Просторові прийменники – СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИЙМЕННИКІВ – ПРИЙМЕННИК
ПРИЙМЕННИК
4. СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ПРИЙМЕННИКІВ
Просторові прийменники
Просторові прийменники становлять основний тип, тому що вони поєднуються з іменниками конкретної семантики, які формують ядро іменника як лексико-граматичного класу слів, досить детально диференціюють значення, об’єднують найбільшу кількість одиниць і служать базою для формування інших типів прийменників. Серед основних семантичних ознак дослідники виділяють такі: безпосереднє місце перебування чи пересування предмета щодо просторового орієнтира, початкова
З семантично нейтралізованими відмінками – місцевим та родовим – просторові прийменники передають локальність (місце), з динамічними (знахідним та орудним) відмінками – значення напрямку і шляху руху, причому прийменники виражають локалізацію руху, відмінки вказують на динамічні відношення.
Група просторових прийменників досить численна
За основною семантичною ознакою просторові прийменники статичної локалізації поділяються на контактні і дистантні. Контактних прийменників налічується лише 10, і вживаються вони з семантично нейтралізованими місцевим та родовим відмінками, утворюючи такі прийменниково-відмінкові сполуки: в + місц. в., е + род. в., всередині+род. в., зверх + род. в., зверху + род. в., на + місц. в., поверх + род. в., посеред + род. в., посередині + род. в., серед + род. в. Контактні прийменники можуть указувати на контакт з внутрішньою частиною просторового орієнтира (в + місц. в., е + род. в., всередині+род. в., середі+род. в.), з ного поверхнею (на + місц. в., з верх+род. в., зверху + род. в., поверх + род. в.), або з центральною частиною та поверхнею (посеред + род. в., посередині + род. в.), напр.: “В пекарні було душно, повітря було якесь кисле та важке” (М. Коцюбинський); ” – Одержуй утішеніє, коли з кишені є! – стоячи всередині натовпу, раз за разом вигукував одноокий хриплим, нутряним басом,- Десять програє, один виграє, на-а-а-літай!” (О. Гончар); “Вона стояла серед – світлиці рівна, поважна та струнка, неначе статуя побіди” (і. Нечуй-Левицький); “Вода його піддержувала, тихо водив він руками під нею і, мов іграюча плітка, лежав увесь зверху води” (Панас Мирний); “…посеред ріки темніє якась смужка” (О. Панченко).
Контактні прийменники внутрішньої локалізації в свою чергу вказують на локалізацію в межах просторового орієнтира (в + місц. в., в + род. в., всередині + род. в.) і локалізацію в його центральних межах (серед + родгв.), напр.: “В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку” (М. Коцюбинський); “Книжки були здорові, в шкуратяній оправі, з жовтими защіпками, з червоними та золотими смужками на корінцях, ще й всередині книжок були вкладені закладки з червоних та синіх стрічок” (І. Нечуй-Левицький); “Здавалася Федора старішою за саме село, за ту чорну землю, на якій жила. Старішою й за гай той далекий…; старішою за геть порослий мохом, покритий пліснявою давній колодязь біля циганської могили, лисого піщаного пагорба, що гулею вискочив серед рівного, як тарілка, степу” (О. Ніколаєвська). Форма в + род. в. серед прийменників внутрішньої локалізації вирізняється своєю лексичною обмеженістю, тому що відмінкову форму заповнюють лише іменники – назви осіб, пор.: у людей, у робітників, у селян.
Дистантні статичні прийменники становлять велику, семантично розгалужену групу. Вони визначають п’ять видів дистантної локалізації щодо просторового орієнтира: 1) загальну дистантну локалізацію; 2) локалізацію за ознакою близькості – віддаленості; 3) локалізацію по колу; 4) локалізацію між просторовими орієнтирами; 5) локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі.
До прийменників із значенням загальної дистантної локалізації належать поза з орудним відмінком та його стильовий еквівалент за з орудним, надр.: “Дивився на зелені лани, на сиву вдалині смугу лісу поза Пслом” (А. Головко); “Сонце сідає за городами, сиві листи капусти стають червоними й блискучими” (В. Винниченко).
