Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Партійно-політичний спектр сучасної України

Партійно-політичний спектр сучасної України

Політологія
ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ, ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

2. Партійно-політичний спектр сучасної України
Розвинена політична система грунтується на демократичних засадах та принципах, які гарантуються Конституцією. Багатопартійність є невіддільним елементом політичної системи.
Багатопартійність – це лише політичне поле, на якому виростає кількісно та якісно певна партійна система, що має посісти належне їй місце в політичній системі, забезпечити функціональність і стабільність цієї

системи, злагоду й лад у суспільстві.
Політичні партії України становлять порівняно молодий інститут, формування якого розпочалося в період перебудови та гласності (1985-1991). Це один із базових інститутів сучасного суспільства в Україні, без нього неможливий демократичний розвиток держави.
На початок 2004 року Міністерство юстиції України зареєструвало 96 політичних партій в Україні. Найбільш впливовими й політично активними є політичні партії лівого спрямування. Ці партії мають досить струнку організаційно-ідеологічну структуру, розгалужену мережу регіональних осередків, соціальну базу й важелі впливу на

відповідну частину електорату, про що свідчать результати виборів до Верховної Ради України та місцевих органів управління.
Після проголошення незалежності України лівий політичний рух зазнав певної еволюції. Компартію України було заборонено. Проте вже восени 1991 р. зареєстровано Соціалістичну партію України, а в березні 1992 р. – Селянську партію України. У жовтні 1993 року відроджено Комуністичну партію України. На початку 2002 року скасовано рішення Президії Верховної Ради України про заборону Комуністичної партії, у червні того ж року відбувся об’єднавчий з’їзд комуністів.
Комуністична партія України налічує 140 тис. членів. Має свої обласні комітети по всій Україні, а також 594 комітети в містах і районах республіки, 5172 первинні партійні організації. Члени ЦК, працівники керівних органів на місцях – майже всі з вищою освітою, значна частина з них має наукові ступені й звання. Серед комуністів – відомі діячі науки й культури. Це свідчить про певний інтелектуальний потенціал партії.
Комуністична партія виступає за соціалістичний шлях розвитку, суспільство соціальної справедливості й гуманізму, відновлення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Нова програма Комуністичної партії України у соціально-економічній сфері враховує потребу в корекції щодо суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в Україні: частково визнається право на власність, бо реально вже понад 60 відсотків власності перебуває у володінні індивідуальних юридичних осіб; наголошується на необхідності створення умов для чесної праці, незалежно від форм власності, якщо вона спрямована на розв’язання загальнонародних завдань. У загальнонародній власності залишаються базові галузі народного господарства, земля, природні ресурси, надра. Компартія виступає за об’єднання лівих сил. Лідер партії – Петро Симоненко. Своїми природними союзниками партія вважає, передусім Соціалістичну, Селянську партії, Ленінський комсомол, Всеукраїнську спілку робітників, Всеукраїнське об’єднання жінок-трудівниць, інші масові організації, які виступають за інтереси трудящих.
Соціалістична партія України налічує понад 35 тис. членів. Керівником її обрано Олександра Мороза, колишнього секретаря Київського обкому партії, а на час обрання – народного депутата Верховної Ради України. Соціалістична партія України виходить із того, що демократичний соціалізм – це суспільство, розвиток гуманістичних цінностей якого здійснюється на засаді провідної ролі суспільної власності у різноманітних її формах у системі багатоукладної економіки. При цьому не заперечується функціонування приватної власності.
Серйозні суперечки в керівному ядрі Соціалістичної партії України призвели до розриву з партією відомих діячів Наталії Вітренко і Володимира Марченка. З їхньої ініціативи у квітні 1996 р. засновано Прогресивну Соціалістичну партію України, яка виступає за докорінну зміну соціально-економічного устрою держави конституційним шляхом. Ідеться про ліквідацію інституту президентства, перехід до повновладдя рад трудящих.
Селянська партія України є третьою найбільшою складовою лівого руху, налічує понад 100 тис. членів. Заснована в січні 1992 р. У своїй програмі стоїть на позиції визнання суверенітету України, а її політичні структури прагнуть сприяти демократичному розвитку й відповідати всім міжнародним правовим нормам. Стратегічне завдання партії – утвердити Україну як економічно могутню, демократичну, соціально справедливу державу, котра служить власному народові, кожному її громадянину.
Отже, лівих партій, порівняно з іншими політичними партіями, менше у багатопартійній палітрі України, але за кількістю вони чисельніші, організаційно та ідейно згуртованіші, мають значний вплив на населення.
Політичні партії правого спрямування. Сьогодні в Україні налічується 15 партій національного й націоналістичного напряму, які у вітчизняній політології класифіковані як праві (правоцентристські, праві, ультраправі).
