Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ КОНТ (CONTE) Огюст

КОНТ (CONTE) Огюст

Соціологія короткий енциклопедичний словник

КОНТ (CONTE) Огюст (1798 – 1857) – франц, філософ, соціолог, основоположник позитивізму та соціології як науки, що перший окреслив її предмет, структуру, функції. Народився в м. Монпельє, навчався в паризькій Політехнічній школі, читав публічні лекції з курсів позитивної філософії, працював репетитором, потім екзаменатором у Політехнічній школі, був відомий у культурних колах Парижа. В останні роки життя захопився утопічними проектами “позитивної релігії”, моралізаторством, помер у злиденності

й самотності, забутий своїми учнями та прибічниками.

З 1817 до 1824 р. К. був секретарем К. Сен-Симона та співавт. кількох публікацій (“Промисловість”, “Організатор”, “Катехізис промисловців” та ін.)- У 1824 р. розриває стосунки з Сен-Симоном після обопільних претензій на ідеї книги “Система позитивної політики”, котру К. продав Сен-Симону, а той видав її без прізвища автора. Цей факт біографії К. суттєвий у зв’язку з полемікою дослідників творчості цих учених щодо пріоритету та особистого внеску кожного в соціологію, постановки таких актуальних проблем сучасної науки, як проблеми індустріального

суспільства, теорії управління (менеджеризму) та ін. Ідеї створення нової науки про людину (“соціальної фізіології”), необхідність використання нею спостереження і точних методів дослідження, “закон трьох фазисів” у прогресі людство та ін. були сформульовані Сен-Симоном у 1813 р. за його життя праці “Нарис науки про людину”, але залишились поза увагою сучасників. К. створює соціол. теорію, котра стало вихідною базою для розвитку методології та різних шкіл і напрямів у соціології XIX ст. та її інституалізації як окремої науки, перший увів термін “соціологія” у наук, ужиток.

К. систематизував та узаг. багатий пізнавальний досвід істор. розвитку наук, природи, і сусп. знання у своїй класифікації наук, котра відтворювала історію і послідовність їх виникнення в часі, відбивала логіку розвитку від простого, абстрактного до складного, всебічного конкретного знання, розкривала зв’язок наук з дійсністю, практикою. Класифікація наук К. показувала їх взаємозв’язок, де кожна наступна наука неможлива без попередньої, органічно залежна від неї: МАТЕМАТИКА – АСТРОНОМІЯ – ФІЗИКА – ХІМІЯ – БІОЛОГІЯ – СОЦІАЛЬНА ФІЗИКА (СОЦІОЛОГІЯ). Науку про суспільство він спочатку наз. “соціальною фізикою”, “соціальною фізіологією”, “політ, філософією”, “соціальною філософією”. Ці поняття для нього були синонімами нової науки про людину (“Курс позитивної філософії”, 1830), але в 1838 р. термін “соціальна фізика” К. змінює на “соціологію”, щоб відмежуватись від “соціальної фізики” А. Кетле.

К. вважав, що соціологія – найбільш складна наука про суспільство, вона не може виникнути раніше біологи, котра вивчає складні живі системи, яким властиві механічні, хімічні, фізіологічні процеси то закони. Сусп. система складається не з механічних агрегатів, а зі складних соціальних утворень та систем, з яких виникає суспільство. Тут неможливо в пізнанні йти від одиничного до заг., бо зміст окремого визначається особливостями цілого. Цим само К. заклав основи для розуміння суспільства як соціальної системи, структуру і механізми функціонування якої він розглядає у своїй соціол, концепції.

Соціологія своїм предметом вивчення має суспільство. Як наука, вона складається з двох розділів: “соціальної статики” та “соціальної динаміки”. На основі органічної аналогії К. уподібнює (відповідно) їх анатомії та фізіології. Соціальна статика вивчає систему складових елементів суспільства, його структуру. Першоосновою суспільства є сім’я, В процесі сусп. поділу праці з неї формуються різноманітні соціальні групи, класи, держава, реліг. об’єднання тощо. Ці взаємозалежні і взаємообумовлені елементи в процесі функціонування забезпечують стабільність соціальної системи, соціальний порядок, співпрацю людей та неперервність її розвитку. Закони розвитку суспільства досліджує “соціальна динаміка”.

Предмет “соціальної динаміки” – заг. закони розвитку та зміни соціальних систем. К. вважав, що ідеї, переконання, рівень розвитку людського розуму та знань є основою сусп. життя. Природжені потреби зумовлюють прагнення людини до спілкування. Заради цього вона відмовляється від своїх егоїстичних бажань та агресивних прагнень під впливом політ, примусу та єдності вірувань, стає більш альтруїстичною. Про це свідчить поява сім’ї, кооперації, становлення різних соціальних інституцій, система яких утворює суспільство і породжує консенсус між його членами. У житті соціального організму прогрес розуму обумовлює зміну форм і типів суспільства (людства) завдяки “закону трьох фазисів”, котрі проходить суспільство в процесі свого розвитку: теол., метафіз. та позитивний. Теол. етап у розвитку людства пов’язаний з пануванням містифікованих уявлень про світ і вплив надприродних сил на нього. Метафіз. стадія в розвитку суспільства тяжіє до пояснення сутності речей на основі умоспоглядальних абстракцій без їх достатнього емпіричного знання. Позитивна стадія, вважав К., пов’язана з розумінням об’єктивних законів дійсності, пануванням наук, уявлень і спирається на дані спостереження, досвіду та знання законів природи й суспільства, а людська діяльність грунтується на наук, знанні, бо на позитивному фазисі “… людський розум зосереджується… на вивченні дійсних законів”.

К. – основоположник філос. позитивізму, основними принципами якого є пріоритет спостереження в дослідженнях, констатація явищ та їх взаємозв’язків, орієнтація на “точні” методи досліджень. Ці принципи К. переносить і на соціологію. Це дало змогу К. виділити суспільство як її об’єкт, розглянути його як цілісну систему, утворену взаємодією її елементів, підкреслити роль спостережень для збору та аналізу емпіричного матеріалу, поставити питання про необхідність використання “точних” (надійних) методів у соціології (спостереження, експерименту, порівняльного та істор. методів) і т. д.

Сам К. не досить послідовно дотримувався цих принципів, а його соціол. система більше тяжіє до методології філософії історії, проте проголошені ним ідеї та принципи, і головне – соціол. концепція, започаткували і стимулювали процес інтенсивного розвитку соціології XIX ст. Численні її школи, течії і концепції переважно спирались на принципи і положення кантівської системи соціології (органіцизм, соціал-дарвінізм, натуралізм, а пізніше – структурно-функціональний аналіз та ін.).