Локалізацію за ознакою близькості – віддаленості передають 15 прийменників, що вживаються з родовим відмінком: біля, коло, побіля, близько, близько від, поблизу (поблиз), неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, оддалік (віддалік), оддалік (віддалік) від, поодаль, далеко від. Основним засобом вираження загальної просторової близькості до предмета є прийменник біля. Його стильовим еквівалентом виступає прийменник коло, напр.: “Настя стояла біля печі, осяяна рожевим світлом. її повні, трохи бліді щоки спалахнули рум’янцем, в тихих очах світились спокій та щастя” (М. Коцюбинський); “Лежали запорожці коло возів і, попихкуючи люльками, з убивчим спокоєм дивилися на місто” (О. Довженко).
Кілька прийменників виражають значення просторової близькості з відтінком відносної віддаленості. Це – прийменники близько, близько від, поблизу (поблиз), неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від, пор.: “На горах, поблизу зеленокорих буків, За вітром степовим, з, а перебором звуків Не бачив ні Алми, ні хвалених криниць” (М. Зе – ров); “Опустились інопланетники в степу неподалік від траси, й було це рано на світанні, коли пташки росу п’ють” (О. Гончар).
Серед прийменників для вираження просторової віддаленості оддалік (віддалік), оддалік (віддалік) від, поодаль, що вказують на незначний ступінь віддаленості, і далеко від, який передає значний ступінь віддаленості, пор.: “Стала оддалік від коня, дивиться, що буде далі” (С. Склярєнко); “Але як міг її аж тут, у гущавині, досить далеко від берега помітити Миколай, що був усе зайнятий” (Г. Хоткевич).
Семантику просторової локалізації по колу, в центрі якого міститься просторовий орієнтир, виражають 7 прийменників, причому роль домінанти виконують лише два – навколо і довкола, інші прийменники (навкруг (навкруги), довкруг (довкруги), круг, округ (округи), кругом) функціонують як їх стильові еквіваленти, пор.: “Навколо ставка – верби густим вінком. Тільки тоді вони були тоненькі, рівні, а тепер товсті, погнуті, в рижих дуплах” (Гр. Тютюнник); “Попереду, в глибині ночі, махає веселими крилами високий вітряк, над ним, як млинове коло, підводиться місяць, а хмари навкруг нього зовсім білі, мов лебеді” (М. Стельмах) .
На дистантну локалізацію місця між двома та більше просторовими орієнтирами вказують прийменники між +. +ор. в., між+род. в., поміж + ор. в., поміж + род. в., проміж + ор, в., проміж + род. в., причому вищу продуктивність має орудний, пор.: “Червонясте, по-осінньому линяве його проміння навскіс лежить поміж соснами, зогріває жовті вощані стовбури…” (Гр. Тютюнник); “] кожного разу на білому ватмані в штурманській рубці з’являлися нові нитки градусної сітки, а проміж них – примхливо-хвилясті контури землі…” (З. Тулуб).
Дистантну локалізацію щодо горизонтальної або вертикальної осі визначає велика група прийменників. Більш диференційовано членують простір форми горизонтальної локалізації, які об’єднуються в шість підгруп. Перша підгрупа вказує на місце перед просторовим орієнтиром (перед + ор. в., поперес+род. в., поперед + ор. в., попереду+рол. в., проти + рор,. в., навпроти+ род. в., напроти + род. в., супроти + род. в., насупроти + род. в., спереду+ род. в., просто+род. в., на чолі + род. в.). Серед цих прийменників основна роль належить прийменнику перед з орудним відмінком, що вирізняється широким лексичним наповненням, напр.: “Перед хатою… зеленіли кущі бузку та рожі, цвіли кущі оргині й мальви, гвоздики, чорнобривці та настурції” (І. Нечуй-Левицький).
У прийменників поперед, попереду, спереду, на чолі, що вживаються з родовим відмінком здебільшого назв істот, на основне значення нашаровується дистрибутивна ознака, напр.: “Потім всі четверо відійшли набік, щось поговорили між собою, і сержанти пішли в ліс, а командири стали поперед колон і повели далі, з лісу” (Г. Тютюнник); “Он показався Семен Мажуга на чолі цілої юрми” (М. Коцюбинський).
