Політологічний словник
Переяславська Рада 1654 року – Рада, скликана Б. Хмельницьким 8(18) січня 1654 р. у м. Переяславі з представників козацької старшини, всіх міст України та її станів для прийняття рішення про перехід України у підданство Росії на умовах автономії. Пошуки допомоги у боротьбі проти шляхетської Польщі привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем як найбільш імовірним союзником і протектором. Порівняно з іншими можливими спільниками – Туреччиною і Кримським ханством, Росія мала ту перевагу, що її з Україною об’єднували
слов’янське етнічне походження, єдина православна віра (хоча і з підпорядкуванням різним патріархам), традиційна дружба між українськими і російськими козаками, інші багатоаспектні зв’язки, що свідчили про близькість історичних доль українського і російського народів. У 1651 р. російський уряд вирішив відкрито заявити про свою готовність прийняти Україну в підданство Росії. В лютому 1651 р. на Земському соборі в Москві було висловлено думку, що коли польський король продовжуватиме свою ворожу Росії політику, то Запорозьке військо і все населення України будуть прийняті у підданство Росії. Через два
роки, 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві виніс одноголосне рішення про возз’єднання України з Росією. Наприкінці грудня 1653 р. до України прибуло російське посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Для вирішення питання про возз’єднання України з Росією було скликано народну Переяславську Раду. 8 (18) січня 1654 р. вранці в Переяславі відбулася таємна рада гетьмана з генеральною старшиною й полковниками, на якій було вирішено прийняти протекцію московського царя. Того ж дня на міському майдані було скликано Генеральну раду, на якій з промовою виступив Б. Хмельницький. Більшість учасників Переяславської Ради від імені всього українського народу висловилися за возз’єднання України з Росією. Б. Хмельницький і більшість його соратників тут – таки присягнули на вірність цареві (відмовились від присяги митрополит Київський С. Косів, полковник І. Богун і дехто із старшин). З юридичної точки зору факт возз’єднання двох братніх народів унормувався не лише в усному рішенні Переяславської Ради, а й у відповідній ухвалі Земського собору від 1 жовтня 1653 р., у 23 прохальних пунктах Б. Хмельницького, затверджених царем у Березневих, або Московських, статтях від 21 березня 1654 р., монаршій грамоті Б. Хмельницькому з генеральною старшиною, з полковниками і всім Запорозьким військом від 27 березня 1654 р., царській жалувальній універсальній грамоті суддям, городничим і всій взагалі малоросійській шляхті від того ж 27 березня, царських грамотах міщанам м. Переяслава від 4 березня 1654 р. і м. Києва від 16 липня 1654 р. Саме ці документи можна вважати безперечною заслугою Б. Хмельницького у справі відстоювання прав і свобод жителів гетьманщини, бо завдяки йому особисто гетьман, панівна верхівка, еліта українського суспільства після переходу під протекторат Москви жодної з колишніх переваг у правовому становищі не втратили. Згідно зі статтями зберігалися військово-адміністративні органи управління на чолі з гетьманом, кількісний склад українського козацького війська визначався у розмірі 60 тис. осіб, залишалося чинним місцеве право. Разом з тим Березневі статті обмежували економічні й політичні права гетьманського управління, яке тепер було підпорядковане царському урядові. Таким чином, значення договору 1654 р. полягало в тому, що він засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої; це було правове визначення Москвою внутрішньополітичної суверенності Української держави, недоторканності існуючих у ній державних інституцій і соціально-економічних відносин; цей договір відкривав перспективу в союзі з Росією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання всіх етнічних українських земель у кордонах національної держави.
Українське державотворення: Словник – довідник. – К., 1997; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Б. Бабкіна. – К., 1997; Рафальський О. О. “Переяславський договір України з Росією 1654 p.”. – К., 2004.
Т. Самойленко
Loading...