ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (1835 – 1891) – видатний укр. учений-лінгвіст, соціол. проблеми творчості якого ще не досліджені. Нар. у с. Гаврилівка Роменського пов. Полтавської губ. Навчався на юридичному та історико-філол. ф-тах Харківського ун-ту, де після закінчення працював проф., зав. кафедри, з 1875 р. – член-кор. Петербурзької АН. Автор праць “Перші кроки війни Хмельницького” (канд. дис.), “Думка і мова”, “Із записок з теорії словесності”, “Про деякі символи в слов’янській
Слідом за В. Гумбольдтом, Г. Штейнталем започатковує психол. напрям у мовознавстві, у контексті якого досліджує і соціальну проблематику, відому в соціології як “психологія народів”. Досліджуючи спілкування шляхом мовних контактів, П. розкриває численні соціокультурні явища, в яких мова є істотним чинником їх існування і за змістом, і за формою. Підкреслюючи, що “неодмінною умовою існування народу є єдність мови” і розглядаючи процес спілкування, П. показує, як завдяки єдності взаємозв’язків між членами етносу складається
Пізнання природного та соціального світу йде від міфол., конкретно-чуттєвого, образного знання, котре через аналогію пояснює невідоме через відоме, а з часом підноситься до рівня наук, знання. У праці “Із записок з теорії словесності” П. підкреслював сусп. характер мови, проте в спілкуванні людини з людиною є ще й її індивідуальний, особистісний зміст, коли можливе не лише розуміння, а й непорозуміння між суб’єктами спілкування. В цьому П. вбачав одне з джерел появи нових ідей та проблем, які з часом вирішуються і стають сусп. надбанням. На зміну міфол. приходить наук, знання. Воно грунтується на своєрідних “тавтологіях”: наук, поняття фіксують об’єкти, явища чи їх властивості і ніби ототожнюються з ними, розглядаються як їх відповідна мислена модель. Це створює можливість наук, пізнання причин і законів розвитку явищ.
Вдало поєднавши діалектику індивідуального та заг. у вивченні процесів спілкування та пізнання, П. розкрив роль кожного з них у цих складних процесах і тим самим зняв проблеми філос., психол. і соціол. “реалізму” та “номіналізму” – що вважати за первинне, визначальне – одиничне чи заг. у явищах сусп. життя (індивіда чи групу, особу чи суспільство, етнос, спільноту). Вони органічно взаємопов’язані, і одне не існує без іншого.
Аналізуючи форми духовної творчості народів, розкриваючи заг. тенденції й закономірності формування мислення, пізнання (від міфології до мистецтва і науки), П. показує, що їх основою є народна творчість, що все це йде від “народного духу”. Народ – творець цивілізації та культури Культура кожного етносу – самобутня, неповторна. Завдяки спілкуванню “народностей” вони засвоюють елементи інших культур, трансформуючи їх через свій “народний дух”. Унікальність кожної етнічної культури збагачує зміст заг. людської культури, котра є інтегративним наслідком культурної взаємодії всіх народів, а тому розвиток цивілізації відбувається у “видах усього людства”..
П. розглядав проблему майбутнього націй та підкреслював, що зникнення хоча б одного з існуючих народів буде величезною втратою для всього людства, бо призведе до загибелі цілої групи інтелектуально-культурних процесів, втрати унікальної “системи прийомів мислення”, породжуваних мовою цих етносів. Він критикував як неприйнятну (“умовну”) ідею заміни “відмінності мов однією заг. людською”, оскільки наслідки будуть катастрофічні і призведуть до “зниження рівня думки”, зубожіння системи засобів пізнання, шляхів “усвідомлення естетичних і моральних ідеалів” та ін.
Далекий від політики П. (в часи валуєвського циркуляру та Емського акта на заборону укр. мови) на поч. 60-х рр. у праці “Мова і народність” в академ. формі порушує проблему денаціоналізації і гостро критикує пов’язані з нею процеси без посилань на конкретні факти. Денаціоналізація, писав учений, породжує “мерзенність запустіння”, а “народність, котра поглинається іншою, вносить у цю останню начала розпаду”. Це був геніальний прогноз наслідків тотальної русифікації народів. Проте, на думку П., жоден народ добровільно не відмовиться від своєї мови, і тому повна денаціоналізація неможлива, але вона може послабити традиції між старшим і молодшим поколіннями.
У творчості П. ставиться багато ін. соціол. проблем, напр., про значення суб’єктивного фактора в історії, про специфіку розвитку соціального знання та пізнання, про вплив авторитету на ці процеси та багато інших ідей, котрі в сучасній наук, літературі, зокрема соціол., ще не стали предметом аналізу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...