Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ Спільні підприємства – планування інвестиційної діяльності

Спільні підприємства – планування інвестиційної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність

9 ОРГАНІЗАЦІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ З ІНОЗЕМНИМ КАПІТАЛОМ. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

9.1 Спільні підприємства

У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство має особливе значення в торгівлі між Сходом і Заходом і з країнами, що розвиваються. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій

і одночасно захищає їхні власні життєво важливі інтереси.

Основою економічного розвитку спільного підприємництва є транснаціоналізація виробництва, глобалізація господарських процесів, що у сукупності охоплюють широке коло країн у системі міжнародного поділу праці, поглиблюють інтеграційні процеси їхньої взаємодії.

Механізм спільного підприємництва складається зі складної системи, що охоплює п’ять основних структурних рівнів: мега-, мета-, макро-, мезо – і мікрорівень.

Мегарівень – це рівень міжнародного співробітництва, що виявляється в системі ООН та її економічних і юридичних інститутів.

На цьому рівні з одного боку формуються загальні положення і підхід, що характеризують мету і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин, а з іншого боку – розробляються рекомендації зі здійснення цієї діяльності з високим ступенем конкретизації теоретичних і практичних моделей.

На метарівні, тобто на регіональному та міждержавному рівні, загальні положення адаптуються до особливостей регіонального і міждержавного співробітництва.

Роль середовища при формуванні механізму спільного підприємництва відіграє макрорівень, тобто рівень окремо взятої країни. Економічні зв’язки і відносини мезорівня відбивають галузевий зріз спільного підприємництва. Істотного впливу на механізм спільного підприємництва вони не мають, тому адаптуються до особливостей економіки галузі чи сфери виробництва.

Вирішальний вплив на ефективність формування та функціонування механізму спільного підприємництва здійснює взаємодія двох його підсистем макро – і мікрорівня. Сукупність організаційно-економічних і правових норм макрорівня складає зовнішнє середовище, якісна і кількісна характеристики якого визначають ступінь реалізації можливостей у механізмі спільного підприємництва мікрорівня.

Кожен рівень складається з чотирьох головних блоків: економічні інструменти, вартісні або товарно-грошові інструменти, програмно-координаційні форми, інституціональні структури та правові норми, що у своїй сукупності визначають характер діяльності, спосіб функціонування і ступінь свободи господарських суб’єктів.

У міжнародній торгівлі найбільш важливими формами спільного підприємництва є:

– спільне підприємство;

– організація спільного збуту;

– консорціум;

– об’єднання.

У сучасній обстановці інтенсифікації міжнародної торгівлі спільне підприємство є найкращою формою співробітництва між фірмами різних країн. На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного і змішаного підприємницького капіталу, а з іншого – як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми. Тому низка компаній може об’єднуватися виключно з метою стимулювання свого експорту. Вони можуть або створити спільну експортну організацію, або використовувати один з методів реалізації продукції на ринку.

У сучасних умовах можна використовувати дві форми співробітництва на ринках за кордоном:

А) групова компанія зі здійснення продажів. Вона створюється як компанія, обмежена частками капіталу тих виробників, виробу яких не конкурують, а охоплюють весь спектр виробів у певній галузі, наприклад, деталі машин.

Б) дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі. Такий тип організації використовують великі виробничі концерни, що складаються з взаємозалежних компаній, які перебувають під тим самим фінансовим контролем. Завданням такої експортної компанії є організація експорту всієї групи компаній.

Консорціум – це організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети. Консорціуми для будівництва за кордоном АЕС, металургійних підприємств, шинних заводів, доменних печей та прокатних станів, ливарних виробництв, паперових фабрик, нафтопереробних заводів і загальних великомасштабних інженерних проектів (подібні організації існують у Франції, Нідерландах, Німеччині і Швейцарії). Іноді міжнародні консорціуми створюються фірмами різних країн. Вони особливо зручні для виконання програм міжнародного розвитку, спонсорами яких є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський фонд розвитку ЄЄ та подібні міжнародні органи.

Питання про те, як розподілити відповідальність між членами консорціуму, якщо виникли труднощі через помилку одного з учасників, регулюється установчими документами, у яких розмежовано взаємні права й обов’язки учасників консорціуму.

У Європейському співтоваристві допускається створення нової правової форми об’єднання – Європейського об’єднання економічних інтересів. Об’єднання створюється на підставі договору і має бути зареєстроване в тій країні ЄЄ, де має свою офіційну адресу.

Ціль Об’єднання – стимулювання чи розвиток ділової активності учасників, удосконалення чи підвищення результатів такої активності. Форма такого об’єднання може використовуватися:

– для створення спільного бюро закупівель;

Об’єднання збирає різні замовлення своїх учасників на аналогічні вироби і на основі об’єднаних замовлень прагне забезпечити гарну піну від постачальників.

– для створення спільного бюро продажів;

Виробники аналогічної продукції поєднуються для вивчення ринку і за необхідності приймають спільну торгову марку, під якою рекламуються товари і під який здійснюється пошук покупців. Замовлення розподіляються серед своїх учасників відповідно до установлених ними умов.

