
– мінімальність – податок має бути мінімальним і встановлюватися за принципом справедливості;
– визначеність – податок, який слід сплатити, має бути точно наперед визначеним і не змінюватися довільно;
– зручність для платника – всякий податок має стягуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...