Пристосування деревних рослин до грунтових умов у ході еволюції
Лісівництво
РОЗДІЛ 2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ЛІСІВ ЛІСІВНИЧИМИ МЕТОДАМИ
Лекція 4. ВІДПОВІДНІСТЬ БІОЕКОЛОГІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ДЕРЕВНИХ ПОРІД ЛІСОРОСЛИННИМ УМОВАМ ЯК ОСНОВА УСПІШНОГО РОСТУ НАСАДЖЕНЬ
4.1 Пристосування деревних рослин до грунтових умов у ході еволюції
Географія лісів у першу чергу визначається кліматичними умовами. Саме вони формують ту чи іншу лісорослинну зону. Але один і той же клімат охоплює великі території, на яких з різних причин сформувалися різні типи грунтів. Багатство грунтів визначається перш за
Дослідженнями лісоводів-типологів П. П. Серебреникова, А. А. Крюденера, Г. М. Висоцького, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова та ін. накопичений величезний фактичний матеріал, який дозволив П. С. Погребняку усе різноманіття фунтових умов у лісах згрупувати у чотири групи: бори, субори, складні субори (сугруди, судіброви) та діброви (груди). Розташовані послідовно зі зростанням
У кліматичних умовах Українського Полісся та Лісостепу можна прослідкувати зміну природних (корінних) насаджень відповідно до характеру грунту. На пісках це одноярусні соснові насадження з домішком берези низьких бонітетів (А – бори), на глинястих пісках – двоярусні сосново-дубово-березові насадження, де сосна має високі бонітети (В – субори). На супіщаних грунтах – три-чотириярусні насадження із сосни найвищих (Іа; Іб) бонітетів, берези – у І ярусі та дуба, липи, клена, граба – у підлеглих ярусах при добре розвинутому підліску з ліщини, бруслини і т. п. Це – складні субори або сугрудки, судіброви – (С). Нарешті, на суглинкових та глинястих грунтах – діброви (груди) – (D). Синонім складних суборів – сугруд та дібров – груд стосується умов Правобережного Полісся та Лісостепу України, де у складі деревостанів присутній граб.
У природі на відносно незначних за розміром територіях спостерігається неоднакова зволоженість грунтів. її спричиняє мезорельєф, рівень грунтових вод. Найбільш простим прикладом впливу зволоження грунту на деревостан є боровий ряд, досліджений свого часу П. С. Погребняком. В умовах Українського Полісся, де територія має хвилястий, дюнний характер, її насадження мають різну продуктивність саме через різний ступінь зволоженості грунту. П. С. Погребняк поділив лісові грунти за вологістю на такі групи (стосовно борів): А1 – сухий, А2 – свіжий; А3 – вологий; А4 – сирий; А5 – мокрий заболочений бір. Боровому ряду відповідає лісова рослинність. Так, на вершині бугра росте тільки сосна звичайна ІІІ-ІV бонітету, у надгрунтовому покриві – лишайники (сухий бір), на схилі – свіжий бір з сосною І-ІІ бонітету, який переходить у вологий бір з сосною III бонітету, а нижче по схилу – сирий бір IV бонітету. Біля підніжжя бугра – мокрий бір V бонітету.
Стоячи на позиціях професора Є. В. Алексєєва, який вважав, що в основу класифікації лісів повинні бути положенні едафічні фактори, які обумовлюють місцеве різноманіття лісів, П. С. Погребняк у 1929 р. запропонував едафічну сітку, у якій трофотопи суміщуються з гігротопами, відображаючи типи лісорослинних умов – едатопи. Едатоп являє собою ділянку лісу з однаковими едафічними (грунтовими) умовами. Окремим едатопам притаманні не тільки лісостани, але й екологічні індикатори з надгрунтового покриву. Оскільки грунтові умови є первинними у певній лісорослинній зоні при формуванні лісового насадження, то вони і повинні враховуватися у першу чергу при проведенні заходів лісопоновлення та лісовирощування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...