Країни Балтії: західноєвропейська модель
Політологія
ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ У КРАЇНАХ СНД І БАЛТІЇ
6. Країни Балтії: західноєвропейська модель
Найвпевненіше шляхом незалежності пішли країни Балтії – Литва, Латвія й Естонія, що наполегливо здійснюють курс на повернення своїх держав у лоно європейської цивілізації. 2004 року держави Балтії стали повноправними членами НАТО та Європейського Союзу.
У країнах Балтії за основу суспільно-політичного ладу обрано західноєвропейську модель із розвиненим парламентаризмом і особливим
Першою в березні 1990 р. проголосила незалежність Литва (територія – 65,3 тис. кв. км; населення – 3,6 млн. чол.). 25 жовтня 1992 р. на виборах до Сейму перемогла Демократична партія праці Литви, а 14 лютого 1993 р. Президентом Литви став лідер цієї партії Альгірдас Бразаускас. Передумовами проголошення незалежності А. Бразаускас назвав дві: по-перше, Литва має дуже глибоке коріння державності – ще з початку XIII ст., по-друге, литовці дуже натерпілися від сталінізму. Багатьох із них було вивезено до Сибіру. Те, що Україна пережила в 20-30-ті роки, Литва зазнала 1949 року.
Конституцію
Сейм складається з представників народу – 141 члена Сейму, які обираються терміном на чотири роки на підставі загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування. Президент республіки є керівником держави, представляє Литовську державу й виконує все, що ставиться йому в обов’язок Конституцією й законами. Уряд Литовської Республіки складають прем’єр-міністр і міністри. Прем’єр-міністр, після схвалення Сеймом, призначається та звільняється Президентом республіки. Міністри за поданням прем’єр-міністра призначаються та звільняються Президентом республіки.
Конституційний суд ухвалює рішення про відповідність законів та інших актів Сейму Конституції, а актів Президента республіки й уряду – Конституції або законам. Конституційний суд складається з дев’яти суддів, які призначаються Сеймом терміном на дев’ять років і тільки на один термін повноважень. Судцями Конституційного суду можуть призначатися громадяни Литовської Республіки з бездоганною репутацією, які мають вищу юридичну освіту й стаж юридичної або науково-педагогічної діяльності за спеціальністю юриста не менш як 10 років.
Право на самоврядування гарантується державним територіально-адміністративним одиницям і здійснюється через відповідні ради самоврядування. Нагляд за дотриманням органами самоврядування Конституції й законів, за виконанням рішень уряду здійснюється призначеними урядом представниками.
Нині в Литві є всі атрибути незалежної держави: Конституція, Конституційний суд, національна валюта. Литва є членом ООН, Ради Європи, членом Європейського Союзу і НАТО. Владні структури Литви розв’язують два центральні завдання, які, зрештою, є спільними для балтійських країн, – виживання економіки й забезпечення національної незалежності.
Дві болючі проблеми негативно впливають на економіку Литви. Це – завищення цін на енергоносії та нестача кредитних ресурсів. Вихід вбачається в переоснащенні виробництва новими технологіями, збільшенні інвестицій у розвиток економіки. Як позитивний фактор оцінюють уведення твердої національної валюти – лита, практично завершено приватизацію державної власності. Однак іноді є потреба в коригуванні ухвалених раніше рішень. Йдеться насамперед про сільське господарство. Протягом 1991 – 1992 років було практично знищено колгоспи. Близько 400 тисяч людей, які працювали в сільському господарстві, залишилися без роботи. Внаслідок цього Литва втратила майже 50 відсотків сільськогосподарської продукції – однієї з головних груп товарів, яка забезпечувала внутрішні потреби й визначала експортні можливості країни. Уряд прагне віднайти фінансові ресурси та спрямувати їх на допомогу дрібним господарствам, щоб вони стали на ноги.
Соціально-економічну ситуацію в Литві (з окремими застереженнями її можна прирівняти до Латвії та Естонії) оцінює екс-прем’єр цієї країни депутат Сейму Казимира Прунскене: “Наше найбільше загальне нещастя не в економічній кризі чи в недостатній допомозі Заходу, а в нашому власному безсиллі, виснажливому з’ясуванні чужої вини та своїх образ, взаємній ворожнечі. Жодна Москва чи інший “центр” не диктують нам умов й на наші території серйозно не зазіхає. А якщо можемо порядкувати самі, то хто нам заважає?”.