Прийменники проти, навпроти, напроти, супроти, насупроти з родовим відмінком, крім значення місця перед просторовим орієнтиром, вказують ще й на симетричне розташування предметів один до одного їх передніми сторонами, напр.: “Соломія стояла коло стола проти Романа і довго дивилась мовчки на його вид, на його високе насуплене поважне чоло, на русяві пасма волосся кругом чола” (І. Нечуй-Левицький); “По той бік річки, напроти сосни, заходило сонце, пославши на воду од берега й до берега шматок червоного полотна” (Гр. Тютюнник).
Друга підгрупа прийменників визначає місце за просторовим орієнтиром. Це – за + ор. в., поза + ор. в., позад + + род. в., позаду + род. в., ззаду + род. в. У цьому ряду роль домінанти виконує прийменник за з орудним відмінком, тому що він найширше сполучається з назвами конкретних предметів, напр.: “Ранок яснішав. На край неба, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль” (М. Коцюбинський).
Для прийменника поза з орудним відмінком це значення є периферійним, бо він спеціалізується на вираженні загальної дистантної локалізації. Інші три прийменники – позад, позаду, ззаду – сполучаються здебільшого з родовим відмінком назв істот або неістот. Напр.: “Позад будинку, що з його даху Черниш вів свої спостереження, стояв інший будинок такого ж стандартного типу” (О. Гончар); “… клеїв на дошці списки студентів, зачислених до університету, і тих, які повинні були забрати документи. Удає теж побіг до дошки і став позаду всіх, жадібно проглядаючи очима списки з літерою “X” (Г. Тютюнник).
Третя підгрупа прийменників указує на місце з бічної сторони і поблизу просторового орієнтира. До таких належать поряд + род,. в., поряд з+ор. в., поруч – род. в., поруч З + ор. В., обік + род. в., обіч + род. в., пообіч + род. в., пообіч з + ор. в., збоку + род. в., збоку від + род. в., напр.: “Та Лукії сьогодні чогось не співається, їй просто хочеться отак сидіти поряд з капітаном, слухати його тиху мову, відчувати тонкий запах парфумів, що йде від нього” (О. Гончар); “Глибока, як небо, вода, ясні зорі поруч з лілеями, світяться в ній. Лежить, не зворухнеться на воді латаття, біліють великі квіти лілей, таємничо принишкли ожереди” (О. Гончар); “Іван примостився збоку стола на стільчику” (І. Нечуй-Левицький); ” – Радий вас бачити, радий вас бачити! – посадив збоку від себе гостя” (М. Стельмах) .
Ряд форм четвертої підгрупи конкретизує бічну сторону просторового орієнтира, точно визначаючи її, пор.: ліворуч + род. в., ліворуч від + род. в. (місце з лівого боку предмета), праворуч + род. в., праворуч від + род. в. (місце з правого боку предмета), напр.: “Сотня козаків і рота солдатів з двома гарматами замикали похід, а ще одна сотня козаків з піками, шаблями та рушницями гарцювала праворуч і ліворуч транспорту, охороняючи фланги” (З. Тулуб); “Ліворуч від катраги темні” клуня, а над нею самотіє лісова груша – єдиний слід того, що й у цьому кутку колись шумів ліс” (М. Стельмах); “Праворуч від озеречка уже лежали росою прибиті покоси, але ще ніде не манячили копички” (М. Стельмах).
Форми п’ятої підгрупи обабіч + род. в., обіруч + род. в., обіруч від 4- род. в. визначають місце з обох боків предмета, край + род. в., кінець + род в.- місце на близькій відстані від кінцевої частини або самого краю предмета, напр.: “Обабіч дороги чорніють сади, біліють у садах чепурні хати, дбайливо обмазані господинями” (А. Шиян); “Перші весняні трави вигострились зеленими щітками обіруч шляху” (О. Гончар); “Хочу встать та глянути, бо знаю, що вона сидить кінець стола, край віконця” (І. Нечуй-Левицький).
Значення місця з бічної сторони на невеликій віддалі від просторового, орієнтира виражають прийменники шостої підгрупи осторонь і осторонь від з родовим відмінком, які відрізняються від форм на позначення просторової близькості семою горизонтальної локалізації, напр.: “Хата стояла осторонь від вулиці” (І. Ле).
