Фізико-географічна характеристика зони степу
Розділ 3. ЛАНДШАФТИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
Тема 5. ЗОНА СТЕПУ
Український степ оспівували багато видатних письменників, поетів, мандрівників. Цієї теми торкався й Микола Гоголь, який писав, що “…ніколи плуг не проходив хвилями диких степових рослин. Одні лише коні, що ховалися в них, як у лісі, витоптувал їх… Увесь степ був ніби зелено-золотим океаном, по якому наче бризками розкидані мільйони квітів”. Сьогодні про такий степ можна лише прочитати. Степову зону людина змінила найбільше, бо саме в ній зосереджені значні
§37. Фізико-географічна характеристика зони степу
Географічна розминка
Пригадайте з курсу географії 7-го класу, як називають степову зону на тих материках, де вона поширена.
Зазирніть
Географічне положення і назва зони. Степ це не тільки тип рослинності, про який ви дізналися раніше, це й величезна за розмірами природна зона на півдні нашої країни, це й тип ландшафтів, головною ознакою якого є безлісся та безмежність відкритих просторів (мал. 163).
Мал. 163. Безмежні степові простори
Степова природна зона охоплює південну та південно-східну частини країни від лісостепу до узбережжя Чорного й Азовського морів. У межах України це справді найбільша природна зона: її площа становить близько 40 % території країни! У цій зоні розташовані південні райони Кіровоградської та Харківської областей, а також Одеська (крім північної окраїни), Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області та рівнинна частина АР Крим.
Ширина зони змінюється від 100 км на заході до 300 км на сході. Відхилення степової зони від широтного напрямку і зміщення її північної межі на північ зумовлено закономірною зміною циркуляції повітряних мас. На сході послаблюється вплив вологих повітряних мас із Середземного моря і посилюється роль східних і південно-східних континентальних мас повітря помірного й тропічного поясів.
Степова зона в межах території України є порівняно молодою. Вона утворилася після відступу четвертинного Дніпровського зледеніння і накопичення лесових гірських порід унаслідок збільшення континентальності клімату. Існує думка, що попередницею степів була давня лісостепова зона.
Зональні особливості природи. Рельєф українських степів рівнинний, але неоднорідний. Південно-західна, центральна і північнокримська частини степів розташовані на Причорноморській низовині. Вона майже плоска, лише подекуди ускладнена неглибокими ярами, балками та западинами, які дещо підняті по краях і тому мають назву степові блюдця. Великі степові блюдця називають подами.
На сході Причорноморська низовина переходить у Приазовську низовину, хвилясту і дуже вузьку. На півночі у степову зону заходять південні окраїни Придніпровської височини та Придніпровської низовини, які порізані ярами і балками. На північному заході до цієї зони підходять південні відгалуження Подільської височині, порізані густою сіткою глибоких балок. На сході степової зони розташувалися Донецький кряж і Приазовська височина, на південних схилах якої виступають кристалічні породи – “могили”.
Рівнинний Крим як складова частина зони степів на заході характеризується височинним рельєфом, з виходами напівскельних вапняків, а на сході горбистою рівниною з групою невисоких грязьових вулканів. Тектонічний фундамент зони, як і рельєф, дуже різноманітний. Тут поєднуються різновікові й різноманітні за будовою структури земної кори.
Мал. 164. Дунайські плавні
Практичне завдання
За картою “Будова земної кори” визначте основні тектонічні структури зони степів і поясніть їхню роль у формуванні корисних копалин та у спрямованості сучасних тектонічних рухів.
Більша частина поверхні степової зони складена лесами і лесоподібними суглинками, які є основою формування чорноземів, у межах річкових долин – пісками, на височинах – давніми гірськими породами: гранітами, гнейсами та вапняками.
Степова зона розміщена в континентальній кліматичній області. Річний радіаційний баланс коливається від 4100 МДж/м2 на півночі до 5320 МДж/м2 на півдні. Пересічна температура липня становить +20…24 °С, а в січні вона сягає -2…-9 °С. Сніговий покрив нестійкий, зима з відлигами. Річна кількість опадів незначна і змінюється від 450 мм на півночі до 300 мм на півдні. Випаровуваність при цьому перевищує опади вдвічі. Зволоження в зоні степів недостатнє, що зумовило слабкий розвиток річкової мережі (пересічна густота 0,1-0,2 км/км2). Основні річки – Дніпро, Південний Буг, Дунай – є для зони транзитними. Річки, стік яких формується в межах природної зони, маловодні, особливо влітку, часто високомінералізовані. У зоні степів зрідка трапляються й інші водні об’єкти, зокрема озера і болота. Більшість озер зосереджені в лиманах, а болота утворюються переважно в гирлових частинах великих річок, формуючи плавні (мал. 164).
