Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Що таке політична модернізація? Які її особливості в Україні?

Що таке політична модернізація? Які її особливості в Україні?

74 Що таке політична модернізація? Які її особливості в Україні?

Модернізація – особлива форма цивілізаційного процесу, що полягає у переході від традиційного, аграрного суспільства до модерного.

Це поняття почали використовувати з 50-х років XX ст. для характеристики процесів у країнах, які здійснювали перехід до індустріального суспільства через удосконалення економічної інфраструктури. Сучасні вчені розуміють модернізацію як процес набуття менш розвиненими країнами (суспільствами) низки ознак, характерних для більш розвинених

країн (суспільств).

Концепція модернізації розробляється у двох варіантах – “соціології розвитку” (Т. Парсонс, Ш. Ейзенштадт, Д. Лернер, У. Мур, У. Ростоу) та “політології розвитку” (Г. Алмонд, С. Верба, Л. Біндер, С. Хантінгтон). Прибічники політологічного підходу розглядають процес модернізації як перетворення в усіх компонентах соціальної системи – економіці, праві, політиці, культурі, освіті тощо. Процес модернізації охоплює насамперед удосконалення політичних структур та механізмів соціально-політичного розвитку і передбачає:

– упорядкування геополітичного простору через утворення

національних або федеративних держав, централізацію та децентралізацію влади;

– здатність держави до структурних змін у всіх сферах суспільного життя зі збереженням стабільності та внутрішньої консолідації суспільства;

– залучення широких мас до участі у політичному процесі і встановлення політичної демократії;

– удосконалення соціально-політичних механізмів та рушіїв модернізації – ролі і функцій держави, структури і взаємодії інститутів, діяльності соціальних суб’єктів оновлення – еліти, політичних лідерів;

– політичну соціалізацію особи, спрямовану на розширення її політичної участі, тощо.

Процес модернізації проходить кілька стадій: усвідомлення мети, консолідацію, зорієнтовану на модернізацію еліти, трансформацію, інтеграцію суспільства на нових засадах. Обов’язковою умовою здійснення цього процесу є регіоналізація та забезпечення ефективності влади.

Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури, або інституціоналізація, що передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів сучасного суспільства, покликаних забезпечити стабільність і соціальний порядок у державі. Саме тому модернізаційна спрямованість політичних партій і груп визначається тим, чи може партія структурувати політичне життя й інтегрувати суспільство.

Україна разом з усім світом увійшла у третє тисячоліття. Як і на всьому геополітичному просторі колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в ній відбуваються динамічні еволюційно-революційні зрушення в суспільно-політичній системі. Важливим показником спроможності політики сприймати зміни, інновації, гнучко реагувати на потреби часу є політична модернізація.

Які ж головні тенденції розвитку сучасного суспільства мають ураховувати політичні сили, що прагнуть реформувати українське суспільство?

По-перше, однією із сучасних тенденцій є гуманізація суспільства, тобто поступове повернення до цінностей гуманізму на принципово новій основі. Нині у розвинених країнах спостерігається небувале зближення матеріального і духовного рушіїв людського розвитку. Упровадження нової технологічної структури виробництва, автоматизованих систем, електроніки, інформатики зумовили принципові зміни в характері суспільного виробництва. Постіндустріальне виробництво змінює орієнтацію в бік задоволення індивідуальних потреб споживача, формування середніх і малих економічних структур. Поряд з цим утверджується новий тип працівника, адже домінуючою поступово стає інтелектуальна, творча праця людини. Це, у свою чергу, сприяє подоланню індустріальних форм відчуження людини, веде до визнання людської особистості основним багатством суспільства.

По-друге, в умовах постіндустріалізації розвинулась тенденція до максимального використання наукових здобутків і значного підвищення рівня освіти, причому не тільки зростає її роль, а й змінюються зміст, форми та методи. Теоретичні знання та рівень освіти є джерелом інновацій, у тому числі вдосконалення соціального і політико – правового простору. Все це пов’язане не лише зі зміною характеру виробництва, а й зі зростанням ступеня залежності суспільства від фундаментальних соціально-гуманітарних наукових досліджень та політики щодо їх реалізації.