Народний Рух України – найчисельніша (налічує 55 тис. членів) і найвпливовіша організація серед партій правої орієнтації. Ідея створення масового руху на підтримку реформ виникла в колі письменників у 1989 р. На IV Всеукраїнських зборах Народний Рух фактично перетворено на партію, яка зареєстрована 1 лютого 1993 р. Головою партії обрано В’ячеслава Чорновола. Як політична партія НРУ бере найактивнішу участь у всіх внутрішньополітичних подіях в Україні, виступає за послідовну приватизацію, приватну власність на землю, за інтеграцію нашої держави до європейських та євроатлантичних структур. Але Рух не став лідером правого і правоцентристського блоку. Професор Г. Почепцов зазначав, що Рух в останні роки відійшов від образу борця з режимом, хоча саме цей імідж приніс йому в минулому всі лаври. Він удався до пошуку нової ролі, але знайшов тільки варіант тіні влади. Навесні 1999 р. відбувся розкол фракції Народного Руху як у Верховній Раді України, так і в самій партії. Трагічна загибель В. Чорновола й проголошення лідером партії Геннадія Удовенка, а пізніше Бориса Тарасюка не зняли внутрішньопартійної напруги, розкол став реальністю.
Друга за значенням і вагою політична партія правого напряму – Українська Республіканська партія – створена на основі української Гельсінської спілки в 1990 р. Її лідер – Богдан Ярошинський. У травні 1992 р. близько тисячі членів УРП на чолі зі Степаном Хмарою вийшли з партії й утворили Українську Консервативну Республіканську партію.
Конгрес українських націоналістів зареєстровано як політичну партію в 1993 p., коли в Україну перенесено діяльність Організації українських націоналістів (Степана Бандери), яка раніше діяла за кордоном. Конгрес українських націоналістів налічує 15 тис. осіб. Концепція суспільного ладу КУНУ передбачає побудову національної унітарної держави.
Серед націонал – радикального крила політичних партій правого напряму найчисельнішою є Українська Національна Асамблея – Українська народна самооборона (УНА – УНСО). Програмні положення УНА-УНСО за змістом націоналістичні, характеризуються загостреним радикалізмом та екстремізмом.
Більшість партій націонал – демократичної та націоналістичної орієнтації поки що не засвідчили спроможності розробити конструктивні варіанти виходу України з кризового стану.
Політичні партії центру. Сьогодні з-поміж політичних партій, які діють в політичному процесі України, близько сорока вважають себе центристськими, більшість із них налічують у своїх лавах від однієї до кількох тисяч членів.
Представники центристських партій більше, ніж інші, поєднані з президентськими та урядовими владними структурами у центрі та на місцях. Це Народно-Демократична партія України, Партія регіонів України, Партія промисловців і підприємців України, Партія зелених України, Аграрна партія України. Помітне місце в цьому спектрі належить Ліберальній партії України, в лавах якої 65 тис. членів, а також Партії праці України, яка налічує 30 тис. членів.
Соціал-демократизм крило українського центризму репрезентоване трьома політичними партіями: Соціал-Демократичною партією України, Демократичною партією України (об’єднаною) і Демократичним Союзом України. Одна з причин неможливості об’єднання соціал-демократів у єдину партію – особиста антипатія лідерів соціал-демократичного руху один до одного. Через міжпартійні чвари соціал-демократи України завдають шкоди власне не тільки собі, а й усій ідеології соціал-демократії.
Отже, на сьогодні партійна система України характеризується як перехідна від атомізованої зі значною кількістю нечисленних маловпливових партій до стабільнішої системи поляризованого плюралізму.
У цьому контексті можна прогнозувати поступову, паралельно зі становленням Української держави, зміну політичного спектра партій із національного виміру до загальноприйнятого поділу на лівих, центр і правих. Вибори Верховної Ради України, які відбулися в березні 2002 р. за змішаною системою (225 депутатів обрано за партійними списками, 225 – в одномандатних округах), підтверджують наявність такої тенденції.
У багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі у виборах до Верховної Ради України брали участь 12 блоків (41 партія) і 21 партія. Всього 62 партії. Чотиривідсотковий бар’єр подолали три блоки (18 партій) і 3 партії. Всього 21 партія.
За списками політичних партій обрано 225 народних депутатів України, в тому числі від партій лівого спрямування: Компартія України – 19,98 відсотка, 59 мандатів, Соціалістична партія України – 6, 87 відсотка, 20 мандатів. Усього 79 мандатів, а з урахуванням обраних депутатів від цих партій в одномандатних округах – 87 мандатів; від партій правого спрямування: блок Віктора Ющенка “Наша Україна” (9 політичних партій) – 27,57 відсотка, 70 мандатів, а з урахуванням обраних депутатів від цього блоку в одномандатних округах – 109 мандатів; від партій центристського спрямування: блок “За єдину Україну” (5 політичних партій) – 11,77 відсотка, 35 мандатів; Соціал-Демократична партія (об’єднана) – 6,29 відсотка, 19 мандатів. Усього 54 мандати, а з урахуванням обраних депутатів від цих партій в одномандатних округах – 125 мандатів. До правоцентристського спрямування слід зарахувати партії, які ввійшли до блоку Юлії Тимошенко (4 партії). Цей блок має 7,26 відсотка, всього 22 мандати.
В одномандатних округах обрано також представників “Єдності” – 6 мандатів, Демократичного Союзу – 4 мандати, Морської партії – 1 мандат, Партії національно-економічного розвитку – 1 мандат.
Отже, з 450 обраних народних депутатів 355 є представниками 25 політичних партій, 12 представників чотирьох партій обрано в одномандатних округах, що становить 78,9 відсотка депутатського корпусу. В новому парламенті ліві партії представлено 87 депутатами, центристські партії – 125, праві партії – 109, правоцентристські партії – 22 депутатами.