Правове регулювання підприємництва

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ І

ПІДПРИЄМСТВО В СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ТЕМА 5

ЕТИКА ПІДПРИЄМНИЦТВА

5.4. Правове регулювання підприємництва

В умовах становлення ринкової економіки та певної нестабільності й недосконалості правової бази економічних, у тому числі фінансових, відносин в Україні спостерігається високий рівень правопорушень в усіх ланках фінансово-кредитного механізму держави, що призводить до дестабілізації його роботи, спричинює матеріальні збитки суб’єктам фінансових правовідносин. Боротьба з

цими правопорушеннями ускладнюється труднощами розмежування правопорушень між злочинами, адміністративними проступками і цивільно-правовими нормами в сфері економічних відносин, особливо у сфері фінансових відносин суб’єктів підприємницької діяльності між собою і з державою.

Ефективність фінансової діяльності підприємства, як і всієї системи фінансово-кредитного механізму, залежить від ступеня її правової урегульованості. При цьому соціальна роль правового регулювання полягає в збереженні й забезпеченні нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Регулювання фінансових відносин здійснюється

юридичними нормами, які являють собою загальнообов’язкові правила поведінки, що визначають права й обов’язки осіб у цих відносинах і забезпечуються примусовою силою державної влади. Міра обмеження свободи задана передусім тим, що однаково вільні всі інші суб’єкти. Необхідність зважати на взаємну поведінку стає загальною справою, тому до контролю за дотриманням відповідних правил закликає держава.

Кожний керівник будь-якого рівня повинен знати закони і норми, згідно з якими він може бути притягнутий до будь-якого виду юридичної відповідальності. Юридична відповідальність є одним із видів соціальної відповідальності.

За характером своєї дії функціонуючі в суспільстві юридичні норми поділяють на регулятивні, охоронні і дефінітивні.

Регулятивні норми безпосередньо нормують поведінку суб’єктів суспільних відносин, опосередковуючи належні їм суб’єктивні права та обов’язки. Регулятивні норми поділяються на заборонні (їх диспозиція містить заборону, що зобов’язує утримуватися від певного роду дій), правомірні (їх диспозиція містить дозвіл, тобто право на вчинення тих чи інших дій) і зобов’язальні (їх диспозиція містить приписи, що є своєрідним поєднанням заборони й дозволу: суб’єкт не тільки має право здійснювати рекомендоване, а й зобов’язаний робити це; йому заборонено утримуватися від того, на що він уповноважений).

Охоронні норми регулюють відносини юридичної відповідальності, які виникають внаслідок порушення регулятивних норм.

Дефінітивні норми правил поведінки не встановлюють, а дають визначення понять, категорій, явищ, що мають юридичне значення.

Наведена класифікація є відносно умовною, однак вона відображує особливості структури норм правового регулювання, дозволяє краще зрозуміти цей соціальний інститут як складне суспільне явище і допоможе надалі всім, хто його вивчатиме, трактувати і бачити його як систему.

На поведінку людей юридична норма впливає або забороняючи, або дозволяючи, або одночасно, і дозволяючи і забороняючи, тобто рекомендуючи.

У більшості випадків норма права, що містить заборону, обмежується вказівкою в диспозиції на те, чого не можна або що можна робити. Але іноді заборона стає лише зворотним боком позитивного правила поведінки. Забороняючи один шлях задоволення потреби, право саме цим спонукає суб’єкта шукати інші шляхи й активно діяти в дозволених напрямах.

Дозволом є вміщені в диспозиції юридичної норми вказівки на правову можливість, використання якої повністю залежить від власного розсуду суб’єктів. Практично це призводить до того, що далеко не всі ті можливості, що дозволені правом, використовуються насправді.

Припис – це заборона, оскільки забороняє утриманим від рекомендованої поведінки. Однак якщо така поведінка передбачена, то вже через це вона дозволена. Припис стосується тільки активних дій і завжди має не загальний, а спеціальний характер, реалізується при регулюванні виконавчо-розпорядчої діяльності державного апарату, а в умовах планової економіки – під час розроблення планів-завдань підприємств т. п.

