Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Київської Русі політична думка

Київської Русі політична думка

Політологічний словник

Київської Русі політична думка – Київське князівство, що виникло у середній течії Дніпра на межі VIII – IX ст., стало політичним осередком величезної імперії – Руської (Київської) держави східних слов’ян – пращурів українства. У ІХ – ХІІ ст. у Київській Русі сформувалося феодальне суспільство. Почали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. Важливу роль у цьому процесі, як і в усьому житті, відігравало християнство, що сприяло розвиткові духовного життя, економічних

і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Основними суспільно-політичними ідеями в Київській Русі були погляди на походження держави, князівської влади, правове регулювання суспільних відносин, стосунки між церквою і державою, проблеми єдності та суверенності політичної влади, об’єднання розрізнених удільних князівств навколо великого Київського князя, самостійності й незалежності Русі тощо.

У Х-ХІІ ст. з’явилися перші літературні твори: “Слово”, “Повчання”, “Проповіді”. Один із найдавніших документів руської писемності, у якому зроблено

спробу обгрунтувати ідеї об’єднання удільних князівств навколо престолу великого Київського князя, – “Слово про закон і благодать” (XI ст.) київського митрополита Іларіона. Автор цього твору виступив проти рабського становища суспільства, за мир і злагоду між народами, які всі рівні між собою, за політичну самостійність Київської Русі і закликав підпорядковуватися благодаті, тобто євангельським істинам, що скасовують рабство, звеличують свободу людини, роблять церкву вірною служницею держави та релігії. Іларіон чітко висловлює свої симпатії до монархії як форми державного правління: тут влада зосереджується в руках одного правителя, а єдиновладдя є запорукою територіальної єдності і сили держави. При цьому бажано, щоб влада концентрувалась у руках мудрого правителя, який би пам’ятав, що несе відповідальність за підданих перед Богом; здійснював владу на основі закону і справедливості, а не сваволі; був милостивим до підданих.

Суспільно-політичними ідеями були сповнені й літописи. У “Повісті минулих літ” (XII ст.) монаха Києво-Печерської лаври Нестора подаються відомості про діяльність князів, боротьбу із зовнішніми ворогами, народні повстання у Київській Русі. Одним із найважливіших питань політичного характеру у “Повісті…” є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами. Велику цінність становить “Руська правда” Ярослава Мудрого (1019 – 1054), сина Володимира Великого, хрестителя Київської Русі – перший вітчизняний звід законів, який служив становленню і дотриманню відповідного порядку у суспільстві. Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід’ємність власності. “Руська правда” регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Запроваджені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і, як вважається, де в чому були гуманнішими, ніж сучасне законодавство. У “Правді Ярославичів”, складеній уже після смерті Ярослава в 1072 р. у Вишгороді, на думку Михайла Грушевського, була віддзеркалена юридична практика, яка викристалізувалася ще за життя великого князя. Він був справжнім провідником просвіти у державі.

Талановитим світським письменником у Київській Русі був внук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1053-1125), який залишив нащадкам один із найвизначніших літературних творів – “Повчання дітям” (XII ст.). Автор застерігав своїх синів князів не тільки не чинити самим, а й заборонити “служивим” творити беззаконня. Князь як державний муж є носієм закону і законності. На цьому грунтується його діяльність, у цьому сила його князівської влади. Мономах повчав, що князь повинен бути для своїх підлеглих не тільки справедливим згідно із законом, а й гуманним, милосердним, а тому він має зобов’язати і своїх “служивих отроків” дотримуватися закону, вимог милосердя, щоб вони не злодіяли, не кривдили людей, бо це підриває авторитет держави, князя й самих “служивих”. Інакше на них чекає прокляття народу і небесне покарання. Автор “Повчання” наголошував, що князь як воєначальник має володіти військовою ситуацією, добре знати військову справу. Великий князь закликає своїх синів бути мужніми в усіх випадках життя, не боятися смерті, якщо йдеться про правду і справедливість. Отже, поряд з моральними думками в “Повчанні” містилися практичні настанови щодо управління державою та керівництва підданими, ведення війни, самовідданої праці. Політичний зміст твору Мономаха полягає в ідеї єднання землі Руської. Помер Володимир Мономах, доживши до 72 років, 19 травня 1125 р. і був похований у Святій Софії Київській. Більше князів такого рівня в Київській Русі не було.

Важливе значення у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало “Слово о полку Ігоровім” (XII ст.). Зокрема тут проводиться ідея політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби. Розповідаючи про похід новгород-сіверського князя Ігоря 1185 р. в половецький степ і його воєнну поразку, невідомий автор “Слова…” у поетичній формі робить спробу сформулювати ряд узагальнюючих висновків. Головна провина Ігоря та причина його поразки полягає в тому, що той пішов на половців “собі слави шукати”, а не захищати інтереси всієї держави. Те саме чинять й інші князі, дбаючи лише про свої уділи, а не про державу в цілому. Ці мотиви визначали ідейну спрямованість “Слова”. Того часу Київська Русь зазнавала щоразу відчутніших нападів половців, татар, німців – хрестоносців, які її істотно ослаблювали. У процесі усвідомлення великої небезпеки зовнішньої навали і необхідності об’єднання усіх сил для боротьби з нею сформувалась ідея єдності руських земель.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., 1997; Две Руси. – К„ 2004.

Ф. Рудич