Предмет і завдання валеології як науки в системі національної освіти
ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник
РОЗДІЛ І
ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
1.1. Предмет і завдання валеології як науки в системі національної освіти
Здоров’я – це основна умова реалізації фізичних і психічних можливостей і здібностей особистості. Здоров’я – це одна з найбільших цінностей людини, це те, без чого вона не може бути щасливою. Здоров’я можна оберігати, формувати, зміцнювати лише шляхом цілеспрямованої і напруженої праці над собою, набуваючи знань. Здоров’я – це знання засад здорового способу життя,
Об’єктом сучасної медицини є хвора людина. Та наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовано, головним чином, на захист людей від певних захворювань. А об’єктом
Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не на ліквідації хвороб (цим займається в основному медицина), а на недопущенні їх, створюючи умови для запобігання їхньому виникненню. Валеологія має переважно прикладний характер і дає практичні рекомендації людині для підтримання здоров’я на всіх рівнях: духовному, психічному, фізичному та соціальному. Основною метою цієї науки є виховання здорового, повноцінного члена суспільства. Отже, валеологія – наука про закономірності та механізми здоров’я людини, знання яких дозволяє їй формувати, зберігати та зміцнювати своє здоров’я, дотримуючись здорового способу життя, профілактичного застосування оздоровчих систем, гармонійного фізичного і духовного розвитку.
Батьком сучасної валеології називають російського вченого І. І. Брехмана, який 1980 року вперше запропонував цей термін, а 1982 – науково обгрунтував необхідність охорони здоров’я практично здорових людей. Про те, що ця наука давня, свідчать праці Гіппократа й Авіцени. Саме вони вказували на важливість способу життя, природного середовища і дбайливого ставлення до себе, для збереження і зміцнення здоров’я. На принципах валеології грунтується багато методів народної медицини.
Великий внесок у розвиток валеології зробили українські вчені. На початку 60-х років XX століття львівські медики, професори С. М. Павленко і С. Т. Олійник сформулювали теорію саногенезу і синології (від латинського слова сане – оздоровлювати, зцілювати та грец. – генезис – походження, розвиток і логос – наука, вчення). У 80-х роках XX століття київський учений, доктор медичних наук, професор Г. Л. Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров’я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров’я та багатьох методів валеологічного моніторингу (спостереження, оцінка й прогноз стану здоров’я людини з метою формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачу здоров’я громадянам України), є одним з наріжних чинників у подальшій розбудові Української держави, розвитку українського суспільства взагалі. Його метод визначення фізичного здоров’я дозволяє кожному дізнатися про свою “кількість здоров’я” на даний момент і спрогнозувати його динаміку на майбутнє.
Основоположником шкільної валеологічної науки та практики є видатний педагог України В. О. Сухомлинський. Він у своїй книзі “Серце віддаю дітям”, у розділі “Здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я” стверджує: “Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров’я – найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили.
Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина з них ~ про здоров’я”.
Здоров’я дитини В. Сухомлинський сприймав глибинно, суттєво і комплексно – з педагогічної точки зору, а не в медичному тлумаченні, як відсутність хвороб. “Педагог має справу з мислячою матерією, здатність якої в роки дитинства сприймати й пізнавати навколишній світ значною мірою залежить від здоров’я дитини. Ця залежність дуже тонка й важковловима. Вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, – одне з найважливіших завдань учителя”.
В. Сухомлинський, виходячи зі свого досвіду, звертає увагу на аспекти формування та збереження здоров’я дітей, починаючи з дошкільного закладу, що є актуальним й на сьогоднішній день.
По-перше. При підготовці дітей до школи він звертає особливу увагу і батьків, і педагогів на здоров’я дітей, а не тільки на оволодіння елементами читання, писання та початкових основ математики. “Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати Треба також знати індивідуальні особливості здоров’я кожного учня – без цього не можна нормально вчити”. Відповідно до цього подає практичні рекомендації батькам за літо перед школою оздоровити дітей, загартувати їх, подбати, аби вони якомога більше перебували на свіжому повітрі, якомога більше споживали овочів та фруктів.