Дія юридичної норми як засобу, за допомогою якого суспільство отримує той чи інший корисний ефект, проявляється в тому, що норма, по-перше, визначає суб’єктів, які повинні брати участь у діяльності щодо досягнення мети; по-друге, встановлює, після яких фактів ці суб’єкти зобов’язані почати діяти; по-третє, вказує їм певні зразки поведінки; по-четверте, встановлює засоби, що забезпечують дотримання цих зразків поведінки, аж до можливого застосування санкцій. Вирішальною умовою чинності юридичної норми є реальне забезпечення можливості дотримуватися вміщених у ній приписів.

Якщо юридична норма не реалізується сама собою, а потребує втручання органів державної влади, то відбувається застосування права, настає юридична відповідальність. Вона являє собою обов’язок правопорушника понести вимушене позбавлення певних належних йому благ.

Підставою юридичної відповідальності є склад правопорушення, тобто сукупність ознак дії, що характеризують його як правопорушення.

Існують такі види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна, адміністративна, кримінальна, конституційна.

Щоб правильно вирішувати питання, чи є та або інша протиправна дія злочином чи адміністративним проступком, потрібно знати і вміти зіставляти відповідні норми кримінального та адміністративного законодавства. При цьому слід, насамперед, мати на увазі, що Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП України) закріпив принцип: “Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідної до чинного законодавства кримінальної відповідальності”. Крім цієї загальної норми, треба враховувати також зафіксовані в законодавстві та в підзаконних нормативних актах конкретні критерії, за допомогою яких можна відрізнити суміжні проступки та злочини. Для численних протиправних дій у сфері фінансових відносин найзначнішими з таких критеріїв є наявність або відсутність тяжких наслідків, намір або необережність, адміністративна преюдиція (повторне скоєння правопорушення після застосування до даної посадової особи заходів адміністративного впливу), мотивація, мета протиправної дії. При цьому слід пам’ятати, що об’єктом проступку або злочину можуть бути далеко не всі суспільні відносини, а лише ті з них, які охороняються відповідними нормами права. У сфері фінансової діяльності, якщо є посягання на відносини, які нормами права не врегульовані, може йтися лише про непрофесіоналізм посадових осіб, навіть про їхню аморальну поведінку, але аж ніяк не про протиправні дії. Наприклад, якщо посадова особа приймає рішення про невигідне підприємству з точки зору рентабельності інвестування фінансових ресурсів, або підписує обтяжливу для підприємства угоду з партнером, то за цими діями можуть стояти як адміністративні правопорушення, так і тяжкі злочини, але самі по собі такі факти не можуть кваліфікуватися як протиправні дії.

Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності застосовується до осіб, які скоїли адміністративні правопорушення. Адміністративні стягнення накладаються уповноваженими на це органами або посадовими особами на підставах і в порядку встановленими нормами адміністративного права.

Основним нормативним актом, що регулює адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Він закріплює поняття адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, правила та порядок їх застосування, систему складових адміністративного правопорушення тощо, а також створює нормативну основу адміністративної відповідальності. Паралельно з цим Кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Господарський кодекс та ін.), які з різних причин не внесено до зазначеного Кодексу. Адміністративна відповідальність настає за наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника, якою є адміністративний проступок. Крім того, до адміністративної відповідальності може бути притягнута особа, яка скоїла діяння, що містить ознаки злочину, але не становить великої суспільної небезпеки, і на підставі цього звільнена від кримінальної відповідальності.

Шкідливість адміністративного правопорушення означає, що воно завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом. Ця шкода може бути як матеріальною, так і іншою (моральною, організаційною і т. п.).

Протиправність проступку – це порушення загальнообов’язкових правил, установлених державою.

Під винуватістю адміністративного проступку розуміють психічне ставлення особи до скоєної дії (бездії). Вона може бути умисною або необережною.

Адміністративна караність проступку полягає в тому, що за його скоєння Законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення, хоча реально його можна і не накладати (наприклад, у випадку звільнення від адміністративної відповідальності). У відповідності до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Адміністративне стягнення є мірою адміністративної відповідальності, покаранням і тягне за собою певні несприятливі для порушника наслідки, які застосовуються з метою його виховання та запобігання скоєнню нових правопорушень.

Відповідно до чинного законодавства, існує сім видів адміністративних стягнень: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, виправні роботи й адміністративний арешт.