– для створення організації з надання спеціалізованих послуг.

Учасники Об’єднання, що бажають здійснювати певні ділові операції, важливі для них, доручають Об’єднанню виконання цих функцій від свого імені.

– для представлення учасників в індивідуальних угодах.

Учасники Об’єднання, зацікавлені в договорі, масштаб якого занадто великий для кожного з них, створюють Об’єднання для участі в аукціоні (торгах) від імені учасників.

Цілі Об’єднання повинні обумовлюватися в договорі про створення Об’єднання.

Об’єднанню не потрібний первісний капітал на відміну від компанії, і воно не залучає стороннього капіталу. Договір, яким оформляється Об’єднання, за необхідності може вимагати від його учасників певних внесків готівкою. Учасники несуть без обмежень солідарну відповідальність спільно чи роздільно за боргами Об’єднання, однак кредитори Об’єднання не можуть порушити справи в суді проти учасника об’єднання з виплати боргу Об’єднання без попереднього письмового повідомлення.

Спільне підприємство (СП) – відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємництва.

Спільне підприємство – це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

Спільне підприємство може:

– мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети: комерційної, фінансової чи технічної;

– мати одне чи кілька підприємств – учасників нерезидентів, а інші в його складі резиденти;

– мати різну правову форму;

– може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін.

Спільне підприємство можна розглядати як:

А) форму міжнародного бізнесу;

Б) специфічний (новий) суб’єкт міжнародного бізнесу;

В) спосіб входження в закордонний ринок;

Г) різновид прямого іноземного інвестування;

Г) форму господарювання в країнах з перехідною економікою;

Д) одну з різновидів стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що мають певні переваги за рахунок синергетичного ефекту взаємодії різнонаціональних партнерів.

Відповідно до Закону України “Про підприємництво” спільне підприємство – це суб’єкт підприємництва, заснований на об’єднанні майна різних власників. А в Законі України “Про іноземні інвестиції” термін “спільне підприємство” уже не використовується, тому що іноземні інвестори можуть створювати підприємства чи брати участь у їхньому створенні разом з українськими фізичними і юридичними особами, і такі суб’єкти господарювання одержали назву “підприємство з іноземними інвестиціями”.

У науковій літературі та у документах ООН під спільним підприємством розуміють економічну форму зв’язків, яким притаманні такі ознаки: спільний капітал, спільне здійснення господарської діяльності і управління, розподіл прибутків і ризиків.

Розрізняють дві форми спільних підприємств:

– корпоративні спільні підприємства, що називаються також капіталізованими чи акціонерними;

– договірні спільні підприємства, які називають ще контрактними.

Характерною рисою корпоративного спільного підприємства є те, що спільна справа ведеться в корпоративній формі. Ця форма спільного підприємництва має бути якомога більш гнучкою. Найчастіше сторони обирають форму приватної компанії з обмеженою відповідальністю, і їхній інтерес у спільному підприємстві визначається пайовою участю в акціях.

При договірному типі спільних підприємств корпоративна структура не використовується як основа, і сторони спираються тільки на свої договірні зобов’язання.

СП мають ряд безперечних переваг порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Діяльність таких підприємств дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій і досвіду управління, прискорення створення і випуску нових видів продукції, зниження рівня ризику й економія на капіталовкладеннях.

Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших підприємств на закордонний ринок з його твердим конкурентним середовищем. Спільна підприємницька діяльність може здійснюватися при створенні юридичної особи – підприємства з іноземними інвестиціями і без створення юридичної особи, на основі інвестиційного (інноваційного) договору.

Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об’єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва.

Таблиця

Стратегія і мотиви створення спільного підприємства

Стратегія	Мотиви
Підвищення ефективності виробництва	– скорочення обсягу витрат капіталу при створенні нових потужностей і виробництв; – підвищення ефективності діючого виробництва, маркетингу і збуту продукції; – доступ до дешевших факторів виробництва (сировина, робоча сила); – підвищення рентабельності за рахунок ощадливої витрати ресурсів у результаті використання нової технології й організації праці; – спрощення обміну патентами, ліцензіями
Розширення операцій	– проникнення на новий споживчий ринок; вступ у нову сферу діяльності; – набуття нової виробничої бази або нових каналів збуту; розширення і диверсифікованість існуючого виробництва шляхом випуску нових товарів, виходу в інші сектори економіки.
Зменшення ризику	– одержання необхідної інформації і додаткових інвестицій; розширення можливостей реалізації товарів, послуг за рахунок виходу на новий ринок; – застосування вже раніше випробуваних методів виробництва, управління реалізацією.
Розвиток за рахунок залучення інвестицій, технологій і кваліфікованих працівників	– одержання додаткових коштів, капіталу; одержання нової технології; придбання управлінського досвіду; розширення експорту; замінювання імпорту; – навчання і підготовка кваліфікованих кадрів; залучення кваліфікованих працівників.

У світовій практиці зустрічаються такі варіанти функціонування спільного підприємства:

1.спільні підприємства інтегрують у соціально-господарський комплекс країни;

2.спільні підприємства функціонують у межах господарського анклаву, створеного на території країни.