У межах дистантної вертикальної локалізації виділяється два основних параметри: місце над просторовим орієнтиром (форми над + ор. в., понад + ор. в., вище + род. в., повище + род. в.) і місце під просторовим орієнтиром (форми під + ор. в., попід + ор. в., нижче + род. в., понижче + род. в.). Серед цих форм основна роль належить прийменникам над і під з орудним відмінком, решта через свій похідний характер уживається обмеженіше, напр.: “Вигнувшись семибарвною дугою, нахилилась одним кінцем десь над лиманом, а другим – якраз над комишанськими очеретами, і там з-поміж них воду бере” (О. Гончар); “Хлопчик уродився смаглявим, чорнобривим, опецькуватим, за всіма ознаками – викапаний батько, тільки й різниці, що в Тимка чорна родимка під оком, а в сина сповзла трохи нижче на щоку” (Г. Тютюнник); “Рукава її білої з мережками сорочки були чепурненько засукані повище круглих ліктів” (Д. Мордовець); “У кінці садка пасіка; попід деревом стоять вулики, з правого боку – курінь” (Панас Мирний),
На вертикальній осі між цими протилежними параметрами виділяється ще один – місце на однаковій висоті щодо просторового орієнтира. На нього вказує прийменник нарівні (врівні) з + ор. в., напр.: Лампочка висіла нарівні з верхньою шибкою вікна.
Просторові прийменники утворюють також форми із значенням шляху руху. їх налічується 17, причому на всі поширюється основне семантичне протиставлення контактність – дистантність. Контактні прийменниково-відмінкові форми через + зн. в., крізь + зн. в. указують на наскрізний рух у межах просторового орієнтира, напр.: “Юзя пройшла через садок вузенькою протоптаною стежечкою геть до вільх коло тину” (Леся Українка); “Сонце вже сховалося за вільшечки, пустило крізь листя тоненькі рожеві стріли” (Гр. Тютюнник).
Дистантні прийменниково-відмінкові форми визначають кілька різновидів шляху руху, зокрема: а) динамічну локалізацію позаду рухомого предмета: за + ор. в., вслід + дав. в., вслід за + ор. в., слідом за + ор. в., навздогін + дав. в., навздогін за + ср. в., позад + род. в., позаду + род. в., напр.: “Тихо, поважно чвалають і чумаки за своїми волами. Не чуть гомону, наче душа розмовляє з стеновою тишею…” (М. Коцюбинський); “Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в’язневі, що лізе слідом за нею” (Леся Українка); “- Дивись, як тут глухо та страшно! – сказав він, ідучи позаду Карпа” (Панас Мирний); “їхав позад усіх, не хотів ні з ким розмовляти” (П. Куліш); “- Лови!… лови його – скрикнув Гаврилко, і всі троє щосили побігли навздогінці за сгиньми” (М. Коцюбинський); б) лінійну динамічну локалізацію близько просторового орієнтира: мимо + род. в., повз + зн. в., попри + зн. в., проз + зя. в., напр.: “Пройшли мимо здоровенних довгих складів, що тяглися в темряві, як вулиця, перетяли вузькоколійку, довго петлювали поміж високими купами дров” (Г, Тютюнник); “Синь і синь над полями без краю, в’яне серце під осені спів. А вночі повз села пролітають жовті вікна швидких поїздів” (В. Сосюра); в) динамічну локалізацію щодо просторового орієнтира, який рухається в протилежному напрямку: назустріч + дав. в., навстріч + дав. в., напр.: “Легко виважившись на руках, Черниш вихопився з окопу. Назустріч йому з горба спускалися кілька бійців, розмовляючи поміж собою” (О. Гончар); “ї молода рибачка з кручі Стежками мчить мені навстріч, Сніданок в копійку пахучий,- Це після моря добра річ!..” (М. Нагнибіда); г) динамічну локалізацію в напрямку перетину руху предмета як просторового орієнтира: навперейми + дав. в., напереріз + дав. в., напр.: “Тимко зодяг картуз, крутнувся до дверей. Дівчина кинулась йому навперейми” (Г. Тютюнник); “Миттю опустивши вітрило, ми схопились за весла і направили човна напереріз крутим брижам, до берега” (журн.).