Чинний КпАП України передбачає ряд адміністративних проступків, які вчиняються в сфері фінансів і підприємницької діяльності. До них належать такі правопорушення:

– порушення правил про валютні операції;

– ухилення від надання декларації про доходи;

– порушення законодавства з фінансових питань;

– ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов’язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування;

– порушення порядку формування та застосування цін і тарифів;

– зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірні угоди між підприємцями; порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Найбільша частка всіх правопорушень у галузі фінансів і підприємницької діяльності – це правопорушення, які стосуються недотримання податкового законодавства та законодавства про порядок обчислення і сплати внесків підприємств на загальнообов’язкове соціальне та пенсійне страхування в Пенсійний фонд України і в Фонд соціального страхування, а також порушення законодавства про бюджетну систему України.

Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також Закон України “Про Державну податкову службу в Україні” передбачають притягнення посадових осіб підприємств та організацій до адміністративної відповідальності за такі конкретні протиправні дії (якщо, звичайно, вони не тягнуть за собою кримінальної відповідальності):

А) заниження суми податку або іншого платежу чи внеску;

Б) приховування (заниження) в обліку доходів та інших об’єктів оподаткування;

В) відсутність бухгалтерського та податкового обліку або ведення їх з порушенням установленого порядку;

Г) ненадання, несвоєчасне надання або надання за невстановленою формою податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень або інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків чи інших платежів у бюджети або внесків у державні цільові фонди;

Д) невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної податкової адміністрації.

Податкова система (насамперед маються на увазі Закони України “Про оподаткування прибутку підприємств” і “Про податок на додану вартість”) передбачає такі типові правопорушення:

1. Об’єктом оподаткування виступає різниця між сумою скоригованого валового доходу, з одного боку, і валовими витратами та сумою амортизаційних відрахувань – з іншого; правопорушення, як показує практика, в основному зводяться до незаконного збільшення валових витрат включенням до них:

– видатків, не пов’язаних з власною господарською діяльністю підприємств;

– видатків на реконструкцію, модернізацію, ремонти основних фондів понад законодавчо встановлені ліміти;

– сум сплачених фінансових санкцій за порушення умов господарських договорів (або не сплачених, але визнаних підприємством) або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів), штрафів за порушення податкового законодавства, законодавства про охорону навколишнього середовища, штрафи за порушення санітарних норм тощо;

– інших видатків, що не передбачені законом.

2. Об’єкт оподаткування також зменшується через:

– надання недостовірної інформації в деклараціях про валові доходи, пов’язані з відвантаженням продукції і її оплатою покупцями;

– спотворення податкового обліку в частині приросту (зменшення) вартості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів у залишках на складах, в незавершеному виробництві і в готовій продукції;

– неправильне визначення дат виникнення (збільшення) валових доходів і валових витрат, особливо при проведенні бартерних операцій.

Чимало адміністративних правопорушень у сфері фінансової діяльності підприємств скоюється і у випадках, безпосередньо не пов’язаних із системою оподаткування. У КпАП України встановлена адміністративна відповідальність посадових осіб за обман покупця чи замовника під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг; за відмову у наданні достовірної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, асортимент; за надання довільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства та ін.

Згідно чинного законодавства України посадові особи притягаються до відповідальності у випадках порушення порядку формування та застосування цін і тарифів на товари (роботи, послуги). Це і пряме перевищення цін і тарифів, які підлягають державному регулюванню, і встановлення договірних цін з порушенням обмежень щодо питомої ваги прибутку в ціні, і перевищення рівнів націнок і знижок при посередництві в торгівлі товарами та ін. КпАП передбачена адміністративна відповідальність за дії, які можна кваліфікувати як недобросовісну конкуренцію, зловживання монопольним становищем на ринку і невиконання інших положень антимонопольного законодавства.

Фінансова діяльність підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках тісно пов’язана з валютними операціями, правила здійснення яких установлює держава і захищає їх в законодавчому порядку. Суб’єкти підприємницької діяльності мають право бути власниками валютних цінностей (валюта України, в готівці і на банківських рахунках, платіжні документи – акції, векселі, чеки, іноземна валюта в готівці і на банківських рахунках у межах і за межами України, а також платіжні документи, виражені в іноземній валюті, і монетарні метали) і здійснювати операції з ними з урахуванням обмежень, встановлених декретом Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, що має силу закону. Декретом регулюються, головним чином, операції з валютними цінностями в іноземній валюті, в тому числі порядок купівлі-продажу валюти, використання в розрахунках з резидентами і нерезидентами та інші операції. Чинне законодавство передбачає відповідальність за незаконне скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії).

