Політологічний словник
Ідея європейська – поняття “Європа” несе в собі не тільки географічне, а й історичне, соціокультурне, релігійне і політичне навантаження, зміст. Воно існує давно, а протягом останніх сторіч означає щось більше, ніж просто географічний вираз. На думку дослідників, Європа асоціювалася з ідеєю волі в часи античності, з ідеєю християнського миру в середні віки і Новий час і з цивілізацією з XVIII ст. Вперше поняття “Європа” набуло специфічного змісту або звучання в контексті конфронтації греків з персами.
Очевидно, вже з V ст. до н. е. давньогрецькі автори почали пов’язувати концепції Європи й Азії з розходженнями в мові, культурі, способі життя, системі правління тощо. Проте було б перебільшенням стверджувати про існування вже в ті часи ідеї європейської ідентичності; вона являє собою порівняно новий феномен. Думка щодо єдності Європи формувалася протягом багатьох століть. Поступово утверджувалося почуття європейської ідентичності, що, зокрема, виявилося у виникненні і використанні слова “європейськість”. Ідентифікація Європи від Атлантичного узбережжя до Східної Європи відбувалася на основі двох універсальних
опор – Римсько-католицької церкви і Священної Римської імперії. Їм не було бодай якоїсь реальної альтернативи. У XVII ст. в дусі Просвітництва Європу вперше почали ототожнювати з цивілізацією. З цього часу почали формуватися ідеї переваги Європи над іншими регіонами і європейських народів – над іншими народами. Вони діставали дедалі чіткіші обриси в міру прогресу європейської науки, техніки й економіки, а також нарощування географічних відкриттів, подорожей і, нарешті, колоніальних завоювань. Розроблялися параметри і критерії передової європейської цивілізації, що протиставлялася відсталим варварським незахідним суспільствам. Утверджувалась думка, що світова історія досягла свого вищого ступеня розвитку в європейській цивілізації. Почали визрівати проекти політичного об’єднання Європи. У 30-х роках XIX ст. Дж. Мадзіні висунув ідею Сполучених Штатів Європи. На Паризькому конгресі європейських пацифістів у 1849 р. В. Гюго надав їй широкої популярності. У 1876 р., коли серби повстали проти турецького панування, В. Гюго знову виступив з обгрунтуванням створення європейської федерації. Водночас звертає на себе увагу той факт, що друга половина XIX – початок XX ст. стали періодом не тільки безмежної віри в перевагу європейської цивілізації, а й агресивного націоналізму, який по суті підривав переконаність у належності всіх європейських народів до єдиної європейської спільноти із спільною долею. Апогеєм цього процесу стала Перша світова війна; європейські народи вступили в смертельне протиборство один з одним. Проекти політичного об’єднання Європи і далі мали певну популярність. Вони знайшли відображення в поглядах чеського філософа, майбутнього президента Чехословацької Республіки Т. Масарика на створення “Нової Європи”, що складається з вільних і незалежних народів. Думка про можливість та бажаність досягнення єдності європейських країн і народів була в найбільш розгорнутій формі розроблена графом Куденхове-Каллергі в книзі “Пан-Європа” (1923 р.). Ії головна ідея – об’єднана Європа, яка, створивши певний “пан’європейський союз”, може стати якимсь самостійним політичним і економічним утворенням, що протистоїть тимчасово Радянському Союзові, Великобританії і США,- знайшла позитивний відгук у провідних політичних і громадських діячів 20-30-х років XX ст. Наприкінці 1924 р. було обнародувано маніфест пан’європеїзму. У 1926 р. у Відні зібрався 1-й пан’європейський конгрес, на якому було проголошено створення Пан’європейського союзу. Подальший конструктивний розвиток цієї ідеї почався після Другої світової війни. її матеріальним втіленням стало створення в 1957 р. економічного співтовариства “Спільний ринок”, що трансформувався у 80-90-х роках у Європейський Союз (див. також: Європейський Союз, Ідея європейського дому).
Метаморфозы Европы. – M., 1992; Бор M. 3. История мировой экономики. – М., 1998; Европа вчера, сегодня, завтра. – М., 2002; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.
А. Кудряченко