Головна ⇒ 📌Плани-конспекти уроків по філософії ⇒ СУТНІСТЬ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ ДУШІ Й ТІЛА

СУТНІСТЬ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ ДУШІ Й ТІЛА

СИСТЕМА УРОКІВ З ОСНОВ ФІЛОСОФІЇ

Урок 21 . СУТНІСТЬ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОДІЇ ДУШІ Й ТІЛА

Мета: розкрити сутність духовного життя суспільства, показати взаємодію душі й тіла в процесі виховання свідомої людини, члена суспільства, виховувати повагу до людей, до людських цінностей, прищеплювати норми загальнолюдської моралі.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення: евристична бесіда.

Література:

1) Арцишевський Р. А. Людина і суспільство. – К., 2002.

2) Поздняков В. М. Світ сучасної людини.

– К., 1996.

3) Рагозин Н. П. Учимся демократии. – Донецк, 2002.

ХІД УРОКУ

I. Організація класу

II. Актуалізація знань. Мотивація учнів

Філософ А. Шопенгауер зазначав: “Люди в тисячу разів більше дбають про збільшення свого багатства, ніж про освіту розуму і серця…”.

Запитання для обговорення

1) Чи згодні ви з цим?

2) Як уникнути бездуховності, аморальності в сучасному світі?

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь вчителя.

– Мистецтво та релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини й узагальнили

досвід духовних пошуків людства.

Сьогодні в цивілізованих суспільствах центральне місце посідає саме духовна культура як феномен ціннісно-пізнавального та знаково-символічного буття людства.

Духовна культура сприймається нами перш за все як ціннісно-пізнавальна система. Особлива увага при формуванні духовної культури приділяється саме цінностям особистості:

1) універсальним;

2) демократичним;

3) партикулярним;

4) спілкування міжособистісного;

5) суспільного визнання;

6) ідеальним.

Ціннісні настанови орієнтують людей у соціальній дійсності, спрямовують і стимулюють їх.

Особливе місце в ціннісно-пізнавальній системі посідає мораль. Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати й розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов’язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятними, перетворювалися на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інструментом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, “не укради”, “не убий” тощо і “справедливо”, “порядно”, “доброзичливо” тощо).

Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснуванням з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв’язки між ними. У першому випадку цей зв’язок виступає у суб’єктивно-особистісний формі, а в другому – як об’єктивований, надіндивідуальний зв’язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.

Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери – сущого і належного. Сфера сущого виражається у реально існуючих норовах, справжніх ціннісних значеннях реальних форм суспільних зв’язків між людьми. Сфера належного містить нормативні настанови моральної свідомості. Отож, мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) “як має бути”, які підтримуються громадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб’єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.

Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.

Окрім моралі, існує ще одна з форм організації духовного життя людини, явище, яке “регулює” взаємодію “душі й тіла”. Це релігія.

Релігія та мораль – це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії цивілізації.

Від стародавніх міфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх давен давала можливість людині відчувати космічні витоки її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу.

Центральною персоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог. Його ім’ям зветься найвища сила, що, з точки зору віруючих, володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них – всемогутній і благий володар. Він стримує світ і соціум від тотального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів.

Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці норми мають такі ознаки:

А) виходять з вищого, абсолютного релігійного авторитету, яким є Бог;

Б) мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;

В) диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;

Г) поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру;

Д) мають передумовою “страх Божий” у віруючого, якщо він її не дотримується, а також “суд Божий” як кару за їх порушення.

На різних етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їхня роль у цьому процесі є дуже значною.

2. Повідомлення учнів про світові релігії.

3. Бесіда.

1) Назвіть основні складові духовної культури.

2) Поясніть, як формуються цінності людини й культури.

3) Назвіть основні цінності особистості.

4. Самостійна робота з літературними джерелами.

1-а група. Людина як біологічне та соціальне явище.

2-а група. Людина та її взаємодія з навколишнім світом.

3-я група. Засоби формування духовної культури сучасної людини.

5. “Мозковий штурм”.

Під час обговорення учні вирішують проблему: “Від яких рис людина повинна абстрагуватися? Чи існують універсальні рецепти, як стати “ідеальною людиною?”

IV. Підсумки уроку

V. Домашнє завдання

1) Зробити електронну презентацію теми “Світ сучасної людини”.

2) До тематичного оцінювання з теми учням пропонується підготувати реферати за такими темами:

– “Історичність моралі”.

– “Честь, совість і гідність людини в різні історичні епохи”.

– “Порядність як філософська категорія”.

– “Проблеми духовного життя людини в різні історичні епохи”.

– “Віра, надія. Любов як філософські категорії й сучасні проблеми формування моралі в підлітків”.

– “Проблеми моралі в художній літературі”.

– “Втілення процесу формування людської моралі в історії”.