А. Бразаускас зауважив, що ці роки не тільки для Литви, а й для багатьох держав – країн Балтії, Центральної Європи, колишнього СРСР – стали революційними, поворотними. Це була складна ситуація, в якій головне – трансформація мислення. Ціле покоління росло, вчилося, працювало в зовсім іншому ідеологічному просторі. Переорієнтація вимагала дуже великих жертв, у тому розумінні, що значна частина людей не змогла прийняти нове життя, їм довелося або відійти самим, або під натиском нових політичних та ідеологічних сил пристосовуватися до нової дійсності.
Задля об’єктивності слід зазначити, що, за свідченням міжнародних експертів, хоча рівень литовських цін на основні види товарів і послуг мало чим відрізняється від світових, Литва поволі, але невпинно здобуває стійку репутацію “дешевої” країни. Це стосується насамперед продуктів: масла, молока, сиру, яєць, хліба, картоплі, ковбасних виробів. Обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) у 1995 році зріс на 4,5 відсотка. Відбулося це вперше після 1990 p., коли ВВП неухильно знижувався. Тенденція зростання валового внутрішнього продукту зберігалася й у наступні роки. У 2003 році зростання ВВП становило 8,9 відсотка, а середньомісячний заробіток працівника – 360 доларів США, причому щороку дохід на людину збільшується.
Конституція Литви забезпечує основи для нормального функціонування всіх гілок влади – парламентської, президентської, урядової й судової, що зумовлює політичну громадянську стабільність в Литві. Громадянство Литовської Республіки набувається за народженням чи за іншим установленим законом обгрунтуванням. Порядок надання громадянства й виходу з нього встановлюється законом. Згідно з Законом про громадянство в Литві, на відміну від Латвії й Естонії, за основу взято так званий “нульовий” варіант, відповідно до якого всіх, хто жив у країні на час прийняття закону й виявив бажання залишитися, визнано громадянами Литви. Громадяни, які належать до національних меншин, мають право на розвиток своєї мови, культури та звичаїв.
На початку 1998 року Президентом Литви обрано 72-річного Валдаса Адамкуса – людину, яка 40 років прожила в західному світі, має прогресивні погляди, незаангажоване уявлення про свободу, і головне, добре знає правила гри, що діють у цивілізованому світі. Громадяни Литви першими на пострадянському просторі обрали главою держави емігранта. Президент Литви чітко визначив пріоритети зовнішньої політики країни – прагнення вступу до НАТО й ЄС, піднесення іміджу держави, всебічний розвиток і зміцнення зв’язків з усіма сусідами, насамперед із Польщею та Росією. В. Адамкус підтвердив необхідність збереження добросусідських відносин із Україною.
Трохи несподіваний, хоча, напевне, закономірний результат дали президентські вибори в Литві, що відбулися на початку січня 2003 року. В. Адамкуса в другому турі виборів переміг колишній прем’єр-міністр Литви та мер Вільнюса Роландас Паксас. Новий глава держави на 30 років молодший за свого попередника. За Паксаса проголосувало майже 55 відсотків виборців, за Адамкуса – 45 відсотків. Роландас Паксас – 46-річний лідер ліберально-демократичної партії, депутат Сейму, за освітою інженер, за покликанням – льотчик. Його часто називають “литовським Чкаловим”. Після оголошення результатів виборів В. Адамкус визнав, що причиною його поразки став низький рівень життя в литовській провінції й значне соціальне розшарування серед громадян країни.
Новий Президент Литви Р. Паксас заявив, що зберігатиме зовнішньополітичний курс Литви, яка, за президентства В. Адамкуса, одержала запрошення стати членом НАТО та Європейського Союзу. Р. Паксас неодноразово заявляв про необхідність зміцнення зв’язків із Росією. Щодо відносин із
Україною, новий литовський Президент прагнув продовжувати лінію свого попередника.
Переконливим прикладом українсько-литовського співробітництва є шведський вантажний потяг “Вікінг”, який зв’язує Іллічівськ і Одесу з литовським портом Клайпеда. Вікторас Баубліс, Надзвичайний і Повноважний посол Литви в Україні, Молдові та Грузії зазначав: “На цей проект необхідно дивитись і в ширшому, регіональному контексті. Для товарів із країн Північної Європи це найдешевший шлях до Чорного моря. А для України й країн Чорноморського басейну – найкращий шлях у Північну Європу і навіть у Північну Америку”.
