Революція 1848-1849 рp. В Австрійській iмпepiї та події на західноукраїнських землях – Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у XIX ст
Історія України
Історія України в Нові часи (друга половина XVIII – початок XX ст.)
Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у XIX ст.
Революція 1848-1849 рp. В Австрійській iмпepiї та події на західноукраїнських землях
У 1848 р. європейські народи повстали проти режиму самовладдя монархів, встановленого ще в 1815 р. Віденським конгресом. Народи незалежних країн вимагали демократії, політичної рівноправності вcix класів і станів. Політично залежні народи виступили з вимогою відродження власної державності. Не випадково події
Активними учасниками революції 1848-1849 рр. стали українці Західної України. У стислий час вони зуміли організуватися і добитися вирішення цілої низки соціально-економічних і політичних питань. Уряд, прагнучи не допустити участі в революції
Рис. 3. Структура Головної руської ради
За скасування панщини поміщики отримали грошові відшкодування від держави і звільнення від низки податків. Крім того, за ними залишалися так звані сервітути, тобто ліси і пасовища, якими користувалися селяни. На підставі закону селяни могли й далі ними користуватися, але були зобов’язані платити за них поміщикам на основі “добровільних угод”. Це спричинило численні виступи протесту селян.
Закон про скасування панщини певний час не поширювався на Буковину, що викликало бунти селян, котрі відмовлялися відробляти панщину. Лише в серпні 1848 р. під тиском селянських заворушень закон поширився і на цей край. Згідно з рішенням парламенту, селяни були зобов’язані заплатити поміщикам за своє звільнення дві третини викупних платежів, а держава платила решту. На Закарпатті під час революції 1848 р. панщина була формально теж скасована, але насправді існувала ще п’ять років.
2 травня 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію Головна руська рада (ГРР) на чолі з відомими церковними діячами Г. Яхимовичем і М. Куземським (рис. 3, с. 729). Керівники ГРР вимагали розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім Головної руської ради, діяли ще дві політичні організації – Центральна народна рада (ЦНР) та “Руський собор” (РС), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.
У червні 1848 р. у Празі пройшов з’їзд громадських та культурних діячів слов’янських народів. Учасники з’їзду намагалися об’єднати три галицькі політичні організації – ГРР, ЦНР, РС. Було підписано загальний програмний документ “Вимоги українців у Галичині”. Але з’їзду не вдалося примирити діячів трьох політичних організацій.
Імперська влада, аби запобігти подальшому підйому національно-визвольного руху в Галичині, надала 39 місць у рейхстазі (парламенті) депутатам від українців. У липні 1848 р. рейхстаг почав свою роботу. Від Східної Галичини було обрано 25 депутатів, від Буковини – 7. Активними захисниками інтересів українців були депутати Л. Кобилиця та І. Капущак.
Український національно-визвольний рух досяг успіхів у культурно-просвітницькій діяльності: стала виходити українська газета “Зоря Галицька”, почалося будівництво Народного будинку у Львові; було створено кафедру української мови та літератури (очолив Я. Головацький) при Львівському університеті; відкривалися народні клуби, крамниці для продажу книг. Однак радикально налаштовані студенти та робітнича молодь спробували збройним шляхом досягти корінних змін. У ніч з 1 на 2 листопада 1848 р. у Львові спалахнуло збройне повстання. Після придушення повстання на території Галичини було введено військовий стан. У 1851 р. було ліквідовано Головну руську раду.
Революційні події 1848-1849 рр. спричинили активізацію селянського руху в Західній Україні. Селянський депутат рейхстагу Л. Кобилиця в листопаді 1848 р. організував визвольний похід по Буковині. З озброєним загоном своїх прихильників він їздив буковинськими селами, виганяв звідти австрійських чиновників і землевласників, передавав землю селянам. Повстання швидко поширювалося. Австрійська влада змушена була задіяти проти повсталих регулярні війська. Л. Кобилицю було схоплено, і під час тривалого слідства і тортур він помер. Повстання було розгромлене. Селянський рух, що поширився в Закарпатті, проявився в традиційному русі опришків (керівники І. Кокоша, І. Паляниця).
Отже, незважаючи на поразку українського національно-визвольного руху в ході революції 1848-1849 рр., імперська влада була змушена провести важливі реформи: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління; надання українцям місць у рейхстазі (це було зроблено вперше). Революція 1848-1849 рр. сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, зростанню його політичної активності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...