Кампанія політична
Політологічний словник
Кампанія політична – система заходів, які здійснюються суб’єктом політичної дії протягом певного проміжку часу задля досягнення певної політичної мети або створення передумов для її досягнення. Кампанії різняться: а) характером мети – виборчі, рекламні, зовнішньополітичні, протестні, лобістські; б) періодом проведення К. п. – коротко -, середньо – і довготермінові;в) цільовою аудиторією, на яку спрямовані дії організатора К. п. – загальнонаціональні, регіональні, локальні, міжнародні.
Суб’єктом
Остаточною метою К. п. є встановлення комунікації суб’єкта політичної дії – ініціатора кампанії – з цільовою аудиторією, яка виступає об’єктом впливу в процесі К. п., консолідація певних соціальних або політичних груп навколо певної політичної сили. Водночас паралельно з цим може ставитися мета ослаблення авторитету політичного конкурента.
Особливістю К. п. є те, що вона розгортається в певному соціально-політичному просторі. Тому ступінь її успіху визначається: а) відповідністю поставленої мети актуальним потребам, настроям цільової аудиторії; б) адекватністю вибраних засобів як особливостям об’єкта впливу, так і меті кампанії; в) наявністю ресурсів, які ініціатор може задіяти для проведення К. п.
Для проведення К. п. можуть застосовуватися такі методи: агітація, переговори, мітинги, роз’яснення, реклама тощо.
Посилення ролі К. п. у політичній діяльності пов’язане з багатьма факторами, зокрема: демократизацією політики, залученням до політики ширших верств населення; інтенсивним розвитком комунікативної підсистеми політичної системи, збільшенням ваги політичних іміджів як основного товару на політичному ринку; прогресом політичних технологій. Наслідком технологізації політичної діяльності є ускладнення структури суб’єкта К. п., в якій можуть бути виокремленні як політична сила – ініціатор К. п., так і її безпосередній організатор. Це дає змогу не лише активно задіювати в процесі К. п. міфи, які існують у межах цільової аудиторії, на які спрямована кампанія, а й діяти в напрямі цільового формування нових політичних міфів.
Водночас, технологічний бік К. п. не повинен применшувати ролі її змістових чинників, до яких, крім предмета кампанії, потрібно зарахувати деякі інші аспекти, зокрема впевненість цільової аудиторії у реальності досягнення її мети. Тому ще однією передумовою успішної К. п. є здатність суб’єкта К. п. реалізувати поставлені цілі. Неврахування цього аспекту може призвести до провалу кампанії. Так, прикладом невдалої К. п. може бути кампанія наприкінці 1990-х років однієї з політичних партій України, в ході якої було висунуто гасло зниження ставки податку на додану вартість до 10 %. Тому досягнення реальної мети К. п. – консолідацію громадян навколо певної політичної сили – не слід плутати з тимчасовим підвищенням політичного рейтингу ініціатора кампанії.
Навпаки, прикладом вдалої К. п. може бути кампанія, яка була організована Народним рухом України наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, наслідком якої стала значна популяризація в Україні ідеї державної незалежності.
Одним з найважливіших та наймасштабніших видів К. п. є кампанія з виборів органів національної влади. В ній беруть участь одразу більшість суб’єктів політичного життя країни: держава (метою якої є підвищення ступеня легітимації органів влади), політичні партії та їх блоки (дії яких спрямовані на проведення їх кандидатів до складу органів влади), громадські об’єднання та рухи (намагаються привернути увагу політикуму та громадськості до проблем, які є предметом їх діяльності), міжнародні та іноземні політичні організації й установи (зацікавлені у відповідності виборчої кампанії загальноприйнятим міжнародним стандартам, а отже, у збереженні впливу на органи влади відповідної держави) тощо.
Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг: Навч.-метод, посіб. – К., 2001; Реалії політичного фінансування в Україні: Матеріали “круглого столу”, 29 квітня 2002 року / Проект “Аналіз фінансування виборчої кампанії”. – К., 2002; Підготовка і проведення виборчих кампаній / Міжнародний республіканський ін-т. – К., 2002.
Є. Перегуда
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...