Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів



ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Тема 5. Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства

5.2. Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних Проектів

Оцінка будь-якого інвестиційного проекту грунтується на понятті грошового потоку CF1, CF2,…, CF, що генерується протягом ряду часових періодів у результаті реалізації якогось проекту або функціонування того або іншого виду активів. Найбільш складним в оцінці економічної ефективності інноваційних проектів є обгрунтування майбутніх грошових потоків.

Грошовий

потік ми розглядаємо як сукупність припливів або надходження готівки (позитивна величина) і відтоків коштів або видатків готівки (від’ємна величина), що мають місце через рівні часові інтервали.

Надходження готівки забезпечується за рахунок власних (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, емісії акцій) і позикових (кредитів банківських і небанківських установ, емісії облігацій) джерел фінансування інноваційного проекту, а також завдяки реалізації фінансових інвестицій, застарілих основних засобів тощо.

Видатки готівкових коштів виникають при здійсненні інвестицій:

– у необоротні

активи (переважно в основні засоби й нематеріальні активи);

– у чисті оборотні активи (чистий робочий капітал, Net Working Capital, NWC, – визначається як різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями).

Окрім цього, відтік готівки відбувається через поточні інноваційні витрати, сплату податків і відсотків за кредитами, погашення позик тощо.

Величина грошового потоку може бути обчислена методом прямого розрахунку, якщо певний варіант інвестицій в інноваційний проект є повною мірою фінансово відокремленим, тобто має певні комерційні результати (створення нового підприємства, філій діючих компаній тощо).

Альтернативним підходом до визначення грошових потоків інноваційних проектів є непрямий метод (метод коригування), за яким величина прибутку коригується на доходи і витрати, що не пов’язані з

Рухом грошових коштів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості тощо.

Також будемо вважати, що припливи і/або відтоки коштів генеруються в межах одного часового періоду і мають місце або на його початку, або наприкінці, тобто вони не розподілені усередині періоду, а сконцентровані на однієї з його меж. У першому випадку грошовий потік називається потоком пренумерандо, або авансовим, у другому – потоком постнумерандо (рис. 5.2).

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Потік пренумерандо Потік постнумерандо

Рис. 5.2. Види грошових потоків

На практиці більшого розповсюдження отримав потік постнумерандо, зокрема, саме цей потік лежить в основі методик аналізу інвестиційних проектів. Деякі пояснення цьому можна дати виходячи з загальних принципів обліку, відповідно до яких прийнято підводити результати й оцінювати фінансовий результат тієї або іншої дії по закінченні чергового звітного періоду. Що стосується надходження коштів у рахунок оплати, то на практиці воно частіше за все розподілено в часі нерівномірно і тому зручніше умовно віднести всі надходження до кінця періоду. Завдяки цій умові формуються рівні часові періоди, що дозволяє розробити зручні формалізовані алгоритми оцінки. Потік пренумерандо має значення при аналізі різноманітних схем накопичення коштів для наступного їхнього інвестування.

Способи врахування фактору часу.

Грошові ресурси, що беруть участь у фінансовій операції, мають часову цінність, зміст якої, може бути виражений таким чином: одна грошова одиниця, що є в розпорядженні інвестора в даний момент часу, краща, чим та ж сама грошова одиниця, але очікувана до одержання в деякому майбутньому. У принципі можливі відхилення від сформульованого правила, проте, вони носять досить абстрактний характер (наприклад можливий випадок, коли доступна процентна ставка дорівнює нулю).

Ефективність будь-якої фінансової операції, що передбачає нарощення вихідної суми РV до очікуваної в майбутньому до одержання суми FV (РV→FV), може бути охарактеризована абсолютним показником приросту РУ-РУ, або відносним показником – ставкою. Розрізняють два види ставки в залежності від того, який показник обирають як базовий РV або FV.

Процентна ставка розраховується відношенням нарощення (FV-PV) до вихідного (базового) розміру РV. Іноді її ще називають відсоток, норма прибутку, доходність, норма доходності. Формула для розрахунку наступна:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Дисконтна ставка (облікова ставка) розраховується відношенням нарощення (РУ-РУ) до очікуваної у майбутньому суми до одержання, або нарощеної суми, розміру РV.

