Україна й утворення СРСР
Історія України
Новітня історія України (1914-1939 рр.)
Радянська Україна (1919-1939 рр.)
Україна й утворення СРСР
Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік – Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки – Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром – Центральним комітетом Російської комуністичної партії більшовиків
Після громадянської війни постало питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Для цього була утворена спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним. (У квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду Генерального Секретаря ЦК РКП(б)). Комісія розробила так званий “план автономізації”, який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації.
В Україні з критикою цього
В. Ленін відкинув сталінський план і розробив власний, за яким усі республіки, включаючи Російську Федерацію, на рівних правах входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, зберігаючи за собою право вільного виходу. Таким чином, утворювалася нова федеративна держава, у якій поряд з республіканськими передбачалося формування союзних органів влади. На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, покладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру превалювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного договору лише один стосувався прав республік. Формально кожна республіка мала право виходу зі складу СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.
Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР, яка позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, прийняття власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. Але і ці повноваження зводилися нанівець керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.
IX Всеукраїнський з’їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.
Формально СРСР був федерацією, але фактично – унітарною централізованою державою. Україна втратила рештки державного суверенітету й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.
Політика більшовиків в Україні в 1919-1921 рр. “Воєнний комунізм”
Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні в 1919 р. мав назву “політика воєнного комунізму” і передбачав такі заходи:
– скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;
– націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом;
– мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні);
– запровадження продрозкладки на селі – запровадження системи заготівлі сільськогосподарських продуктів, згідно з якою селяни зобов’язувалися здавати державі за твердими цінами всі надлишки сільгосппродукції, уведення державою норми особистого споживання, початок колективізації сільського господарства (об’єднання селян в артілі, комуни);
– різке обмеження суверенітету України: КП(б)У розглядалася як складова частина РКП(б), керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;
– утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.
“Червоний терор”, який проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики “воєнного комунізму”.
Держава часто зверталася до позаекономічних методів примусу. Праця набула форми тяжкої повинності. Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м’яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, від цього часто страждали міцні селянські господарства.
“Червоний терор” набрав небачених масштабів. У 1920 р. на території України було створено вісімнадцять концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. “Боротьбисти” оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.
Отже, політичний курс більшовиків у 1919-1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору.
Голодомор в Україні в 1921 – середині 1923 р.
Голодомор в Україні в 1921 – середині 1923 р. був викликаний такими причинами:
– політика “воєнного комунізму” (зокрема продрозкладка – насильницьке вилучення хліба в селян);
– заборона реалізації хлібних лишків за ринковими цінами;
– падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробництві сільгосппродукції;
– занепад сільського господарства внаслідок Першої світової та громадянської війн;
– руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і 1922 рр.
Голод охопив повіти Олександрівської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької, Катеринославської (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської, півдня Полтавської та Харківської губерній – усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася й там. Водночас з України продовжували відправляти ешелони з продовольством до Росії.
Увесь світ знав про голод у Поволжі, що трапився в цей же час. Але голод в Україні замовчувався. Офіційні джерела інформації повідомляли, що в Україні недорід. Сюди з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями. Лише із середини 1922 р. голодуючим була надана допомога Американською адміністрацією. Було введено систему “голодних пайків” (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися розграбування і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований у середині 1923 р. – пізніше, ніж у голодуючих районах Росії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...