Відповідно до законів України, що регулюють податкову систему, фінансові санкції в адміністративному порядку застосовуються також до юридичних осіб – платників податків – за неправильність обчислення, несвоєчасність сплати податку й недодержання законодавства про оподаткування прибутку.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка встановлюється державою в кримінальному праві і настає за протиправні діяння людини, які були нею вчинені умисно або з необережності.

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є її зв’язок лише зі спеціальним видом правопорушення – злочином – та обов’язок особи відповідати перед державою за скоєння цього злочину лише у відповідності з законом і лише за вироком суду.

Підставою до кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним правом об’єктивних (об’єкт, предмет, діяння, наслідки та причинний зв’язок) і суб’єктивних (суб’єкт, вина, мотив та мета) ознак, які характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву “склад злочину”, який визначається диспозицією певної статті Особливої частини та положеннями Загальної частини Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочину у сфері господарської діяльності.

Об’єктом такого злочину, як ухилення від сплати податків, є відносини, що забезпечують належне функціонування податкової системи в Україні. Це один з найбільш поширених кримінальних злочинів у сфері фінансової діяльності. Об’єктивний бік ухилення від сплати податків характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: а) діяння у вигляді ухилення від сплати податків; б) наслідки у вигляді заподіяння шкоди державі у великих розмірах; в) причинний зв’язок між діянням і наслідками. Ухилення від сплати податків виражається в діях особи, спрямованих на повну або часткову несплату податків одним з указаних в Законі способів:

А) ненадання податкових декларацій і розрахунків;

Б) приховування об’єктів оподаткування;

В) заниження об’єктів оподаткування.

Ненадання податкової декларації і розрахунків виражається в ненаданні в податкову інспекцію у встановлений строк декларації про прибуток суб’єкта підприємницької діяльності, а також декларацій, звітів та розрахунків по податкам з метою ухилення від сплати податків.

Приховування об’єктів оподаткування – це не відображення у відповідних звітних документах, що подаються в податковий орган, якихось об’єктів оподаткування, зменшення оподатковуваної бази, неправильне її вирахування, заниження податкової ставки та ін.

Заниження об’єктів оподаткування – це часткова несплата податків і обов’язкових платежів, які повинен сплачувати суб’єкт підприємницької діяльності (заниження валового доходу, завищення сум валових витрат при оподаткуванні прибутку підприємств, при оподаткуванні податком на додану вартість – заниження податкового зобов’язання, завищення податкового кредиту; при внесенні коштів до Пенсійного фонду України – заниження фонду оплати праці та ін.).

Для наявності даного складу злочину необхідне настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди державі у значних розмірах. Із суб’єктивного боку злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Суб’єктами ухилення від сплати податків можуть бути посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності (незалежно від форми власності), на яких накладено обов’язок щодо ведення бухгалтерського і податкового обліку, надання податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів у бюджет. Цими особами можуть бути керівники підприємств, їх заступники, головні бухгалтери і посадові особи бухгалтерій. Кваліфікуючі ознаки відповідно до чинного законодавства є:

А) вчинення злочину особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків (раніше засуджуваного за аналогічний злочин і судимість з якого не знято і не погашено у встановленому законом порядку);

Б) вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб;

В) вчинення злочину, що завдав шкоди державі у великих розмірах (коли прихована сума податку в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян за місяць);

Г) вчинення злочину, що завдав шкоди державі в особливо великих розмірах (у 1000 і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів).

В арсеналі злочинних дій, які застосовуються для досягнення обману держави у сфері оподаткування, нерідко мають місце:

– пряме приховування обсягів реалізації продукції та інших доходів в системі бухгалтерського та податкового обліку, або груба фальсифікація даних обліку при складанні декларацій;

– реалізація на території України псевдо-транзитних товарів (з урахуванням того, що законодавство України звільняє від податку на додану вартість і акцизного збору з товарів, які провозяться через Україну транзитом);

– застосування сплати “дутих” послуг партнеру, що прикриває незаконні операції підприємства, будучи з ним у зговорі, зі складанням фіктивних актів про виконані роботи, що списуються на валові витрати і зменшують прибуток для оподаткування;

– позасистемний (прихований) облік грошових надходжень (власних і позичених), боргових зобов’язань, товарів, валютних коштів тощо;

– цілий набір методів відмивання “брудних” грошей, тобто здійснення низки дій, спрямованих на придання “брудним” грошам “законного” статусу.