Наприкінці 2003 року Сейм Литви заслухав висновок спеціальної комісії з приводу порушень Президентом Литви Р. Паксасом Конституції країни – його звинуватили у зв’язках із російською мафією, порушенні державної таємниці та незаконному втручанні в процес приватизації. Раніше ці звинувачення було оприлюднено таємними службами Литви. Висунуті звинувачення підтвердив Конституційний суд. Депутати Сейму визнали Р. Паксаса винним. За кожний із вердиктів було віддано трохи більше необхідних 85 голосів, однак факт залишається фактом. Сам Паксас, виступаючи перед депутатами напередодні голосування, заявив, що не вважає себе винним: “Система мститься мені. Це вендета за мої зусилля в боротьбі з корупцією”. Пізніше Р. Паксаса було виправдано.
Литва стала першою країною в Європі, яка усунула главу держави з посади внаслідок імпічменту. Як вважають експерти, те, що в Литві відбувся імпічмент, є більше плюсом, ніж мінусом для міжнародної репутації країни. Литва витримала випробування демократією, все відбулося в досить суворих юридичних нормах.
29 червня 2004 року у другому турі президентських виборів Валдас Адамкус, змагаючись із депутатом Сейму, першим прем’єр-міністром пострадянської Литви Казимірою Прунскене, переміг з невеликою перевагою – за нього проголосувало 52,2 відсотка виборців, за К. Прунскене – 47,8 відсотка.
У Латвії (територія – 64,6 кв. км; населення – 2,4 млн. чол.) 4 травня 1990 року прийнято Декларацію про відновлення незалежності Латвійської республіки, яку країна отримала в 1918 p., Конституції 1922 p., яка визначала країну як незалежну демократичну республіку. Суверенна влада держави належить народу. Латвія – парламентська республіка. Сейм складається зі ста народних представників, обирається терміном на три роки загальним, рівним, прямим, таємним і пропорційним голосуванням. Президент республіки обирається Сеймом терміном на три роки закритим голосуванням не менш як 51 голосом членів Сейму. Президент республіки представляє державу в міжнародних відносинах, призначає латвійських і приймає іноземних дипломатичних представників. Кабінет міністрів складається з президента міністрів і запрошених ним міністрів. Для виконання своїх посадових обов’язків президенту міністрів і міністрам необхідна довіра Сейму. За свою діяльність вони відповідають перед Сеймом. Право законодавства належить Сейму. Перед законом і судом усі громадяни рівні. Судді незалежні й підкоряються тільки закону. Вони затверджуються Сеймом і є незмінними. У Латвії існують суди присяжних. Здійснювати правосуддя можуть лише ті органи, яким це право надано законом, і лише в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до Конституції, влітку 1993 р. обрано Сейм Латвії, Президентом – Гунтіса Улманіса (до речі, його дядько Карліс Улманіс був Президентом довоєнної Латвії, а після війни зазнав репресій).
На початку жовтня 1995 р. відбулися вибори до шостого Сейму Латвії. П’ятивідсотковий бар’єр подолали дев’ять із 19 політичних партій, які брали участь у парламентських виборах. Найбільшу кількість місць (18) отримала лівоцентристська партія “Саймнікес” (“Господар”), 16 – “Народний рух Латвії”, 16 – владна партія “Латвійський шлях”. Соціалістична партія отримала в Сеймі лише шість місць. Спікером парламенту обрано Ілгу Крейтусе, одного з лідерів Демократичної партії, яка входить до об’єднання “Саймнікес”. Як відомо, тривалий час на цій посаді перебував Анатолій Горбунов.
У червні 1996 року Г. Улманіса Сейм переобрав Президентом Латвії на повторний термін.
На виборах до парламенту Латвії восени 1998 р. найбільшу кількість місць отримала Народна партія (її лідер – глава продовольчого концерну “Авелат” Андрас Шкеле). “Саймнікес”, “Селянський союз” (партія Президента Г. Улманіса), Партія праці, Партія Зелених не подолали 5-відсотковий бар’єр і не ввійшли до Сейму.
17 червня 1999 року Сейм Латвії 52 голосами із 100 обрав новим Президентом Латвії Вайру Віке-Фрейберга. У минулому – професор психології Монреальського університету, 61-річна В. Віке-Фрейберга залишила Канаду й очолила Інститут Латвії. При складенні присяги в Сеймі Латвії, В. Віке-Фрейберга обіцяла працювати в ім’я процвітання народу й республіки. Це єдина жінка – президент у Центральній і Східній Європі.
