Конвенція про захист прав і основних свобод людини



Політологічний словник

Конвенція про захист прав і основних свобод людини – європейський договір міжнародно-правового характеру. К. було підписано 4 листопада 1950 р. в Римі, вона набрала чинності у 1953 р. На її основі було створено два незалежні органи: Європейську комісію з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були стежити за дотриманням прав людини, що гарантувалися К. У статтях К. визначено основні права та свободи людини і громадянина, зокрема право на життя, право не бути підданим катуванню, не триматися

в рабстві або в підневільному стані, не бути присилуваним до примусової праці, право на свободу та особисту недоторканність, на справедливий судовий розгляд, право не бути покараним без закону, право на повагу до особистого і сімейного життя, право на одруження, на свободу думки, совісті і віросповідання, свободу вираження поглядів, свободу мирних зборів та об’єднання, право на ефективний засіб судового захисту; здійснення зазначених прав і свобод гарантується без будь-якої дискримінації. К. є інструментом міжнародного захисту політичних та громадянських прав людини й громадянина. Вона є фактично першою вдалою
спробою забезпечити певні права та свободи, що були визначені в прийнятій ООН в 1948 р. Загальній Декларації прав людини. її документами – попередниками є також англійська Magna Carta (Велика Хартія вільностей) від 1215 р., в якій було визначено право на справедливий та неупереджений судовий розгляд, Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки від 1776 р. і Декларація прав людини та громадянина, яку було прийнято у Франції в 1789 р. Відтак, Конвенція стала моделлю для інших систем у різних частинах світу, зокрема, для Американської конвенції з прав людини. Держави – члени Ради Європи підписали також протоколи до К.: Перший протокол (20 березня 1952 р.) передбачає право мирно володіти своїм майном, право на освіту, на вільні вибори; Протокол № 2 (6 травня 1963 р.) надав Європейському суду з прав людини повноваження робити консультативні висновки; Протокол № 4 (16 вересня 1963 р.) гарантував право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, заборону ув’язнення за борг, заборону вислання своїх громадян і колективного вислання іноземців; Протокол № 6 (28 квітня 1983 р.) про скасування смертної кари; Протокол № 7 (22 листопада 1984 р.) гарантував право на оскарження вироку у кримінальних справах, на відшкодування за судову помилку, право не бути притягнутим до відповідальності або покараним двічі, рівноправність чоловіка та жінки, що перебувають у шлюбі; Протокол № 11 (11 травня 1994 р.) передбачав перебудову контрольного механізму, створеного К., і заміну Європейської комісії з прав людини та Суду новим постійним Судом. К. встановила єдиний механізм постійного і незалежного контролю у Європі, який забезпечує дотримання державами широкого спектра основних прав (переважно громадянських та політичних). Значимість К. полягає не тільки в обсязі прав, які вона забезпечує, але також і в тому механізмі захисту, який було встановлено в Страсбурзі для розгляду можливих випадків порушення К. та для нагляду за дотриманням державами їхніх зобов’язань за К. Держави, що є сторонами К., зобов’язані забезпечувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, – незалежно від статі, раси, національності, етнічного походження тощо – можливість користуватися правами і свободами, які захищає Європейська конвенція з прав людини. Історичним та безпрецедентним кроком у міжнародному праві є згода суверенних держав дозволити наднаціональному суду здійснювати перегляд рішень національних судів та зобов’язання держав виконувати його рішення. Держави висловили також своє переконання в тому, що окрема держава не повинна самостійно вирішувати питання про забезпечення прав людини та основних свобод з позицій національної політики. Особливе значення в застосуванні судом норм К. і протоколів до неї мають прецеденти, що склалися в практиці застосування таких норм Комісією та Європейським судом з прав людини.

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до неї 17 липня 1997 p., а протокол № б – 22 лютого 2000 р. і, відповідно до ст. 9 Конституції України, Конвенція та протоколи стали частиною нашого національного законодавства.

Гомиен Д. Путеводитель по Европейской Конвенции о защите прав человека / Совет Европы. – Брюссель, 2001.

О. Кордун


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Пристосування організмів до умов середовища.
Ви зараз читаєте: Конвенція про захист прав і основних свобод людини