По-друге. Наголошуючи на важливості здоров’я дитини, особливо в перші роки навчання, В. Сухомлинський не вводить практику навчання здоров’ю до освіти й викладання його як предмета. Оскільки вікові особливості дітей такі, що вони сприймають світ образно й емоційно навчає здоров ‘ю не словом, а самою організацією шкільного та позашкільного життя учня, його духовною взаємодією з учителем. “Школою радості” він називає початкову школу, де вчитель не тільки наставник, а й друг, товариш, якого з дітьми зв’язують багатогранні емоційні стосунки в дружньому колективі. Це основа психічного й емоційного здоров’я дітей і вчителів.
По-третє. Велику увагу В. Сухомлинський приділяє природному джерелу оздоровлення дітей: ранкова гімнастика, душ, улітку – купання у ставку до пізньої осені та ходіння босоніж, мандри до лісу, в поле. Важливо, щоб діти більшу частину доби будь-якої пори року бували на свіжому повітрі, багато рухалися й не засиджувалися над підручниками одразу після шкільних занять. Не можна щоб домашня розумова праця втомлювала. Другу половину дня діти мають проводити не над підручниками й не в закритому приміщенні.
Природа – це сад здоров’я, фізичного й духовного, як стверджував великий педагог. Школа під блакитним небом, уроки мислення на природі – то мандрівка до джерела емоцій, образного сприйняття світу, єднання з прекрасним і початок духовного здоров’я малечі й підлітків. Великого значення надавав В. Сухомлинський здоров’ю – фізичному, психічному, моральному, й духовному – вчителів, бо без цього важко досягти очікуваних результатів і в дітей.
Праці педагога-новатора з природного виховання й гармонійного розвитку дітей, зокрема і їхнього здоров’я, є джерелом наукових і практичних надбань, із яких кожен учитель може багато корисного взяти для своєї практики.
Предметом валеології є індивідуальне здоров’я людини, його механізми, а об’єктом – здорова людина, тому валеологію ще визначають як науку про здоров’я людини або здоров’я здорових. Для цього, щоб підтримувати здоров’я здорової людини необхідно мати спеціальні знання, навички та певні переконання. Тому валеологія тісно пов’язана з іншими науками: фізіологією, анатомією, гігієною, педіатрією, спортивною медициною і лікувальною фізкультурою, фізіотерапією та клінічною терапією, хірургією та іншими галузями медицини, а також філософією і психологією, педагогікою, фізикою і хімією, історією і астрономією, географією і екологією, біологією і архітектурою, філологією та математикою, іншими науками. Останнім часом розвивається педагогічна (шкільна) валеологія, яка вивчає методи і зміст валеологічного виховання учнівської молоді; санологія, або медична валеологія, яка вивчає закономірності проявів здоров’я людини, методи його діагностики, не медикаментозного його оздоровлення і зміцнення здоров’я здорових людей.
Основними методами валеології, які дозволяють визначити рівень здоров’я людини і слідкувати за ним, є вивчення функціонального стану основних систем організму (серцево-судинної, дихальної, видільної, імунної, центральної та вегетативної нервової системи). Визначення індивідуальної “кількості та якості здоров’я” за допомогою сучасних методів функціональної діагностики дає змогу виявити навіть незначне зниження енергетичного потенціалу й адаптаційних можливостей організму ще задовго до розвитку клінічних проявів захворювання. Це в свою чергу, дає можливість вчасно вжити необхідних профілактичних оздоровчих заходів і запобігти хворобі.
