ОСОБЛИВОСТІ ЯЗИЧНИЦЬКИХ ВІРУВАНЬ, ПАНТЕОНУ БОЖЕСТВ
ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
Розділ І
Культура праслов’ян
ОСОБЛИВОСТІ ЯЗИЧНИЦЬКИХ ВІРУВАНЬ І ПАНТЕОНУ БОЖЕСТВ
Поезія, зокрема усна творчість, будь-якого народу має глибинні витоки. Вона грунтується на певних уявленнях про походження народу. Це зумовлено як навколишнім середовищем, так і світобаченням. У цій сукупності спостерігаємо відбиття історичних реалій. Чим глибшою була віра народу, тим бурхливішою була фантазія, що трансформувала образи реальних героїв, надавала їм узагальнюючих рис, знаходила пояснення тих чи інших
У народній поетичній творчості вищі сили – боги – мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу й мудрість народу. Поряд із позитивними героями як їхня антитеза живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняють їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.
Пантеон язичницьких богів формується на основі матеріалістичних уявлень, підкреслює зв’язок людини з навколишнім середовищем. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же Батько природи і Владика світу, волею якого
Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; ім’я його в перекладі зі старослов’янської означає “грім”, із грецької – “вогонь”. За віруваннями слов’ян, це був володар грому і блискавок. Вирази “Перун убив”, “Перунова стріла” говорили про його необмежену силу.
Дві сили йшли обіруч людини – Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший – пітьмою; перший будував, другий руйнував.
Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов’янські богині, починаючи від матері-землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград або яблуко.
Основний пантеон супроводжувала ціла низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім’ї. До речі, для слов’ян не характерним було принесення людей у жертву богам.
Разом із віруванням в істот, які, на думку слов’ян, були максимально наближені до них самих, обожнювалися всілякі духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води… Та особлива шана надавалася деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем’я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувались. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий,- символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа – символи подружжя; береза – символ чистої матері-природи.
Священними вважалися також птахи й тварини. Зокрема, зозуля – провісниця майбутнього; голуб – символ кохання; ластівка – доля людини; ворони – священні птахи; сова – символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва.
Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах – бджола та сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні.
Слов’яни вірили не тільки у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутність особливої сутності – душі, яка, в їх розумінні, продовжувала своє існування після смерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха, відгукувалася добром на поклик людини чи набувала попереднього вигляду.
Отже, поетична творчість слов’ян була максимально наближеною до життєвих реалій і в поетичній формі відбивала прагнення до єднання з навколишнім середовищем, оберігаючи його, і передавала у спадок наступним поколінням думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода уможливлять гідне продовження роду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...