Зональними типами грунтів є чорноземи, які охоплюють близько 90 % площі зони, та каштанові. (Згадайте їхні види.) На окремих ділянках трапляються солонці.
Факти сьогодення
Будівельний матеріал світового значення. Такий матеріал останніми роками постачають на експорт в окремі країни Європи з придунайських плавнів (мал. 164). Так називають надмірно зволожені, часто заболочені ділянки заплав річок, укриті вологолюбною рослинністю. Що слугує своєрідним українським будівельним матеріалом тут? Виявляється, це висушений очерет і рогіз, які в багатьох країнах використовують як екологічно чисту сировину для дахів.
За умовами зволоження і теплозабезпечення степову зону поділяють на три підзони: північностепову, середньостепову і південностепову (сухостепову). У кожній підзоні розрізняють своєрідні степові ландшафтні краї.
Півні чностепова підзона. Вона має найсприятливіші для рослинності кліматичні умови. Тут на чорноземах звичайних утворився різнотравно-типчаково-ковиловий степ. Значна протяжність підзони із заходу на схід і неоднорідність рельєфу сприяли виокремленню тут чотирьох країв.
Дністровсько Дніпровський край вирізняється пануванням схилово-височинних північностепових ландшафтів з інтенсивним розвитком ерозійних процесів. У сухих балках і ярах часто можна побачити деревну рослинність: дуб звичайний, з домішками клена, ясеня, береста, липи, а серед чагарників – крушини, глоду, шипшини. Це так званий байрачний ліс, або байраки (мал. 165).
Лівобережно-Дніпровсько Приазовський край характеризується чергуванням низовинно-височинних північностепових ландшафтів.
У Донецькому північностеповому краю у зв’язку з більшим зволоженням території поширені північностепові височинні ландшафти з фрагментами лісостепів та байрачних лісів. Донецько-Донський край, як і Дністровсько-Дніпровський, вирізняється схилово-височинними степовими ландшафтами.
Середньостепова підзона, або Причорноморський середньо-степовий край. Для цього краю характерні майже однакові кліматичні умови й однотипний низовинний рельєф. Вона володіє більшими тепловими ресурсами при недостатньому зволоженні. За таких умов, коли випаровуваність значно перевищує кількість опадів, сформувався переважно типчаково-ковиловий степ, де поширена й значна кількість рослин-сухолюбів. Кліматичні особливості підзони досить чітко відобразились і в грунтовому покриві, за яким визначають межі поширення середньостепових ландшафтів. Північною такою межею є лінія суцільного поширення чорноземів південних, а південною – смуга контакту цих чорноземів із каштановими грунтами, які вже належать до південної підзони степів.
Південностепова (сухостепова) підзона. Вона охоплює найнижчу частину Причорноморської низовини, Присивашшя та північну частину рівнинного Криму. Кліматичні особливості, зокрема сухість, підкреслені навіть у самій назві підзони. її межі визначають за поширенням полинно-злакових степів на каштанових грунтах, характерною особливістю яких є засоленість. Причорноморсько При азовський край цієї підзони вирізняється не лише найнижчим рельєфом (абсолютні висоти становлять 10-50 м), а й найменшим показником коефіцієнта зволоження – 0,33. За таких умов на засолених грунтах сформувалися низовинні та терасово-дельтові степові ландшафти, де росте найбільш засухостійка степова рослинність. Кримський сухостеповий край характеризується зворотним щодо загальних закономірностей ходом зональних рис природи. Так, у північній частині провінції поширені каштанові грунти, які з рухом на південь змінюються на чорноземи, що пояснюється зростанням висоти місцевості у цьому ж напрямку. В цілому ж тут чергуються низовинно-височинні та горбисто-пасмові степові ландшафти, подібні до середньостепових.
Мал. 165. Байраки
Нині в зоні степів інтенсивно розвиваються негативні природні процеси. Це, наприклад, водна і вітрова ерозія, яка призводить до утворення ярів, зсувів, розвіювання гірських порід. Це просідання, у результаті чого формується западинний рельєф. Це й засолення грунтів і водночас заболочення перезволожених ділянок у заплавах річок. Це й небезпечні метеорологічні явища: суховії, посухи, пилові бурі. Майже всі процеси підсилюють свою активність завдяки діяльності людини. Тому тут часто вживають словосполучення “вторинна ерозія”, “вторинне засолення”, які є результатом недбалого господарювання.
Ресурси зони та їхнє використання. Українські степи багаті на різноманітні природні ресурси: земельні, мінерально-сировинні, рекреаційні, водні, які є реальними передумовами розвитку тут різноманітних галузей господарства. Ця зона має найбільшу в Україні розораність – понад 80 %. Тут зосереджено 48 % всіх орних земель України. Крім сільськогосподарського виробництва, у зоні степів розвиваються й інші галузі: видобуток різноманітних корисних копалин та їхня обробка, транспорт, зокрема морський, рекреація і туризм.
