Створення ООН

Тема 1. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. СВІТ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

§ 5. Світ після Другої світової війни

3. Створення ООН.

Зміни в розподілі сил після Другої світової війни вимагали створення міжнародної організації з метою підтримання та зміцнення миру та безпеки.

Головні проблеми щодо заснування всесвітньої організації безпеки було узгоджено на конференції представників СРСР. США та Великої Британії в Думбартон-Оксі в 1944 р. На конференції був підготовлений проект статуту організації. Питання про порядок голосування в Раді Безпеки

та про склад членів організації керівники держав узгодили під час зустрічі в Криму 1945 р. Тоді було вирішено, що засновницька конференція відбудеться в Сан-Франциско. 25 квітня 1945 р. до “Опера-Хауз” з’їхалися делегати та радники. Відкрити конференцію мав державний секретар США Е. Стеттініус. Радянську делегацію очолив В. Молотов, британську – Е. Іден. На відкриття конференції прибули делегації з Європи, Азії, Африки. 26 червня 1945 р. її учасники затвердили Статут Організації Об’єднаних Націй (ООН). Серед 50 країн, що підписали його, була також Українська РСР.

Мовою документів

Преамбула до Статуту Організації

Об’єднаних Націй

Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити наступні покоління від страждань війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне лихо, та утвердити віру в основні права людини, у людську гідність і цінність людської особистості, рівність прав чоловіків і жінок, рівність прав великих і малих націй; створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага; обов’язків, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права; сприяти соціальному прогресу та поліпшенню життя за умов більшої свободи; виявляти заради цього терплячість і жити разом, у згоді один з одним, як добрі сусіди; об’єднати наші зусилля для підтримання міжнародного миру та безпеки; забезпечити ухваленням принципів і визначенням методів, щоб збройні сили використовувалися не інакше, як у спільних інтересах; використовувати міжнародний апарат для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів, вирішили об’єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.

Згідно з цим, наші уряди через представників, що зібралися в місті Сан-Франциско та належно підтвердили свої повноваження, погодились із цим Статутом Організації Об’єднаних Націй і засновують організацію під назвою “Об’єднані Нації”.

26червня 1945 р.

Зала асамблеї ООН у Нью-Йорку (США)

Прапор ООН

24 жовтня 1945 р. Статут ООН набув чинності. Ця дата вважається днем створення цієї міжнародної організації. Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу до прав людини та основних свобод. Згодом цей розділ був доповнений Загальною декларацією прав людини, ухваленою в грудні 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Статут зобов’язував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжнародних договорів і зобов’язань. Основне призначення ООН, згідно зі Статутом, – забезпечення загального миру та безпеки в усьому світі. Головними органами Організації Об’єднаних Націй є Генеральна Асамблея, Міжнародний суд і Рада Безпеки.

Генеральна Асамблея складається з представників майже всіх націй світу. З її трибуни держави можуть висловити всі свої тривоги. Нині загальна кількість країн-членів ООН становить 155. Швейцарія не є членом Організації Об’єднаних Націй, хоча європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві. Кожна країна-член ООН має один голос, незалежно від розмірів її території та величини національного багатства. Генеральна Асамблея збирається в Нью – Йорку. Кожну країну репрезентує дипломат високого рангу, міністри закордонних справ і глави держав також відвідують засідання Генеральної Асамблеї, які відбуваються зазвичай із вересня до середини грудня. У разі потреби проводяться надзвичайні сесії. Генеральна Асамблея є форумом, на якому країни-члени ООН можуть обговорювати будь-які питання глобального значення. Вона виступає за співробітництво між націями в соціальних та економічних питаннях і закликає країни дотримуватися прав кожної людини. Генеральна Асамблея має спеціальні комітети з питань роззброєння та фінансів, гуманітарних, соціальних та економічних проблем. Обговорення, що ведуться на сесіях Генеральної Асамблеї, відображаються в підписаних угодах і в ухваленні резолюцій. Ці угоди або резолюції є тільки рекомендаціями, які не мають сили законів. Проте вони набувають великого значення, бо висловлюють позиції більшості країн.

Міжнародний суд складається з 15 суддів, обраних Генеральною Асамблеєю, їх вибирають за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Від однієї країни обирається лише один суддя. Суд знаходиться в Гаазі (Нідерланди). Країни-члени ООН можуть передавати на розгляд Міжнародного суду такі справи, як прикордонні суперечки, право на рибальство, право на корисні копалини та інші спірні питання, які згадуються в Статуті. Генеральна Асамблея та Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним судом із будь-якого питання.

Рада Безпеки. Головним обов’язком Ради Безпеки є підтримання миру в усьому світі. Вона проводить свої засідання в Нью-Йорку, коли в цьому виникає необхідність. Рада Безпеки складається з 15 членів, п’ять із яких є постійними: Китай, Франція, Російська Федерація, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Інші 10 членів обираються Генеральною Асамблеєю за географічним принципом на два роки, п’ять із них переобираються щороку. За Статутом Організації Об’єднаних Націй всі її члени повинні погоджуватися з рішеннями, ухваленими Радою Безпеки.

У той час, як інші органи ООН, такі як Генеральна Асамблея, можуть надавати тільки рекомендації урядам, Рада Безпеки має повноваження ухвалювати рішення, які зобов’язують країни-члени ООН їх виконувати. Проте кожен із п’яти постійних членів може накласти вето на будь-яке рішення, навіть якщо інші чотири його схвалюють. Рішення Ради Безпеки не завжди досягають успіху, оскільки це залежить від бажання урядів виконувати її резолюції.

За час свого існування ООН прийняла низку важливих документів. Так, у 1947 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка засуджувала пропаганду війни. 10 грудня 1948 р. була прийнята Загальна декларація прав людини – дуже важливий документ, положення якого було взято за основу всіх конституцій демократичних держав. У ст. 1 декларації зазначено: “Усі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти стосовно одне одного в дусі братерства”.

Нині ООН відіграє важливу роль у світових справах. Вона об’єднує 193 країни. Сучасне керівництво організації прагне суттєво реформувати діяльність ООН, надати її роботі більшого динамізму та результативності, позбавити проявів бюрократизму та зволікання вирішення питань, раціонально використовувати та поповнювати бюджет, перетворити ООН на дієвого гаранта миру та прогресу.