Нову розстановку політичних сил у Сеймі визначили парламентські вибори, що відбулись у Латвії на початку жовтня 2002 року. Перемога дісталася партії “Новий час”, яку очолює колишній голова Центрального банку Ейнар Peшe. Ця політична організація здобула 24 відсотки голосів, а 19 відсотків голосів, або друге місце, виборола коаліція “За права человека в единой Латвии”. “Бджоли” представляють себе як захисники російськомовних громадян країни. Третьою прийшла до фінішу права Народна партія, яку очолює колишній прем’єр-міністр Андріс Шкеле – вона набрала 17 відсотків голосів.
Президента Латвії В. Віке-Фрейберга у червні 2003 р. переобрано на другий чотирирічний термін. На засіданні латвійського Сейму за неї проголосувало 88 депутатів зі 100. Президент країни має надзвичайну високу довіру населення (рейтинг популярності сягає 80 відсотків).
Латвії не пощастило уникнути економічних знегод. Різко підскочили ціни на енергоносії, квартплату, зростає майнова нерівність громадян. Прожитковий мінімум становить 172 долари на місяць, середня зарплата – 315 доларів, середня пенсія – 125 доларів. До цього слід додати протистояння корінного й некорінного населення, допускаються порушення прав людини.
У зовнішньополітичній сфері Латвія, як і інші балтійські країни, ввійшла у 2004 році до НАТО й Європейського Союзу.
Усі, хто відвідував Естонію, найменшу країну з держав Балтії (територія – 45,2 тис. кв. км., в ній живе 1 млн. 423 тис.
населення, з них 64 відсотка – естонці (титульна нація), 28,5 відсотка – росіяни, близько трьох відсотків – українці, близько двох відсотків – білоруси, решта п’ять відсотків – поляки, фіни, євреї й інші національності), сприймали її як екзотичний край із вузенькими романтичними вуличками й шинками старого Таллінна, університетською солідністю Тарту, провінційним курортним благополуччям Пярну, затишком загублених у лісових хащах хуторів.
Естонія, як і інші країни Балтії, проголосила незалежність у 1990 році і, як Латвія, поновила свою державність 1918 року й рішуче стала на шлях політичних і економічних реформ, стратегію яких було визначено так: відрегулювати свої стосунки із Росією й повернутися обличчям до Заходу, не втрачаючи статусу транзитної держави.
Конституцію (Основний Закон) Естонської Республіки прийнято 28 червня 1992 року, за нею Естонія – самостійна й незалежна демократична держава, де носієм верховної влади є народ. Естонія – парламентська республіка. Діяльність Державних Зборів, Президента республіки, уряду республіки та судів здійснюється за принципом поділу та збалансування влад.
Законодавча влада належить державним зборам у складі 101 депутата. Члени Державних Зборів обираються в ході вільних виборів на основі пропорційності. Державні Збори обирають Президента республіки. Він є главою естонської держави, представляє країну в міжнародних відносинах, скликає Державні Збори й відкриває їх перше засідання, призначає кандидата на посаду прем’єр-міністра. Виконавча державна влада належить уряду республіки, до складу якого входять прем’єр-міністр і міністри. Уряд республіки здійснює внутрішню й зовнішню політику держави, спрямовує й координує діяльність урядових установ, організовує виконання законів, постанов Державних Зборів і актів Президента республіки, виконує інші обов’язки, віднесені Конституцією й законами до відання уряду.
Правосуддя здійснюється тільки судом. До системи судочинства входять повітові, міські й адміністративні суди, окружні суди й Державний суд. Державний суд є найвищою судовою інстанцією, що розглядає судові рішення в касаційному порядку. Державний суд є одночасно судом конституційного нагляду.
Розв’язання усіх питань місцевого життя і місцевим облаштуванням покладено на місцеві органи самоврядування, що діють на підставі законів самостійно. Одиницями місцевого самоврядування є волості та міста. Представницькими зборами місцевого самоврядування є ради, які обираються на вільних виборах загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням терміном на три роки. Порядок роботи органів місцевого самоврядування й нагляд за їхньою діяльністю визначається законом.
На початку березня 1995 року в Естонії відбулися чергові вибори до парламенту. Із 101 депутатського місця 42 мандати отримав блок коаліційної партії та Об’єднання селян, 20 мандатів – Партія реформ. Владна партія “Вітчизна” має лише 7 місць у парламенті. Новий уряд утворено коаліційною партією, об’єднанням селян і Партією реформ.
