Політологічний словник
Емський указ 1876 р. (Висновки Особливої Наради для припинення українофільської пропаганди після виправлення відповідно до зауважень, зроблених Олександром II травня 1876 р. у м. Емс) – таємне розпорядження, підписане 18 (ЗО) травня 1876 р. російським царем Олександром II у м. Емс у Німеччині поблизу Вісбадена, про заборону друку і поширення книжок українською мовою. У цьому документі зазначалося, що з метою попередження небезпечної щодо держави діяльності українофілів необхідно здійснити такі заходи: Міністерству внутрішніх
справ – не допускати ввезення у межі імперії, без особливого дозволу Головного управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном на малоросійськім наріччі (тут малося на увазі книги як духовного змісту, так і навчальні, і взагалі книги, призначені для початкового читання); заборонити в імперії “друкування на цьому наріччі будь-яких оригінальних творів або перекладів”, за винятком історичних пам’яток з додержанням правопису оригіналів, творів красного письменства з використанням тільки загальноприйнятого російського правопису. Причому дозвіл на друкування творів красного письменства
давати після розгляду рукописів у Головному управлінні у справах друку; заборонити на цьому ж наріччі сценічні вистави, тексти до музичних нот і публічне читання; підтримати ворожу до українофільства газету “Слово”, що видається у Галичині, постійною субсидією; заборонити прихильну до українців газету “Киевский телеграфі.”. Цим розпорядженням Міністерству народної освіти приписувалось посилити нагляд з боку місцевого начальства, щоб не допустити у початкових училищах викладання будь-яких предметів на малоросійському наріччі; вилучити з бібліотек усіх рівнів училищ у малоросійських губерніях книжки “оригінальних творів і перекладів на тому же наріччі”; звернути “серйозну увагу на особовий склад викладачів у навчальних округах Харківському, Київському, Одеському, зобов’язавши попечителів цих округів скласти іменні списки викладачів з відміткою про благонадійність кожного у відношенні до українофільських тенденцій, а відмічених неблагонадійних чи сумнівних перевести у великоросійські губернії, замінивши їх уродженцями цих останніх”. У документі зауважувалося, що в майбутньому відповідальність за підбір осіб на викладацькі місця, їх благонадійність у зазначених округах покласти на тих, хто їх представляє. Причому наголошувалося, що корисно було б застосовувати правила, за якими у навчальні заклади округів Харківського, Київського і Одеського призначати “викладачів переважно великоросів, а малоросів розподіляти у навчальні заклади С.-Петербурзького, Казанського і Оренбурзького округів. На підставі цього розпорядження було закрито на невизначений термін Південно-Західний відділ Російського географічного товариства в Києві, розпущено громади, зобов’язано вислати М. Драгоманова і П. Чубинського як “позитивно небезпечних у краї агітаторів”. Е. у. було видано поза порядком звичайного законодавства: його не розглядала Державна рада чи Рада міністрів. Змістовий його бік, розпорядження, зафіксовані в ньому, свідчили про намагання самодержавства паралізувати український рух заходами більш системного та безжального характеру, ніж передбаченими валуєвським циркуляром.
Миллер А. И. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.) – СПб., 2000.
О. Антонюк