Головна ⇒ 📌Довідник з історії ⇒ Північна війна і Україна – Україна в першій половині XVIII ст

Північна війна і Україна – Україна в першій половині XVIII ст

Історія України
Українські землі під владою Речі Посполитої (друга половина XVI – перша половина XVIII ст.)

Україна в першій половині XVIII ст.

Північна війна і Україна

Вирішальним етапом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи. Він народився 1639 р. на Київщині й належав до давнього роду української православної шляхти. Отримав високу освіту, навчаючись у Київській академії, в єзуїтській колегії у Варшаві, а потім ще й за кордоном. Був пажем при дворі польського короля Яна ІІ Казимира, писарем в уряді П. Дорошенка,

генеральним осавулом в уряді І. Самойловича. У 1687 р., коли усунули І. Самойловича, його наступником було обрано І. Мазепу (табл. 11).
Це був надзвичайно складний для України час. Українські землі були розділені між державами. Коломацькі статті 1687 р., договірні статті між гетьманом і російським урядом, ще більше обмежували автономні права України.
Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у міцний привілейований клас. Відбулося посилення всіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних

суперечностей в українському суспільстві.
Таблиця 11
Основні напрямки політики гетьмана І. Мазепи

– Відновив торговельні зв’язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни
– 1705 р. Установив таємні зв’язки з польським королем С. Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом ХІІ
– 1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі “князівства Руського” до складу Речі Посполитої як третього суб’єкта
– 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією

– Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій
– Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями
– Надав охоронні грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів
– Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував селянські протести
– Намагався за допомогою зв’язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини
– Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірноподданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення
– Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку

– Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії
– Добився від царської влади надання Києво-Могилянській колегії статусу академії
– Здобув славу опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення церков і монастирів
– Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами
– Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: “Дума”, “Пісня”, “Псалми” та ін.
– Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини

Головною метою І. Мазепи було об’єднання земель України в єдину незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого російського царя ПетраI (1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.
У 1700 р. між Швецією і Росією розпочалася Північна війна, у якій остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але 1708 р. І. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.
За цей вчинок історики називали Мазепу “зрадником”, а слово “мазепинець” стало синонімом слова “сепаратист”. Причини, які змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів, були такі:
– Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму, прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не відповідало прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.
– Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські й матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як “гарматне м’ясо”. Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.
– У Мазепи були підстави вважати, що цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні й вийти на береги Балтійського моря.
У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило на територію України. На його бік перейшов Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана. По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Він надто далеко відірвався від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах. По-друге, для народу цей крок Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним. По-третє, Петро І вжив швидких і рішучих дій проти Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали в усіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими проти прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю І. Мазепи – місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ. У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана. Ним став Іван Скоропадський (1708-1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками. Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію. Після перемоги у вирішальній битві Північної війни – Полтавській (27 червня 1709 р.), Петро І здійснив заходи по ліквідації автономного устрою України: 1709 р. призначив до гетьмана Скоропадського свого резидента, який мав контролювати його діяльність; 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову; 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом; із 1724 р. (після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка) Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія; вільна торгівля фактично скасовувалася, українцям заборонялося займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.
Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю – на його кошти було збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії.
На добу І. Мазепи припадає розквіт архітектурного стилю бароко. На землях України цей італійській стиль набрав нових мистецьких форм та національного колориту і дістав назву українського, або козацького, бароко. На кошти І. Мазепи було споруджено Спаську церкву Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині, церкву Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі. За наказом Мазепи було перебудовано Софійський собор, Успенську церкву Лаври та Михайлівську церкву Видубицького монастиря. По всій Лівобережній Україні у другій половині XVII – на початку XVIII ст. було споруджено низку монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами. Найвизначнішим архітектором на західноукраїнських землях був Бернард Меретин. Ним був створений Львівський собор Святого Юра, в архітектурі якого західноєвропейські риси гармонійно поєднуються з національними. Українське бароко знайшло відображення і в творчості видатного київського архітектора І. Григоровича-Барського. Під його керівництвом була здійснена реставрація Кирилівської церкви.