У квітні 1999 року депутати обраного нового парламенту, в якому праві партії мають більшість (53 із 101 депутата), підтримали запропоновану Президентом Естонії Леннартом Мері кандидатуру Марта Лаарі на наступні чотири роки. Новий прем’єр-міністр у своїй програмовій промові підтвердив зовнішньополітичні пріоритети: швидка інтеграція до Європейського Союзу та вступ до Північноатлантичного альянсу.
Західні оглядачі називають Естонію відмінницею ринкових перетворень. Естонія в економічній сфері не тільки відірвалася від ближніх сусідів, а й випередила більшість держав Східної Європи. Це той випадок, коли неухильне дотримання теоретичних монетаристських схем привело до успіху. Країна взяла курс на приватизацію, яка сягнула 85 відсотків. Спостерігається твердий валютний курс, низький рівень інфляції. Наслідком цього, як і приросту внутрішнього валового продукту, було зростання середньої зарплати, яка становить 400 доларів за місяць.
Естонія цілком відкрита для іноземних товарів і капіталів, їй належить провідне місце серед східноєвропейських країн за обсягом іноземних інвестицій на душу населення. Хоча це призводить до неоднозначних наслідків. Більшість крамниць у Таллінні – 100-відсоткове кліше західноєвропейських торговельних центрів, у них дедалі частіше можна почути фінську, шведську й норвезьку мови. М’ясокомбінати купують фіни, але переробляють на них не естонську яловичину, а дешевшу фінську, залишаючи естонських виробників без роботи. Характерна деталь: фігурку головного столичного естонського символу “Старого Томаса”, яку раніше в Таллінні можна було купити на кожному розі, зараз знайти вельми важко.
Одним із болючих питань для Естонії, як, зрештою, і для інших країн Балтії, було перебування в країні російських військ. Після численних зустрічей на різних рівнях відбулися переговори між президентами Росії й Естонії, під час яких було підписано угоду про виведення російських військ до 31 серпня 1994 р. і соціальні гарантії військовим пенсіонерам. Війська виведено вчасно, складніше розв’язується питання про соціальний захист військових пенсіонерів, російськомовних громадян. І це проблема не лише Естонії. Невирішеною залишається одна зі складних проблем – надання громадянства тим, хто його не має (в Естонії 250 тисяч осіб без громадянства). Закон про громадянство, інші законодавчі акти надто ускладнюють реалізацію державної програми інтеграції не естонців в естонське суспільство.
В Естонії до цього питання ставляться спокійно і стверджують, що за ситуацією з правами національних меншин у їхній країні здійснюють моніторинг різноманітні західні інститути протягом дванадцяти років і жодних претензій з цього питання Таллінн не одержує. В естонських школах як обов’язкова вивчається російська мова, у вузах створено російськомовні групи. Причому студенти охоче вивчають ділову російську, знаючи, що вона знадобиться їм у майбутньому бізнесі.
Характеризуючи відносини Естонії та України з Росією, Президент Естонії Л. Мері свого часу заявив, що “в Україні ключ не тільки до європейської безпеки, а й до демократичного розвитку Росії”. І далі: “Стійкість України спроможна по-дружньому підштовхнути Росію до такого розвитку”.
21 вересня 2001 р. Президентом Естонії став 74-річний Арнольд Рюйтель, відомий політичний і державний діяч країни, який з 1983 по 1998 р. очолював естонський парламент. Визначаючи відносини Естонії й України, А. Рюйтель заявив: “Наші відносини з Україною дуже міцні на духовному рівні. У нас дуже стійкі культурні зв’язки, те саме – в економіці. А в міжнародній політиці наші першочергові завдання – вступ до ЄС і НАТО. Україна також до цього прагне. Я гадаю, що в цьому напрямі ми підтримуватимемо одне одного”.
На виборах до рійкікоту – парламенту Естонії, що відбулися на початку березня 2003 року, перемогу здобула Центристська партія на чолі з мером Таллінна, колишнім міністром внутрішніх справ Едгаром Савісааром. За центристів проголосувало 25,4 відсотка виборців. Трохи менше естонців віддали свої голоси за праву партію “Республіка” – 24,6 відсотка. Партія реформ, яку очолює прем’єр-міністр Естонії Сійм Коллас, здобула 18 відсотків голосів. Партії російськомовної меншості Естонії (Об’єднана народна російська партія та Російська партія) вперше після 1991 р. не ввійшли до складу нового парламенту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...