Прийменниково-відмінкові форми напрямку руху утворюють прийменники в, за, між, на, над, перед, під, по, поза, поміж, понад, поперед, попід, проміж з двома динамічними відмінками – знахідним і родовим. У сполуках напрямку семантично навантажені обидва складники прийменниково-відмінкової форми: прийменники вказують на контактну або неконтактну локалізацію, відмінки виражають динамічне значення. Саме воно зумовлює поділ прийменниково-відмінкових форм напрямку руху на дві підгрупи: прийменниково-відмінкові форми вихідного пункту і прийменниково-відмінкові форми кінцевого пункту руху. Значення вихідного пункту руху виражають 16 прийменників з динамічним родовим відмінком, причому прийменники вказують на різну локалізацію вихідного пункту руху, а форма родового відмінка передає динамічне значення віддалення, Серед прийменників: від (од), з (із, зі), з-за, з-межя (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-позад, з-поміж (з-яомежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, починаючи від. Контактні прийменники визначають вихідну точку руху, що міститься; а) в межах просторового орієнтира, всередині предмета: з, зсередини, з-посеред, напр.: “Він уклонився і, злегка похитуючись, поважно вийшов з кімнати” (В. Винниченко); ” – Це хліб хазяйський. Ось дивись! – Та й висмикнув зсередини стога жменю жита” (Панас Мирний); б) на поверхні предмета: з, напр.: “…Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. …Уявляється раптом зелений двір – він вже поглинув мою кімнату – я зскакую з ліжка і гукаю у вікно до зозулі: ку-ку… ку-ку… Добридень!..” (М. Коцюбинський); “З тернового куща, недалеко стежки, злетіла якась заспана пташка” (Г. Косинка); в) у центральних межах внутрішньої частини предмета: з-посеред, напр.: Іграшковий автомобіль мчав з-посеред кімнати.
Дистантні прийменники з родовим відмінком диференціюють дистантну щодо просторового орієнтира локалізацію вихідного пункту руху, вказуючи на: а) початкову межу руху: від, починаючи від, напр.: “Море тихе й блискуче. Ми ходимо, не розмовляючи. Під нами шаланди, розпустивши паруси, похляскавши ними на тихому вітрі, одна за одною відриваються від берега, набравши вітру в парус” (Ю. Яновський); б) загальний напрямок руху від предмета: від, з, напр.: “Оленка йшла двором від річки” (І. Ле); “Був серпень, з півночі прийшов циклон і раптом стало дуже холодно” (Ю. Мушкетик); в) горизонтальну локалізацію, зокрема рух з місця, розташованого з протилежного боку предмета (з-за, з-поза, з-позад) або перед предметом (з-перед, з-поперед), напр.: “З-за садка, здавалося, одразу за ним, підіймалася супроти полуденного сонця велика, у півнеба, синя хмара, задув холодний вітер, і незабаром рушив густий навскісний сніг, лапастий і мокрий” (Гр. Тютюнник); “Снаряди з-поза річки летіли все частіше й частіше” (Л. Первомайський); Пасажир побіг з-перед автобуса; г) вертикальну локалізацію, зокрема на рух з місця, розташованого над предметом (з-над, з-понад), під предметом (з-під, з-попід), або оточеного рядом предметів (з-межи (з – між), з-поміж (із-поміж), з-помежи, з-проміж), напр.: “Так застало його й ранішнє сонце, коли визирнуло, з-понад чорних бориславських дахів…” (І. Франко); З-під колоди шмигонуло дві перелякані ящірки і пошились в папороть…” (І. Нечуй-Левицький); “Над вільшиною підіймається прозорий димок і, ледве виткнувшись із-поміок листя, щезає, розмаяний вітром” (Г. Тютюнник); “Телефоніст вийшов з-поміж гіллястих дерев, усміхаючись роті” (О. Гончар).
Із значенням кінцевого пункту руху вживається 18 прийменників з динамічним знахідним і рідше родовим відмінками: в + зн. в., до + род. в., на + зн. в., за + зн. в., поза + зн. в., між (межи) + зн. в., поміж (потежи) + зн. в., проміж + зн. в., гю + зн. в., над + зн. в., понад+зн. в., під + +зн. в., попід+зн. в., перед + за. в., поперед +зн. в., у напрямі до+роц. в., у напрямку (Эо + род. в., рідковживаний к+дав. в. Контактні прийменники а+зн. в., <?о + род. в., всередину+род. в., “а+зн. в. з відповідними динамічними відмінками вказують на кінцеву точку руху, що міститься всередині або на поверхні предмета, напр.: “В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою” (М. Коцюбинський); “Парубок відкрив двері, що чимось були підперті зсередини, увійшов до хліва…” (Г. Тютюнник); “Тут саме під’їхав Сергій Павлович, і ми всі разом пішли всередину вокзалу” (П. Тичина); Дикі гуси прилетіли на озеро.
