Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Посилення королівської влади

Посилення королівської влади

ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 13. Франція

1. Посилення королівської влади

У 987 р. після смерті короля Людовіка V Ледачого припинилося правління династії Каролінгів. Правителі герцогств і графств обрали нового короля. Ним став представник роду Робертинів – граф Гуго Капет. Прізвисько він отримав від назви чернечого капету, який носив як світський абат монастиря св. Мартина. Гуго став родоначальником нової королівської династії Капетінгів (987-1328).

Проте в ті часи наявність королівського титулу не свідчила про справжню силу

та владу. Гуго Капет володарював тільки у своєму спадковому домені, що простягався вузькою смугою з півночі на південь і включав міста Париж та Орлеан. Наприкінці X ст. ці землі дедалі частіше починають називати Францією.

Історична цікавинка

За правління третього представника династії Капетінгів короля Генріха І (1031-1060) трапилася подія, що становить для нас особливий інтерес. Наприкінці 40-х років XI ст. Генріх І відправив до великого київського князя Ярослава Мудрого посольства проханням видати за нього заміж доньку Анну. Прибувши до Франції, Анна написала батькові: “До якої жахливої країни ти мене віддав.

Тут звичаї потворні, житла похмурі, церкви жахливі”. Генріх І одружився з Анною Ярославною і вона стала королевою Франції. У шлюбі Анна народила трьох синів. Проте стати французьким королем судилося тільки старшому – Філіппові. У1059 p., ледве Філіппові минуло 7 літ, як Генріх його коронував і проголосив співправителем. Приблизно через рік після коронації сина Генріх І помер, залишивши опіку над філіппом його матері Анні Ярославні. До нашого часу збереглись її власноручні підписи на французьких документах.

Саме за правління Філіппа І (1060-1108) поступово починає посилюватися королівська влада. Король вів уперту боротьбу з феодалами, замки яких межували з його володіннями. Син і наступник Філіппа І, внук Анни Ярославни, король Людовік VI Товстий поклав край свавіллям феодалів на землях свого домену, зруйнувавши їхні замки. Значний крок в об’єднанні Франції був зроблений за правління Людовіка VII. Завдяки шлюбу з Альєнорою, єдиною спадкоємицею герцогства Аквітанія, Людовік VII приєднав цю велику й багату область до своїх володінь. Шлюб однак, виявився нетривалим. Після розлученні Альєнора вийшла заміж за Генріха Плантагенета, який у 1154 р. став англійським королем. Усі його французькі володіння, що простягалися від Ла-Маншу до Піренеїв, перейшли до Англії. Капетінги втратили вихід до моря, який вдалося відвоювати Філіппу II Августу (1180- 1223). Територіальні приєднання Філіппа II збільшим королівський домен майже в 4 рази. Однак Аквітанія залишилася в руках Плантагенетів.

Проголошення Гуго Капета королем. Художник Ж. Алокс. XIX ст.

У зв’язку з розширенням домену королівська влада мала упорядкувати органи загальнодержавного управління. Верховним органом управління стала Королівська рада. Це була постійна установа, до якої входили наближені до короля феодали і знавці законів. Із Королівської ради виокремився Паризький парламент і фінансове відомство – Рахункова палата. У минуле поступово відходила васальна служба й запроваджувалася державна.

У сфері внутрішнього управління найважливіші реформи були проведені зусиллями французького короля Людовіка IX Святого (1226-1270). Так його звали за глибоку віру в християнські ідеали та прагнення втілювати їх у життя. Передусім король рішуче заборонив міжусобні війни у своєму домені. Королівський суд, центральним органом якого був Паризький парламент, став загальнодержавною установою. Часто король особисто вислуховував скаржників, які шукали справедливості.

Людовік IX виступив організатором Сьомого й Восьмого хрестових походів. Під час Восьмого він і помер від епідемії чуми.

АКВІТАНІЯ – велика територія на південному заході Франції, розташована між Піренеями і річкою Луарою. Із XIII ст. називається Гієнь. Південна частина Аквітанії, що складала окреме герцогство, називалася Васконія. Звідси її пізніша назва Гасконь.

Король Людовік IX зі своєю сім’єю вирушає в хрестовий похід. Мініатюра. XIV ст.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIV ст. З “Історії Людовіка IX Святого” хроніста Жана де Жуанвіля

Не раз улітку після меси король, обіпершись об дуб, сідав у Венському лісі (поблизу Парижа) і наказував присісти біля нього всім, хто бажав поговорити з ним віч-на-віч, а не посередництвом прево (королівського чиновника). І тоді він питав: “Чи є тут хто-небудь зі скаргою?” І ті, у кого вона була, піднімалися. І тоді він кликав радників і казав одному з них: “Викладіть мені суть справи”.

І коли він бачив, що можна щось виправити… то втручався у справу сам. Я бачив якось улітку, як він ішов до паризького саду, одягнений у сорочку з камлота, камзол без рукавів, шарф з чорної тафти, обвитий довкола шиї, акуратно причесаний, у шапочці з білим павиним пером на голові, для того, щоб вершити суд.

Людовік IX Святий приймає скарги. Мініатюра. XIV ст.

Поступово утверджувалася віра у священне походження королівської влади. Людовік IX почав видавати загальнодержавні закони і запровадив єдину монетну систему. Сучасники вважали правління Людовіка IX земним втіленням біблійних ідеалів справедливості й миру, “золотою добою” спокою та добробуту. Тому король ще за життя став святою людиною в очах своїх підданих. Упродовж його тривалого правління Франція перетворилася на велику європейську країну.