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Співвідношення між ними:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Або

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Процес, в якому задана вихідна сума і ставка (процентна або облікова), у фінансових обчисленнях називається процесом нарощення, шуканий розмір – нарощеною сумою, а використовувана в операції ставка – ставкою нарощення. У даному випадку мова йде про прямування грошового потоку від теперішнього часу до майбутнього.

Процес, у якому задані очікувана в майбутньому до одержання (що повертається) сума і ставка, називається процесом дисконтування, шуканий розмір – приведеною сумою, а використовувана в операції ставка – ставкою дисконтування. У даному випадку мова йде про прямування від майбутнього часу до теперішнього (рис. 5.3).

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Рис.5.3. Прямування грошового потоку

Поняття приведеної вартості є одним з ключових в оцінці інвестиційних проектів. Оскільки в цьому питанні ще немає сталої термінології, у вітчизняній літературі можна зустрітися і з іншими назвами цього показника; наприклад, дуже поширені терміни сьогоднішня вартість, теперішня вартість. Відзначимо також, що і цей,

І деякі інші терміни, використовувані у фаховій літературі, не варто розуміти буквально. Зокрема, “сьогоднішня вартість” зовсім не означає, що мова йде про вартість “сьогодні”, у даний момент часу. Під цим терміном розуміють дисконтований розмір деякої грошової суми, очікуваної до одержання в майбутньому, причому дисконтування може бути виконано на будь-який момент часу, що цікавить аналітика.

У фінансових операціях у якості ставки (коефіцієнта) дисконтування можна використовувати або процентну ставку (математичне дисконтування), або дисконтну ставку (банківське дисконтування).

Відомі дві основні схеми нарахування відсотків. Схема простих відсотків припускає незмінність бази, з якої відбувається нарахування. Схема складних відсотків припускає їхню капіталізацію, тобто база, з якої відбувається нарахування, постійно зростає на розмір нарахованих раніше відсотків. Очевидно, що більш часте нарахування складних відсотків забезпечує більш швидкий ріст суми що нарощується.

Формула майбутньої вартості за схемою простих відсотків:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Де r – ставка,

N – кількість виплат за весь період інвестування.

Формула майбутньої вартості за схемою складних відсотків:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Схема простих відсотків більш вигідна при проведенні операцій короткострокового характеру (n < 1), а схема складних відсотків при проведенні операцій довгострокового характеру (n > 1), де n – число нарахувань відсотків.

Формула приведення майбутніх доходів до теперішнього часу за формою простих відсотків має вигляд:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

Формула приведення майбутніх доходів до теперішнього часу за формою складних відсотків має вигляд:

Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів

На величину показника r впливають три основні фактори:

– величина реального річного банківського процента;

– річний темп інфляції;

– рівень ризику, пов’язаний з реалізацією нововведення.

Так, для ризикованих рішень рекомендують приймати і вищі значення норми дисконту, і навпаки. Зростання величини реального річного банківського процента викликає відповідне рішення норми дисконту.

Обгрунтування ставки дисконту є самостійною науковою проблемою, яка вирішується для кожного інноваційного проекту окремо. Існують дві точки зору на проблему визначення ставки дисконту:

1) ставка має відображати вартість залучення кошів у проект;

2) при визначенні ставки слід враховувати альтернативні можливості використання цих коштів.

За першим підходом за основу береться безризикова ставка (наприклад, LIBOR – London Interbank Offered Rate – річна процентна ставка, прийнята на Лондонському міжбанківському ринку банками першої категорії для оплати взаємних кредитів), яка збільшується на величину премії за ризик, премії за інфляцію та премії за низьку ліквідність.

Якщо інноваційний проект фінансується за рахунок одного джерела (власного чи позиченого капіталу), за основу береться та ставка відсотка, яку потрібно виплатити інвестору за користування його капіталом, і потім додаються премії за ризик, інфляцію та низьку ліквідність.

У разі фінансування проекту з декількох джерел за основу береться середньозважена вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, WACC), що показує середню доходність, на яку очікують власники й кредитори.

У рамках другого підходу ставку дисконту визначають як максимальне значення ставок прибутковості всіх можливих альтернативних варіантів інвестицій в інноваційний проект.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Фізичні характеристики сонця.
Ви зараз читаєте: Методологічні основи оцінки ефективності інноваційних проектів