Нині освіта стає безперервним процесом, що супроводжує людину впродовж усього її життя, забезпечуючи постійне оновлення та поповнення знань і умінь. Вузькофахова орієнтація в набутті знань змінюється широкою гуманітаризацією освіти. Перехід до принципово нових тенденцій у розвитку освіти розпочався насамперед у розвинених країнах унаслідок кризи системи набуття знань, орієнтованої на попередню соціально-політичну структуру суспільства. Однак якісні зміни в суспільному розвитку спричинили неадекватність попередніх знань і навичок новим обставинам, виявили функціональну неграмотність і професійну некомпетентність, зниження ефективності виробництва у більшості країн світу, в тому числі й в Україні.

Гуманізація освіти — процес об’єктивний, який в умовах зміни характеру суспільства покликаний формувати у свідомості людей, передусім молодих, характеристики, що відповідають вимогам часу. До них, з огляду на досвід сучасного “гуманітарного ренесансу” на пострадянському просторі, належать:

1) культура вибору й уміння досягати суспільної злагоди, які виключають саму можливість негативного тлумачення тих чи тих культур, народів, традицій;

2) подолання розриву в розвитку елітарної і масової культури через зближення фундаментальної науки та освіти, вдосконалення творчого потенціалу і культури окремої особистості;

3) відхід від ідеологічного диктату й догматизму у сфері освіти і формування в молодіжному середовищі принципів та критеріїв гуманізму;

4) налагодження й удосконалення системних зв’язків природничо-наукової, технічної і гуманітарної складових у системі освіти, подолання технократизму через орієнтацію на точні науки і технологію у поєднанні з використанням світоглядного знання;

5) відображення у навчальному процесі гуманістичного осмислення результатів людської діяльності в історичному минулому й сьогоденні;

6) усвідомлення того, що за сучасних умов кваліфіковане виконання спеціальних дій та обов’язків не може бути єдиним мірилом освіти, що вона має стати невід’ємною частиною багатогранної системи формування людини в соціально-духовному просторі демократизації і плюралізму, поєднання професіоналізму і моральних критеріїв людського буття, діалектичного взаємозв’язку гуманітарної та негуманітарної сфер.

По-третє, одним з виявів гуманізму є також процес дестатизації суспільства, відхід від схеми домінування держави і правлячої еліти у сфері регулювання всіх суспільних відносин. В останні десятиліття XX ст. цивілізація опинилась у перехідному стані від державно-правового моноцентризму до поліваріантних форм існування, що охоплюють:

– зростання ролі регіональних органів і місцевого самоврядування;

– появу великої кількості нечисленних партій, громадських рухів і організацій;

– розпорошення суспільних інтересів і виникнення внаслідок хаосу перехідного періоду різних негативних явищ, зокрема зростання злочинності, наркоманії, корупції, тіньових структур.

Усе це потребує збереження сильної держави, проте сильної не своїм тиском на підлеглих, законослухняних громадян, а суворим обмеженням державних структур законом, правовими межами, рівнем реального захисту життя особи, її прав, власності та інтересів. А для цього держава має адаптуватися до нових умов, відійти від шаблонізації державних, міждержавних та міжрегіональних форм і методів правового і політичного регулювання.

По-четверте, поряд із зазначеними процесами важливу роль у формуванні постсучасного суспільства відіграє його інформатизація, про яку докладніше йтиметься у відповіді на наступне питання.

І нарешті, по-п’яте, одним із домінуючих в умовах формування постсучасного суспільства можна також вважати процес індивідуалізації, в центрі якого перебуває людина як головний об’єкт і суб’єкт модернізаційного процесу в його сучасному розумінні.