Усі ці дії, які спрямовані на ухилення від сплати податків, пов’язані з порушенням техніки обліку та звітності або з прямою грубою фальсифікацією комерційних, в тому числі грошових, документів.

Якщо ж мають місце порушення правил податкового і бухгалтерського обліку та звітності, то у провадженні кримінальних справ з’являються свої труднощі, пов’язані з розпізнанням елементів умислу, доведенням навмисності протиправних дій, їх розмежуванням з адміністративними правопорушеннями або можливістю кваліфікації по статті “халатність”.

Безпосереднім об’єктом злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” є відношення, що встановлюють порядок надання державної допомоги суб’єктам підприємницької діяльності. З об’єктивного боку, злочин, який розглядається, характеризується наданням підприємцем, засновником, власником або посадовою особою суб’єкта підприємницької діяльності свідомо неправдивої інформації для отримання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів або пільг в оподаткуванні.

Такий злочин належить до злочинів із формальним складом і вважається завершеним з моменту надання винуватцем свідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам.

Суб’єктивний бік злочину характеризується виною у формі прямого наміру. Винний усвідомлює, що інформація, яку від надає для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг в оподаткуванні, є явно неправдивою, та все ж подає цю інформацію державним органам, банкам або іншим кредиторам.

Дещо специфічною є мета вчинення цього злочину. З одного боку, спеціальною метою тут виступає отримання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів або пільг в оподаткуванні. Однак, з іншого боку, у винуватця немає наміру заволодіти цим майном, тому дії винного слід кваліфікувати як замах на крадіжку або закінчену крадіжку.

Мотиви вчинення такого злочину можуть бути різні і не впливають на кваліфікацію діяння, але враховуються під час визначення покарання. Суб’єктом такого злочину можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку:

– громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

– громадяни – засновники або власники суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб;

– посадові особи юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Кваліфікуючі ознаки:

А) надання свідомо неправдивої інформації з метою отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг в оподаткуванні, вчинене повторно (тобто особою, яка раніше вчинила аналогічний злочин, або раніше була засуджена за вчинення такого злочину);

Б) заподіяння такими діями великої матеріальної шкоди державі або кредитору.

Внаслідок цих протиправних дій досить часто в Україні створюється така криміногенна ситуація, як незаконне одержання дозволу на податкові пільги шляхом фальсифікації в офіційних документах даних про характер продукції, що її випускає підприємство, про склад контингенту працюючих і т. ін. (як правило, подібні дії мають також ознаки службового підлогу). Дуже поширені злочинні дії суб’єктів підприємницької діяльності у взаємовідносинах з комерційними банками, яким з метою одержання кредитів надаються сфальсифіковані дані про активи, що передаються в заставу, фіктивні баланси (в тому числі неіснуючих комерційних дочірніх підприємств), фіктивні угоди на виконання різних проектів. ЦІ дії унеможливлюють повернення кредитів і відсотків за їх користування, що часто призводить до банкрутства банків.

Безпосереднім об’єктом такого злочину як “Порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів”, є суспільні відносини, що склалися відповідно до встановленого порядку випуску та впровадження суб’єктами підприємницької діяльності акцій, облігацій, ощадних сертифікатів і векселів у разі їх реєстрації як юридичних осіб.

З об’єктивного боку, цей злочин проявляється в емісії (випуску) цінних паперів без реєстрації, інформації про емісію у фінансовому органі. Злочин вважається закінченим з моменту розповсюдження інформації про емісію.

Об’єктивний бік цього злочину характеризується вчиненням однієї з альтернативних дій:

– внесення в документи, які подаються на реєстрацію емісії, заздалегідь недостовірної інформації;

– затвердження документів, які подаються для реєстрації емісії, в яких міститься заздалегідь недостовірна інформація.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною виною у формі прямого умислу. Мотив і мета незаконної емісії цінних паперів можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єктом такого злочину можуть бути як громадяни, так і службові особи суб’єктів підприємницької діяльності, а за другою частиною цієї статті Кримінального кодексу України, крім того, – громадянин, який є засновником акціонерного товариства.