Факти сьогодення
Мовою цифр. На степову зону припадає майже 50 % виробництва продовольчого зерна країни, близько 60 % – кукурудзи, 80 % – соняшнику, 60 % овочів, понад 40 % – фруктів і ягід, 100 % – рису, 95 % – винограду, 45 % – яєць, майже 40 % – м’яса.
Проблема
Умови степової зони сприятливі для розвитку фермерства, яке мас використати унікальні можливості для розвитку садівництва, виноградарства, городництва. Вирощування та переробка овочів і фруктів з подальшим експортом їх за межі південного регіону України може дати додаткові робочі місця і суттєві прибутки виробникам. Однак для вирішення цієї важливої проблеми є багато як природних, так і економічних перешкод. Які, на вашу думку, с перешкоди? Запропонуйте способи подолання проблем.
Мал. 166. Терикони – антропогенні ландшафти степів
Тривала експлуатація ресурсів зони призвела до серйозних змін її природних ландшафтів. На місці колись диких степів повсюдно поширилися антропогенні ландшафти: сільськогосподарські ниви, кар’єри, шахти, терикони (мал. 166), промислові споруди, канали, водосховища тощо. Природний степ зберігається лише у природоохоронних територіях. До них належать біосферні заповідники Асканія-Нова, Чорноморський та Дунайський; природні заповідники – Луганський та Дніпровсько-Орільський; заказники – Молочний лиман та Чорноліський. Є достатньо багато пам’яток природи, які також зберігають незайману природу степу.
Практичне завдання
За картами атласу “Забруднення навколишнього середовища”, “Природокористування” і “Охорона природи” визначте райони зони степів, які потребують різноманітних природоохоронних заходів.
ПРАКТИЧНА РОБОТА №6
Складання порівняльної характеристики природних зон і країв України (за вибором)
Складіть порівняльну характеристику двох зональних природних комплексів України (за власним вибором), користуючись планом характеристики природно-територіального комплексу, що наведений у додатку, та тематичними картами атласу.
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Зона степів розташована на півдні країни і є найбільшою природною зоною.
За умовами зволоження і теплозабезпечення степову зону поділяють на три підзони: північностепову, середньостепову та південностепову (сухостепову).
У зоні степів переважають природні степові низинно-височинні ландшафти та різноманітні антропогенні ландшафти.
Зона степів найбільше змінена господарською діяльністю людей і потребує проведення системи природоохоронних заходів.
Ключові терміни і поняття
Степові ландшафти степові блюдця поди байрачні ліси
Самоперевірка
Запропонуйте способи відтворення степових ландшафтів.
Знайдіть на карті назви, що характеризують природу степової зони. Поясніть їхній смисл.
Назвіть фізико-географічні процеси, які найбільше розвиваються в зоні степу на сучасному етапі.
Назвіть зональні особливості степів.
Тривала експлуатація ресурсів зони призвела до серйозних змін її природних ландшафтів. На місці колись диких степів повсюдно поширилися антропогенні ландшафти: сільськогосподарські ниви,
Кар’єри, шахти, терикони (мал. 166), промислові споруди, канали, водосховища тощо. Природний степ зберігається лише у природоохоронних територіях. До них належать біосферні заповідники Асканія-Нова, Чорноморський та Дунайський; природні заповідники – Луганський та Дніпровсько-Орільський; заказники – Молочний лиман та Чорноліський. Є достатньо багато пам’яток природи, які також зберігають незайману природу степу.
Практичне завдання
За картами атласу “Забруднення навколишнього середовища”, “Природокористування” і “Охорона природи” визначте райони зони степів, які потребують різноманітних природоохоронних заходів.
ПРАКТИЧНА РОБОТА №6
Складання порівняльної характеристики природних зон і країв України (за вибором)
Складіть порівняльну характеристику двох зональних природних комплексів України (за власним вибором), користуючись планом характеристики природно-територіального комплексу, що наведений у додатку, та тематичними картами атласу.
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Зона степів розташована на півдні країни і є найбільшою природною зоною.
За умовами зволоження і теплозабезпечення степову зону поділяють на три підзони: північностепову, середньостепову та південностепову (сухостепову).
У зоні степів переважають природні степові низинно-височинні ландшафти та різноманітні антропогенні ландшафти.
Зона степів найбільше змінена господарською діяльністю людей і потребує проведення системи природоохоронних заходів.
Ключові терміни і поняття
Степові ландшафти степові блюдця поди байрачні ліси
Самоперевірка
Запропонуйте способи відтворення степових ландшафтів. Знайдіть на карті назви, що характеризують природу степової зони. Поясніть їхній смисл.
Назвіть фізико-географічні процеси, які найбільше розвиваються в зоні степу на сучасному етапі.
Назвіть зональні особливості степів.