Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ ШАПОВАЛ Микита Юхимовичі

ШАПОВАЛ Микита Юхимовичі

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ШАПОВАЛ Микита Юхимовичі (07.06.1882 – 25.02.1932) – укр. учений, поліг, і громадський діяч, літератор, д-р соціології, проф. Нар. у слободі Сріблянка, Бахмутського пов. Катеринославської губ,, закінчив Новоглухівську лісову школу, служив офіцером, але за рев. діяльність звільнений з рос. армії, після чого певний час навчався на історико-філол. ф-ті Харківського ун-ту. Ш. – один з лідерів укр. партії соціалістів – революціонерів, міністр пошт і телеграфу в уряді В. Винниченка, міністр земельних справ

в уряді В. Чехівського. Після поразки укр. революції працював у Празі, де в листопаді 1924 р. заснував перший укр. соціол. ін-т, названий Укр. ін-том громадознавства.

Роздуми Ш. над причинами поразки укр. революції, пошуки шляхів нац. і держ. відродження, прагнення “снувати обірвану нитку укр. визволення” спрямували ПІ. на розробку науково обгрунтованої програми “створення укр. суспільства” на засадах глибокого знання законів і механізмів розвитку суспільства, його структури й функцій, рушійних сил і т. д. Для цього, зазначав НІ., потрібна “серйозна організація соціологічних студій”, оскільки свідома

і планомірна розбудова нової України неможлива без глибокого знання витоків, з яких “б’ють джерела сусп. рухів”.

Розуміючи органічну єдність теорії і практики (“науки й життя”) Ш. у своїй праці “До питання про організацію українських соціологічних студій” дійшов висновку, що відповіді на ці питання слід шукати в “науці про суспільство – соціології””. В цьому прагматично політ, контексті Щ. розробляє свою соціол. концепцію. її нац.-визвольна практ. орієнтація дуже характерна для соціології Ш. Він вважав, що соціол. аналіз укр. суспільства “з соціологічного становища дасть тверді основи для розуміння сучасного стану суспільства на українських землях і з’ясує, з одного боку, причини поневолення українського народу, а з другого – шляхи і способи його визволення”.

Ш. розглядав соціологію як найбільш заг. науку про суспільство (“людську поведінку і суспільні взаємини”), здатну об’єктивно (“правдиво”) відтворити сутність суспільства, його структуру і взаємозв’язки між складовими елементами.

Нижчий рівень досліджень соціальних явищ у історико-культурному просторі й часі (історія народу, діяльність держави, партій, класів, ін. соціальних спільнот – “скупчень” – та ін.) досліджує соціографія. Ш. вважав, що соціологія і соціографія є основою розвитку інших наук про суспільство – політики, права, етики, педагогіки та ін.

Переможна боротьба за майбутнє незалежної України неможлива без грунтовних знань, що розкривають “соціографію України” і показують на основі наук, даних про суспільство “що і як треба змінити і яким це способом зробити”.

Цій меті присвячена наук, діяльність Ш. як соціолога, засновника і керівника першого укр. соціол. ін-ту в Празі. Тут для слухачів Укр. робітничого ун-ту Ш. читав курс лекцій, які були згодом опубліковані як книга – “Загальна соціологія”” Ця праця Ш. в історії вітчизняної соціології є фактично першою спробою фундаментального викладу тогочасних соціол. знань з їх відповідно соціально-інженерною орієнтацією.

Ш зробив спробу не лише інтегрувати сучасні йому здобутки соціол. науки в розумінні явищ соціального життя і, зокрема, “причини поневолення українського народу”, а й намагався розглядати соціологію як засіб пошуків “шляхів і способів його визволення”. Ці шляхи ПІ. вбачав у консолідації українського суспільства, створенні відповідних “скупчень”, соціально-структурних змінах, розвитку організації “як процесу розподілу праці і влади” та ін.

Розглядаючи суспільство як систему взаємовідносин, Ш. аналізує його різні елементи: соціальний акт (тобто соціальна дія), об’єктивні і суб’єктивні чинники дії і “акти взаємочинності” (взаємодії), соціальні спільноти (групи – “скупчення” та їх різноманітні типи, як-то: класи, раси, етнічні та соціально-демогр. утворення і т. ін.). Аналізує роль природних, біол., психол., соціальних “чинників” сусп. життя, виступає проти абсолютизації ролі окремих з них (біол чи екон., напр.). Хоча при цьому відчувається певний вплив сучасних Ш. парадигмальних уявлень. Напр, абсолютизація відкриттів В. Бехтерєва, І. Павлова інколи створює враження біологізації чи психологізації Ш. деяких власне соціальних явищ і процесів, зокрема соціальних потреб, пізнання та ін.

Значною заслугою Ш. є введення в наук, ужиток спеціалізованої термінології в укр. соціологію (“укр. суспільство”, “взаємочинність”, “скупчення”, “скупив: а”, “сусп. агрегати” та ін.), котрі могли б послуговуватися у сучасній вітчизняній соціології як більш адекватні нашій мові при відповідному їх уточненні та доповненні.

Як соціаліст ПІ. дещо ідеалізує свої політ, уявлення про майбутнє суспільство, розглядаючи його соціаліст, перспективу та його творення як планомірний процес, Але це не лише його бачення. Ряд недоліків концепції Ш. радше зумовлені логікою тогочасного життя, Деякі дискусійні проблеми Ш. планував розглянути пізніше, але пішов з життя, не завершивши свій задум – створити не лише заг. соціологію, а й соціографію України, заг. теорію політики, історію розвитку соціології у різних народів”, у т. ч. укр.

Ш. увійшов у історію соціології України фактично як перший учений, з діяльністю якого соціологія інституювалась як наука.

– Тв.: Соціологія українського відродження К., 1994, Загальна соціологія. К., 1996.