Феодальний замок

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

§ 6. Сільськогосподарські культури в середньовічній Європі

3. Житло та хатнє начиння

Загальний вигляд житла та хатнього начиння вказував на рід занять і статки власників. На тип житла впливали й географічні умови.

Середньовічна людність жила здебільшого в сільській місцевості. Села, більші й менші, розташовувалися поблизу замку. У гірських районах селяни могли селитися хуторами. Селянські будинки були переважно дерев’яними, а дахи солом’яними. Траплялися хати

з дерев’яних каркасів, наповнених та обмазаних глиною. На півдні Європи селянські житла будували з каменю. Особливо бідні селяни тулилися в землянках. У селянській хаті було дві кімнати й горище, де іноді облаштовували сіновал. Двері відчинялися безпосередньо в єдину житлову кімнату, а інша – використовувалася як комора. Вони не мали вікон і тому в них завжди панувала темрява. Більшість хатин були курними й обігрівалися за допомогою відкритого багаття та диму. Часто під одним дахом з людьми зимувала й худоба.

Починаючи з XIII ст., у містах споруджуються вузькі кам’яні дво – або чотириповерхові будинки.

Це було пов’язано з обмеженістю міської території. Саме в таких будинках жила основна маса городян. На першому поверсі розташовувалися крамниці чи майстерні, що виходили безпосередньо на вулицю, і зала або кімната для праці й відпочинку. Спальні були на другому поверсі, щоб особисте життя господарів не впадало в око стороннім. Деякі ремісники іноді облаштовували на другому поверсі майстерні: ювеліри – із міркувань безпеки; ткачі, щоб використати максимальну освітленість. Кімнати були невеликі.

Будинки міської еліти відрізнялися розміром, розкішним оздобленням. При їхньому спорудженні повторювалася архітектура феодального замку: обов’язкова наявність святкової зали та круглої вежі. До того ж у будинку облаштовували каплицю. Дім оточував двір із садом і господарськими приміщеннями. Господарі обставляли будинки залежно від статусу та способу життя.

Вікна в будинках вважалися предметом розкоші. Як у помешканнях знаті, так і в оселях городян вони були вузькими і мали багато шибок, тому що в ті часи виготовляли скло невеликих розмірів. До того ж воно було ще й дуже дорогим, тож узимку віконний отвір затягували просмаленою тканиною чи прикривали різьбленими віконницями. Бідні люди віконні отвори затуляли звичайними дошками.

Усередині будинків постійно панувала темрява. У великих будинках центральну залу, крім вогнища, освітлювали ще й металеві чи глиняні плошки – блюдця, які наповнювали олією чи салом і вкладали гніт. У невеликих приміщеннях на стінах горіли скіпки, що давали більше диму, ніж світла. Свічки використовувалися лише в помешканнях великих феодалів, церквах і монастирях. Оскільки віск був дуже дорогим, свічки часто виготовляли з тваринного сала, непридатного для їжі. Такі свічки страшенно коптіли, через що стіни й стелі в середньовічних будинках були чорними від чаду. Однак на це в той час ніхто не зважав.

Меблів у будинках селян чи бідних городян було небагато: скриня, грубий дерев’яний стіл, дві лави, колиска. Із кухонного начиння вони мали казан, глиняний, дерев’яний і навіть олов’яний посуд.

У будинках заможних городян і феодалів меблі були вишуканіші: столи різних розмірів, виготовлені не тільки з дерева, але й каменю, металу; лавки або табурети для сидіння; скрині для одягу та білизни. Верхній одяг розвішували на оленячих рогах, а штани та сорочку знімали й ховали під подушку.

Найпрестижнішим вважалося мати гарне й зручне ліжко, завширшки до чотирьох метрів. Над ним звисав балдахін, що спирався на різьблені дерев’яні стовпчики.

ПЛОШКА – невелика глиняна посудина у вигляді блюдця, яку наповнювали олією, салом і використовували для освітлення, вкладаючи гніт. Інша назва – каганець.

БАЛДАХІН – (з італ. – шовкова тканина з Багдада) – навіс із тканини на жердинах або стовпах над троном, ліжком, ношами та ін.

1. Обід знатних дам. Бельгія. Мініатюра. 1470 р.

2. Рицарський зал у замку 76 Орлик. Чехія. Сучасне фото

Ліжко встилали сіном або соломою. Подушки були ватними чи пуховими. Покривала підбивали хутром або пір’ям. Вони були переважно червоного кольору, якому приписувалася здатність запобігати різним захворюванням. Слуги спали на лавах або скринях.

Стіни й стелі фарбували лише в помешканнях дуже заможних людей. Та й вимостити підлогу різнокольоровою плиткою також міг дозволити собі не кожен. Зазвичай підлогу встеляли солом’яними доріжками. У багатих оселях, щоб зберегти тепло, кам’яні стіни часто закривали килимами, привезеними зі Сходу. Із XII ст. для опалювання численних кімнат у міських будинках і замках феодалів почали ставити каміни. Утім, камін давав небагато тепла й обігрітися можна було лише сидячи безпосередньо біля нього. Становище змінилося на краще тільки з появою в XIV ст. кахельних печей.

Із часом виникла спокуса зробити свій дім зручнішим і затишнішим. У родинах із середніми статками також з’являються вишукані, дібрані зі смаком речі: підсвічники, металеві підставки для читання й письма, шафи для дорогого посуду тощо. Вироби зі срібла й золота, якими раніше могли похизуватися тільки королі та знать, потрапляють і в оселі заможних городян. Стали розрізняти столовий і кухонний посуд. Предмети столового посуду – справжні мистецькі шедеври – виготовляли талановиті майстри-ювеліри. Відомо, що 1380 р. на замовлення французького короля Карла V зробили у вигляді корабля золоту сільницю, оздоблену 32 коштовними каменями і 52 перлинами.