З об’єктивного боку цей злочин характеризується попередньою угодою (домовленістю) суб’єктів підприємницької діяльності про встановлення або підтримку монопольних цін, тарифів, скидок, надбавок і націнок. Монопольні ціни, тарифи, скидки, надбавки і націнки, як правило, фіксуються на рівні, що перевищує реальну ціну товарів і послуг. Проте склад злочину має місце і в тому випадку, коли ціни встановлюються і на рівні, нижчому від собівартості товарів і послуг, щоб усунити конкурентів з ринку, досягти їх банкрутства і т. п. Цей злочин, відповідно до чинного законодавства, вважається закінченим з моменту досягнення домовленості (змови) суб’єктами підприємницької діяльності про встановлення (підтримку) монопольних цін, тарифів, скидок, надбавок і націнок.

Об’єктивний бік злочину передбачає: а) застосування насилля; б) заподіяння шкоди; в) загрозу застосування насилля або заподіяння шкоди. Із суб’єктивного боку, злочин характеризується прямим умислом з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності. При вчиненні цього злочину має місце спеціальна мета: примусити суб’єкта підприємницької діяльності проти його волі штучно змінити або зафіксувати на певному рівні ціни на товари і послуги. Суб’єктами злочину можуть бути громадяни – підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а також посадові особи суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб, і приватні особи, які досягли 16-річного віку.

Чинне законодавство України передбачає відповідальність за приховування банкрутства та фіктивне банкрутство.

Приховування факту банкрутства юридичною особою (суб’єкта підприємницької діяльності), якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, шляхом надання недостовірних відомостей про фінансовий стан, вказує на наявність об’єктивної сторони злочинного приховування банкрутства.

Із суб’єктивного боку, цей злочин характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб’єктами злочину можуть бути:

А) засновник суб’єкта підприємницької діяльності;

Б) власник суб’єкта підприємницької діяльності;

В) службова особа суб’єкта підприємницької діяльності.

З об’єктивного боку, фіктивне банкрутство характеризується заздалегідь неправдивим повідомленням (заявою) кредиторам про фінансову неспроможність виконати суб’єктом підприємницької діяльності зобов’язання перед кредиторами і бюджетом. Заява може бути зроблена будь-яким способом: усно, письмово, по телеграфу, через засоби масової інформації тощо, з обов’язковим доведенням цих відомостей до відома саме кредиторів.

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення кредиторам про фінансову неспроможність виконати їх вимоги.

Суб’єктивний бік злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Тобто винна особа усвідомлює, що зроблена нею заява про фінансову неспроможність виконати вимоги кредиторів і зобов’язання перед бюджетом є неправдивою, у той час як суб’єкт підприємницької діяльності спроможний виконати зазначені вимоги і зобов’язання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути громадяни – засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, а також службові особи цього суб’єкта.

Кваліфікуючим видом зазначеного злочину є заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторові або державі. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок неповернення кредиту і несплати відсотків за кредит, несплати податків тощо.

Держава створює для розвитку підприємництва необхідну правову базу, певним чином регулюючи цей вид діяльності. Дотримання існуючих законів породжує юридичну відповідальність. Водночас держава є певною мірою залежною від підприємництва, розвиток якого сприяє вирішенню низки загальнодержавних завдань: надходжень до бюджету, працевлаштування населення, розвитку ринків товарів та послуг. Це означає, що між державою і бізнесом постійно підтримуються спільні економічні і соціальні інтереси. Вони виступають провідною ланкою механізму соціального партнерства підприємницьких структур та державних інститутів. Саме тому в більшості країн підприємці об’єднують свої зусилля для забезпечення соціального захисту населення, розв’язання економічних проблем, що стоять перед суспільством і не можуть бути вирішені лише зусиллями держави.

В сучасних умовах соціальна відповідальність має різні форми прояву:

1. Ефективне ведення бізнесу – виробництво кращих товарів і послуг, гарантування їхньої якості, повноти задоволення попиту.

2. Дотримання зобов’язань перед зацікавленими особами (акціонерами, клієнтами, партнерами у справі бізнесу, співробітниками) за їхній матеріальний добробут.

3. Сприяння розвитку підприємницького сектора в цілому – розвиток ринкової інфраструктури, безперервний рух інвестиційних ресурсів, конкурентний стан функціональних ресурсів, конкурентний стан функціональних ринків.

4. Участь у здійсненні загальнодержавних економічних програм, політичному та громадському житті – формування і відстоювання економічних та інших інтересів, що сприяють підвищенню ефективності економіки як єдиної системи.

Таким чином, простежується залежність між юридичною та соціальною відповідальністю в бізнесі.