Дистантні прийменники з динамічними відмінками визначають кілька параметрів кінцевої точки руху, зокрема: а) рух у бік предмета: на + зн. в., до + род. в., в+зн. в., в бік + род. в., у напрямі до + род в., у напрямку до + род. в., к + дав. в., напр.: “Два вершники легко скочили з коней, прив’язали їх до обори і, пригинаючись під гіллям вишняків, пішли до хати” (М. Стельмах); “Від широкого шляху, що пролягав селом, бігли врозтіч мальовничі вулички й стежки до розкиданих у зелені подвір’їв та хат” (О. Довженко); “В столиці почалася паніка. Заводчики й комерсанти тікали на захід” (О. Гончар); “Ми йдемо серединою бульвару в напрямку до східців у порт” (Ю. Яновський); б) рух у простір за предметом: за + зн. в., поза + зн. в., напр.: “Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна” (М. Стельмах); в) рух у простір з переднього боку предмета: перед + зн. в., поперед + зн. в., напр.: “Приїхала фірою на вулицю Куліша перед батьківський дім, забрала звідтіль, що було їй потрібно” (І. Вільде); г) рух у простір вище предмета: над + зн. в., понад + зн. в., напр.: “Вітер поніс звуки голосу над воду” (О. Ільченко); “Старі сиві птахи, злякані звуком походу, важко злітали понад галяву” (П. Загребельний); д) рух у простір нижче предмета: під + зн. в., попід + зн. в., напр.: Ящірка шмигнула під камінь; е) рух у простір, обмежений двома або кількома предметами: між (межи) + зн. в., поміж (помежи) + зн. в., проміж + зн. в., напр.: “В нестямі дерлися кудись між стрімке каміння і знову скочувались вниз” (О. Гончар).
До прийменниково-відмінкових форм на позначення напрямку руху належить 10 особливих форм, утворених похідними прийменниками з родовим відмінком, які, на відміну від інших, виражають динамічну ознаку самостійно, без допомоги відмінків. Вони дістали назву динамічних просторових прийменників. Серед них: всередину, зсередини, насеред, наперед, вглиб, назад, у бік, у напрямі, у напрямку, з боку. З прийменниковою системою вони пов’язуються ознакою контактності – дистантності. Контактні динамічні прийменники виражають: а) рух у внутрішню частину предмета (“Аж схвилювалась од такої здогадки, тому входила всередину вітряка, мов у якусь недоказану казку, і дивно було, що на її тихе “добривечір” ніхто не відповів” (М. Стельмах); б) рух у центральну частину внутрішніх меж предмета або його поверхні (“Місяць виплив насеред неба, і, як потопельник, то виринав, то потопав у хмарах” (Б. Лепкий); в) рух далі від початкових внутрішніх меле предмета (“Зніяковівши, Вікторія відійшла вглиб стодоли” (А. Хижняк); г) рух зсередини предмета (“Іноді зсередини (залу) на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті” (А. Головко) .
Дистантні динамічні прийменники вказують на загальний напрямок руху до предмета (“На світанку, коли на сході вже зоря розгорялась і пастухи виганяли худобу на царини, мчав степом у напрямі до Дніпра відкритий блискучий автомобіль” (О. Гончар); “Помчали в напрямі полігона” (О. Гончар); “Вершники мчали вздовж величезного ешелону, що відходив у напрямку Жмеринки” (О. Довженко); “І вже повернувся до товаришів, уже веселий їхній гурт поплив у бік собору…” (О. Гончар); на загальний напрямок руху від предмета (“А як тільки впали перші сутінки, вулицею Гребінки з глухого її кінця, з боку Огневого поля, майнула спочатку одна постать, за нею через деякий час з’явилась друга, потім третя, четверта…” (О. Гончар); на рух до місця перед предметом (“Вийшли тут наперед війська Військові співці славутні” (Леся Українка); на рух до місця за предметом (“Кинь хліб назад себе, а він стане наперед тебе” (Українські народні прислів’я та приказки).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...