На території України всі спільні підприємства діють за першим варіантом. Процес створення такого підприємства вимагає виконання аналітико – організаційних етапів: вибір сфери діяльності; оцінка, пошук, переговори вітчизняного й іноземного партнера; техніко – економічне обгрунтування; підготовка проекту установчих документів; реєстрація спільного підприємства як юридичної особи й учасника зовнішньоекономічних зв’язків.

Створення спільного підприємства вимагає розв’язання питання про його фінансування.

Економічну ефективність діяльності спільного підприємства можна оцінити за допомогою низки показників, що характеризують очікувані результати виробництва і розмір необхідних витрат для їх досягнення. Основним показником економічної ефективності є прибуток.

Спільні підприємства розрізняються залежно від того, де, з ким, з якою часткою участі партнерів і з якою метою вони створюються. З урахуванням цього можна виділити такі основні ознаки характеристик спільних підприємств, а також їхньої класифікації:

1.Місцезнаходження.

При організації спільного підприємства хоча б один з партнерів є представником іноземної держави.

2.Належність учасників до різних країн.

Спільні підприємства можна поділяти на такі типи:

А) промислово розвинуті країни або відносини “Захід – Захід”;

Б) промислово розвинуті та країни, що розвиваються, або відносини “Північ – Південь”;

В) колишні країни соціалістичного табору та промислово розвинуті капіталістичні країни або відносини “Схід – Захід”;

Г) колишні країни соціалістичного табору та країни, що розвиваються, або відносини “Схід – Південь” і т. д.

3.Структура партнерів.

Можуть бути виділені такі типи спільних підприємств:

А) за участю лише приватного капіталу (переважно в розвинутих капіталістичних країнах);

Б) за участю приватних фірм та державних підприємств і організацій;

В) за участю національних та міжнародних організацій.

4.Частка участі партнерів у капіталі спільного підприємства.

Тут також: розглядаються три варіанти, що мають свої переваги і недоліки:

А) Участь на паритетних засадах. Ця форма поширена в промислово розвинутих країнах, коли СП створюється майже виключно з підприємницьких мотивів за участі рівних за значенням партнерів. Однакова частка участі в капіталі СП розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і цим уявляється ідеальним рішенням організації СП.

Дуже важливо розрізняти угоду, за якою сторони вступають у спільне підприємство (коопераційна угода), і правову форму, у якій вони збираються закріпити це підприємство.

Коопераційна угода має визначати форму майбутнього спільного підприємства, внески учасників, їхню участь у доходах та збитках, управлінську структуру підприємства, термін його діяльності га порядок розпорядження майном після припинення його існування

Однак таке співробітництво має і негативну сторону в тому разі, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якогось питання (відсутність “лідера” у конфліктних ситуаціях). Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (зазвичай місцевий) не в змозі збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може призвести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонена в законодавчому порядку.

Б) Більша участь іноземного капіталу. Ця форма має місце, коли іноземний партнер прагне забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Більша участь іноземного капіталу необхідна також у тому разі, коли місцевий партнер не має у своєму розпорядженні фінансові коштів, щоб збільшити свою частку в підприємстві.

Для таких СП негативним моментом є те, що місцеві влади розглядають подібне СП не як національне, а як іноземне підприємство, і можуть відмовити йому в наданні певних пільг.

В) Менша частка участі іноземного партнера. Така участь у СП, на думку деяких бізнесменів, є несприятливою формою, з огляду на прагнення західних фірм до контролю над діяльністю СП. При цьому іноземні інвестори встановлюють суворий взаємозв’язок між часткою капіталу і правом контролю, щоправда, без урахування спеціальних застережень в угоді.

5.Вид діяльності.

Залежно від цільових настанов партнерів розглядаються такі типи СП:

А) СП науково-дослідного характеру, створювані з метою об’єднання досвіду та результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, “ноу-хау”, устаткування і т. п.;

Б) СП виробничого характеру, при створенні яких закордонний інвестор має на меті зниження витрат у процесі виробництва і збуту продукції. Можуть застосовуватися різні форми корпораційних зв’язків, наприклад, об’єднання окремих комплектуючих вузлів інвестора та місцевого партнера, технології, досвіду організації виробництва, наданих інвестором, та сировини, робочої сили місцевого походження і т. д.;

В) Закупівельні СП, створювані з метою закупівель на місцевому ринку дешевшої сировини, напівфабрикатів, необхідних для виробництва кінцевого продукту на підприємствах закордонного партнера;

Г) Збутові СП, створювані з метою освоєння нових ринків збуту як у країні місцезнаходження СП, так і в третіх країнах;

Д) Комплексні СП, в яких сполучаються різні види діяльності.

Окремі види СП відображають розходження інтересів партнерів, а також формуються в межах дуже складних і різноманітних законодавчих і нормативних регламентацій у країнах місцезнаходження. Спільні підприємства дають можливість позитивно впливати на масштаб та темпи ринкової трансформації національних економік країн, а також розвивати умови та фактори міжнародної конкурентоздатності.