Конституція УСРР 1919 р.- затверджена Всеукраїнським з’їздом Рад 10.ІІІ і прийнята в остаточній редакції Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом 14.III. 1919. УСРР було визначено як організацію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їхніми споконвічними експлуататорами – капіталістами і поміщиками. Диктатура мала забезпечити перехід від буржуазного ладу до соціалізму, після чого вона, а за нею й держава зникали, поступившись місцем вільним формам співжиття. Проголошувалися скасування
приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Збройний захист завоювань соціалістичної революції теж було покладено на трудящих країни. Радянська Україна заявляла про братерську солідарність з усіма радянськими республіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки. За К. влада трудящих здійснювалася Радами робітничих, селянських та червоно армійських депутатів. її центральними органами були Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК та РНК. У їхній компетенції були всі питання загальнодержавного значення,
тобто затвердження, зміни і доповнення до Конституції, встановлення і зміна кордонів, зносини з іноземними державами, оголошення війни і укладення миру, вироблення основ організації збройних сил, загальне керівництво внутрішньою політикою, цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство, вироблення основ соціалістичного будівництва у галузі народного господарства, відання грошовою системою і організація фінансового господарства республіки. З’їзди мали скликатися не рідше як двічі на рік. До виключної компетенції ВУЦВК належало формування РНК, питання про кордони, зовнішні відносини, збройні сили, визначення напрямів розвитку народного господарства та деякі інші. РНК складалася з голови і народних комісарів – завідуючих особливими відділами ВУЦВК та деяких інших осіб, призначених ВУЦВК, і діяла за повноваженнями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянської влади вважалися з’їзди губернських, повітових та волосних Рад, міські й сільські Ради та створені ними виконкоми. Право обирати і бути обраними до Рад мали незалежно від віросповідання, національності і статі громадяни УСРР, яким виповнилося 18 років (робітники, селяни, домогосподарки, солдати, матроси, непрацездатні). Позбавлялися цього права ті, що використовували найману працю, жили на нетрудові доходи, приватні торговці, торгові та комерційні посередники, ченці й служителі церкви та релігійних культів, колишні поліцейські й жандарми, а також засуджені, душевнохворі й божевільні. До Конституції окремим розділом увійшла Декларація прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу, тобто пристосований до УСРР текст Декларації прав трудящого і експлуатованого народу, затвердженої петроградським ВЦВК 3.І і ІІІ Всеросійським з’їздом Рад 18.1.1918. Вона закріплювала принципи повновладдя трудящих, скасовувала приватну власність і експлуатацію людини людиною, запроваджувала робітничий контроль, націоналізацію промисловості, транспорту, банків, озброєння трудящих, трудову повинність, федеративний устрій Радянської держави на принципах вільного самовизначення націй. Згодом до Конституції було внесено значні зміни, особливо після утворення СРСР, а 15.V.1929 її замінила нова Конституція УСРР.
Loading...