Культурологічний словник ЕТИКА (лат. ethica, ethika, від грец. ethos – звичай) – 1) Наука, що вивчає мораль. 2) Норми поведінки, сукупність загальноприйнятих моральних правил, вимоги, які людина ставить перед собою або яких вимагає суспільство
Культурологічний словник МИТРОПОЛИТ – спершу у Візантії єпископ митрополії, тобто головного міста області чи провінції. На Русі М. до запровадження патріархату (1589) були главами Української і Руської православних церков. Їхньою резиденцією був Київ (до
Культурологічний словник СОФІОЛОГІЯ (від грец. sophia – мудрість і…логія) – релігійно-філософська течія, в основу якої покладено проблематику, пов’язану з поняттям-міфологемою “Софія”. Як всякий символ, вона пропускає плюралістичний характер своїх можливостей. У Київському християнстві (Іларіон,
Культурологічний словник СХОЛАСТИКА (від грец. scholle – вчена бесіда, школа) – інтелектуальний феномен середньовічної європейської культури в рамках теолого-філософської традиції, метою якої було раціональне обгрунтування та концептуалізація християнського віровчення.
Культурологічний словник ДЕБЮТ – перший (чи пробний) виступ на сцені або в будь-якій галузі діяльності.
Культурологічний словник СПІЛКУВАННЯ – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. За обсягом С. є дуже широким поняттям і разом з поняттям діяльності належить до категоріального ладу психологічної науки С. є необхідним
Культурологічний словник АПОФЕОЗ – заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.
Культурологічний словник ОДКРОВЕННЯ – термін, яким у богослов’ї позначається “все те, що сам Бог відкрив людям про себе і про правильну істинну віру в нього”. Як стверджується в церковних джерелах, Бог відкриває себе кожній
Культурологічний словник КОМПЕТЕНТНИЙ (від лат. competens (competentis) – належний, відповідальний) – 1) Досвідчений у певній галузі, якомусь питанні. 2) Повноважний, повноправний у розв’язанні якоїсь справи.
Культурологічний словник ВІДОКРЕМЛЕННЯ ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ – конституційно-правовий принцип, що стверджує світський характер державної системи освіти та виховання, незалежність її від релігійних організацій. У державних навчально-виховних закладах не дозволяється викладання будь-яких релігійних віровчень, активна