Значно збільшуються можливості функціональних методів дослідження, коли вони об’єднуються в певний комплекс або систему, що дозволяє вивести один сумарний (інтегральний) показник “кількості здоров’я” у конкретної людини, групи людей або всієї популяції (населення), а також передбачити (дати прогноз), як буде розвиватися здоров’я особи в майбутньому. Якщо цей інтегральний показник визначати систематично, через певні проміжки часу, а потім одержані показники порівняти між собою, тоді ми матимемо валеологічний моніторинг (спостереження, оцінка й прогноз стану здоров’я людини з метою формування, збереження, зміцнення, відтворення, перадача (ФЗЗВП). Таким чином, валеологічний моніторинг – це система або комплекс морфофункціональних діагностичних досліджень, що проводяться впродовж відповідного часу, які дають сумарний (інтегральний) показник “кількості” та “якості” здоров’я окремої людини, групи людей (клас, школа, місто, область) або популяції. Валеологічний моніторинг дає змогу виявити залежність між індивідуальним способом життя людини і “кількістю” та “якістю” її здоров’я впродовж певного проміжку часу. Це, в свою чергу, дозволяє зменшити вплив або усунути патогенні чинники (які зумовлюють розвиток хвороби) та здійснити необхідну корекцію способу збереження та зміщення здоров’я особи чи групи людей.
Збільшення або зменшення “кількості та якості здоров’я” дають змогу стверджувати про відповідність або невідповідність способу життя, навчального, виробничого чи тренувального навантаження індивідуальним особливостям людини, дати прогноз можливих захворювань, якщо людина продовжуватиме так жити. Корекція чинників, що формують здоров’я людини, дає змогу підтримувати здоров’я особи чи популяції на стабільному рівні або підвищувати його за допомогою валеологічних систем чи дотримання принципів здорового способу життя. Виявлення та вчасне усунення причин, що шкідливо впливають на здоров’я, дають можливість кожній людині постійно слідкувати за своїм здоров’ям і за необхідності, застосовуючи ті чи інші оздоровчі методи, формувати його. Видатний фізіолог І. П. Павлов писав: “Людина – найвищий продукт природи, але для того, щоб отримати насолоду від скарбів природи, людина має бути здоровою, сильною та розумною”.
Одним зі шляхів формування та збереження здоров’я дітей і молоді, передбачених Державною національною програмою “Діти України” (Указ Президента України від 18.01.1996 р. № 63/96), є створення та розвиток валеологічної освіти. Її головною метою є формування валеологічного світогляду та поведінки учнів, мотивацій, що забезпечать активне й свідоме залучення кожної особи до процесу творення свого здоров’я.
Валеологія як навчальний предмет являє собою систему наукових і емпіричних (народних) знань, умінь і практичних навичок, які необхідні для виховання валеологічного світогляду й поведінки, стійких мотивацій на здоровий спосіб життя й безпечну життєдіяльність як важливої умови й потужного механізму формування, збереження і зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я молоді. Валеологічні знання дають можливість формувати в собі свідоме дбайливе ставлення до здоров’я як умови реалізації духовного, творчого й фізичного потенціалу, як ефективного методу запобігання інфекційним, соматичним і психічним захворюванням, недугам, що передаються статевим шляхом, а також набути навичок безпечної життєдіяльності, щоб уникнути травматизму та нещасних випадків, здобути вміння першої медичної само – і взаємодопомоги в екстремальних умовах.
Валеологічне навчання та виховання повинне здійснюватися двома взаємодоповнюючими напрямами: через навчальний курс та інтегративними взаємозв’язками з іншими предметами. Таким чином, навчальний курс валеології дає теоретичні основи та практичні навички формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров’я, узагальнює, систематизує та доповнює знання валеологічного спрямування, здобуті в інших освітніх галузях.
Валеологія повинна забезпечувати реалізацію таких завдань:
– ознайомлення учнів із основними валеологічними принципами та закономірностями життєдіяльності людини;
– створення сталих емоційних установок на валеологічну поведінку й здоровий спосіб життя, формування, збереження та зміцнення здоров’я;
– виховання в учнів усвідомлення, що людина є частиною Природи, і що стан її здоров’я формується й залежить від природних факторів і встановлення гармонійних відносин із природою та суспільством;
– свідоме оволодіння учнями валеологічними знаннями, вміннями і навичками та активне творче їх застосування з метою формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров’я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...