Головна ⇒ 📌Географія ⇒ Географічне положення, дослідження та освоєння материка

Географічне положення, дослідження та освоєння материка

РОЗД ІЛ ІІ МАТЕРИКИ ТРОПІЧНИХ ШИРОТ

Тема 2. ПІВДЕННА АМЕРИКА

& 16. Географічне положення, дослідження та освоєння материка

Пригадай або здогадайся

1. Які з материків повністю розташовані в Західній півкулі?

2. Що ти знаєш про відкриття Америки?

Географічне положення материка

Південний материк Західної півкулі. Площа Південної Америки з прилеглими островами – Фолклендськими (Мальвінськими), Галапагос та іншими – близько 18 млн км2. Це – четверте місце серед шести материків (мал. 2.47).

Південну Америку в

північній частині перетинає екватор. Тільки незначна частина материка розташовується в Північній півкулі. Крайня північна точка – мис Гальїнас (12° пн. ш.), а південна материкова – мис Фроуерд (54° пд. ш.).

Материк повністю лежить у Західній півкулі. Крайньою західною точкою є мис Паріньяс, східною – мис Кабу-Бранку.

Мал. 2.47. Південна Америка на знімку з космосу

Великий трикутник. Південна Америка розміщена на значній віддалі від інших материків, крім Північної Америки і Антарктиди. З Північною Америкою вона утворює одну частину світу. Межу між Північною і Південною Америкою

умовно проводять по Панамському каналу.

Материк на півночі омивається Карибським морем, на сході – Атлантичним, а на заході – Тихим океанами. Береги Південної Америки порізані слабо, тільки на південно-західному узбережжі є вузькі затоки, а на східному – затоки в гирлах річок. Найбільша серед них – Ла-Плата. Єдиний великий острів – Вогняна Земля, що розташований на крайньому півдні, відокремлюється від материка Магеллановою протокою. Крайня південна острівна точка Південної Америки – мис Горн (мал. 2.48) – розташована на березі найширшої у світі протоки Дрейка, якою материк відокремлюється від Антарктиди.

Мал. 2.48 Мис Горн

За обрисами Південна Америка подібна до великого трикутника, що звужується до півдня. Більша частина Південної Америки розміщена в жаркому поясі сонячного освітлення. Південна, найбільш звужена її частина, розташована в помірному поясі.

Найбільшої ширини (5 150 км) Південна Америка досягає на широтах 5-8° пд. ш. Але уже в субтропіках вона звужується і на південь від паралелі 50° пд. ш. ширина материка не перевищує 400 км. Протяжність материка з півночі на південь – 7 362 км.

Дослідження та освоєння материка

Чому “Америка”? Існує ряд гіпотез, переказів і документів про плавання до берегів Америки жителів Африки та Європи. Офіційне відкриття материка Південна Америка (1492 р.) для європейців належить Христофору Колумбу. Думка про те, що нові землі, відкриті Колумбом, це не західні береги Індії, а нова частина світу, вперше була висловлена італійським мореплавцем Амеріго Веспуччі. Він першим серед європейців описав природу й населення відвіданих ним земель і дав їм назву Новий Світ. З 1507 року ці землі стали називати країною Амеріго. Пізніше на честь Веспуччі всю частину світу назвали “Америкою” (мал. 2.49).

Чи відомо тобі?

Тривалий час, поки не був прокладений Панамський канал, протока Дрейка залишалась єдиним, шляхом з Тихого океану до Атлантичного. Однак постійні шторми, хмарність та опади роблять плавання тут небезпечним.. Тому за мисом Горн закріпилася “слава” найбільшого кладовища кораблів – їх у цих водах затонуло близько тисячі. За давнім, звичаєм. тим. мореплавцям, хто під вітрилом, обігнув мис вперше, можна було всилювати срібне кільце в ліве вухо, яке після третього переходу замінювали золотим.

Maл. 2.49. Скульптура Амеріго Веспуччі в Перу

Услід за мандрівниками на нові землі ринули іспанські та португальські військові загони, які захоплювали землі, перетворюючи їх на власні володіння. У ході військових дій було знищено цивілізацію інків, що займала територію сучасної країни Перу. Переселенці з Європи заселяли узбережні та придатні для землеробства райони, а місцеве населення відтісняли у внутрішні та гірські райони материка.

Європейські дослідники материка. Для географічної науки справжнім відкриттям Південної Америки були експедиції німецького географа і мандрівника Александра Гумбольдта (1769-1859) (мал. 2.50). Результатом його подорожі по материку стала 30-томна праця “Подорож у рівноденні області Нового Світу в 1799-1804 pp.”, в якій містяться перші описи особливостей природи багатьох територій, у тому числі високогірної частини материка – Анд. Вивчаючи природу цих гір, він обгрунтував ідею висотної поясності (зміни природи з висотою). Ним відкрито та описано тисячі видів рослин і тварин, зроблено важливі висновки про зв’язки між ними та іншими компонентами природи. Александр Гумбольдт створив першу геологічну карту материка, описав холодну течію біля західних берегів, пояснив її значення для клімату прибережних районів. Його внесок у вивчення материка настільки значний, що результати цих досліджень вчені називають другим відкриттям Америки.

Рослинний і тваринний світ материка в XIX ст. вивчав Чарлз Дарвін під час навколосвітньої подорожі на кораблі “Бігль” 1831-1836 pp. (мал. 2.51). Побувавши у багатьох місцях Південної Америки, він зробив багато важливих наукових висновків. Зокрема, зібрав цікаві матеріали, які пояснюють закономірності географічного поширення організмів у широтному (від Бразилії до Вогняної Землі) й вертикальному (з підйомом у гори) напрямах. Палеонтологічні знахідки (скам’янілі рештки давніх організмів) дали змогу зробити висновок про розвиток життя в минулому і порівняти із сучасним світом. Вивчивши види рослин і тварин на Галапагоських островах, Дарвін зробив припущення, що вони материкового походження, але за тривалий час змінилися через навколишні природні умови. Описані ним 26 видів наземних птахів, які водяться на островах, зоологи називають не інакше, як дарвіновими в’юрками.

Мал. 2.50. Александр Гумбольдт

Maл. 2.51. Чарлз Дарвін

Чи відомо тобі?

Дарвінові, або земляні в’юрки, які живуть на Галапагоських островах, в вдалим прикладом того, як у процесі відмінностей у харчуванні змінювалася будова дзьобів і утворювався новий вид птахів.

Стародавні осередки землеробства, звідки походять культурні рослини, що нині вирощуються на інших материках, досліджував видатний учений-ботанік, селекціонер Микола Вавилов (1887-1943) (мал. 2.52). Зібрані ним в Південній Америці зразки різних рослин, у тому числі зернових, стали основою для виведення нових сортів пшениці з більшою врожайністю.