Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Вітчизняна війна (1941 – 1945)

Вітчизняна війна (1941 – 1945)

Політологічний словник

Вітчизняна війна (1941 – 1945) – визвольна, справедлива, велика війна народів СРСР за свободу і незалежність Батьківщини проти фашистської Німеччини і її союзників; найважливіша і вирішальна частина Другої світової війни 1939 – 1945 pp., розв’язаної фашистською Німеччиною, яка намагалася знищити СРСР, зробити слов’ян рабами нового тисячолітнього рейху.

Загальна кількість збройних сил Німеччини на середину 1941 р. становила понад 7,3 млн. чол. Вони були цілком розгорнуті і мали дворічний досвід ведення загарбницької

війни в Європі. Стратегічний план війни проти СРСР “Барбаросса передбачав знищення головних сил Радянської Армії, що розміщувалися в західних районах СРСР, стрімке просування вглиб країни і вихід на лінію Архангельськ – Астрахань. Для нападу на СРСР було виділено 190 дивізій Німеччини і її союзників. Угруповання ворога нараховувало 5,5 млн. чол., майже 4300 танків, 47,2 тис. гармат і мінометів, 4980 бойових літаків, понад 190 бойових кораблів.

Усі ці сили були зведені в три групи армій (Північ, Центр і Південь), розгорнуті на трьох стратегічних напрямках (київському, ленінградському, московському). У резерві головного

командування сухопутних військ було 24 дивізії.

Відбиття нападу супротивника із Заходу покладалося на війська прикордонних військових округів: Київського особливого, Ленінградського, Прибалтійського й Одеського. На базі керівництва і військ цих округів перед початком війни були створені Північний, Західний, Південно-Західний і Південний фронти. В округах розміщувалося 170 дивізій і 2 бригади, що нараховували 2680 тис. чол., 37,5 гармат і мінометів (без 50-мм), 1475 танків (КВ, Т-34), 1540 бойових літаків нових типів і значна кількість застарілих танків і літаків. Ворог перевершував радянські війська на окремих напрямках у 3 – 4 рази.

Морські рубежі забезпечували Північний, Червонопрапорний Балтійський, Чорноморський і Тихоокеанський флоти.

З початком війни уся повнота влади в країні зосереджувалася в руках Державного комітету оборони (ДКО), який був створений 30.06.1941 р. на чолі з генеральним секретарем ЦК ВКП(б) і Головою РНК СРСР Й. В. Сталіним. Для стратегічного керівництва 23.06.1941 було створено Ставку Головного Командування (з 10.07 – Ставку Верховного Командування, з 8.08 – Ставку Верховного Головнокомандування), утворено Головні командування Північно-Західного, Західного та Південно-Західного напрямків (10.07). Й. В. Сталін 19.07 був призначений наркомом оборони, а 8.08 верховним Головнокомандувачем Збройних сил СРСР. Напружений характер мали бойові дії радянських військ на Південно-Західному напрямку (Київська операція, 1941). Радянські війська з важкими боями змушені були відступати до Дніпра.

Вперше велика поразка гітлерівських військ сталася під Москвою. На боці фашистської Німеччини були Італія, Румунія, Фінляндія, Угорщина.

Битва під Москвою завершилася вперше з початку Другої світової війни великою поразкою вермахту. Радянська армія захопила стратегічну ініціативу. Утворилася антигітлерівська коаліція. 1.01.1942 р. відбулося підписання Декларації 26 держав про об’єднання воєнно-економічних ресурсів для розгрому фашистського блоку.

19.11.1942 р. почався контрнаступ Радянської армії під Сталінградом, у ході якого радянські війська оточили і знищили 22 дивізії і 160 окремих частин вермахту (330 тис. вояків), розгромили 8-му італійську і частину 3-ї румунської армії. Цим завершилася Сталінградська битва. Німеччина і її союзники втратили до 1,5 млн. чол., стратегічна ініціатива остаточно перейшла до радянських збройних сил. Ця битва стала вирішальним етапом у досягненні докорінного перелому у війні. Влітку 1943 р. супротивник почав наступ у районі Курського виступу. У липні – серпні відбулася Курська битва, у результаті провалилася остання спроба німецько-фашистського командування захопити стратегічну ініціативу, вермахт перейшов до стратегічної оборони на всьому радянсько-німецькому фронті. Перемога Радянської армії під Курськом вплинула на крах фашистського режиму в Італії і визначила її капітуляцію. Втрати німецьких військ становили 0,5 млн. чол. (з 0,9 млн. чол., які брали участь у битві). Почався загальний стратегічний наступ Радянської армії на фронті від Великих Лук до Чорного моря. У ході Смоленської операції 1943 р., битви за Дніпро 1943 р., Київської наступальної операції 1943 р. та інших радянські війська звільнили східні райони Білорусії, Лівобережну Україну, Таманський півострів, форсували Дніпро і приступили до звільнення Правобережної України. 6 листопада 1943 р. о 4 ранку столицю Радянської України звільнили від окупантів війська 1-го Українського фронту.

На радянсько-німецькому фронті в той період діяло 236-266 дивізій Німеччини і її союзників, 218 з них були розгромлені радянськими військами. Великих втрат ворогу завдали радянські партизани. Партизанський рух охопив усі окуповані райони країни. На території України здійснили рейди партизанські з’єднання С. А. Ковпака та О. М. Сабурова. Взимку 1943 р. вперше вдалося пройти степовими областями України з’єднанням під командуванням М. І. Наумова. За шість місяців – з квітня по вересень 1943 р. партизани України знищили чи взяли в полон близько 130 тис. гітлерівців та їх прислужників. Підірвали 1880 ешелонів, зруйнували 649 мостів. Підпільна партизанська війна на окупованій території стала одним із важливих чинників розгрому ворога.

У 1944 р. було здійснено серію блискучих операцій, що дали змогу чотирьом Українським фронтам у січні – березні розгромити в ході наступу на Правобережній Україні угруповання армій “А” і “Південь”, звільнити всю Україну і Крим. Львівсько-Сандомирська операція радянських військ 1944 р. привела до поразки групи армій “Північна Україна” і звільнення західних областей України і південно-східної частини Польщі. У вересні – жовтні 1944 р. Радянська армія провела Східно-Карпатську операцію, у ході якої було звільнено частину Чехословаччини і надано допомогу Словацькому національному повстанню 1944 р.

6 червня 1944 р. союзники почали вторгнення в Північну Францію (Нормандська десантна операція, 1944), але й після цього основні сили і засоби Німеччини та її союзників продовжували діяти на радянсько-німецькому фронті.

У січні – першій половині квітня 1945 р. у результаті могутнього стратегічного наступу Радянської армії на всьому радянсько-німецькому фронті (Східно-Прусська операція, Вісло-Одерська операція, Віденська операція) було розгромлено основні угруповання німецько-фашистських військ, звільнено майже всю Польщу, частину території Чехословаччини, Угорщину, східну частину Австрії зі столицею Віднем. Радянські війська вийшли до Одеру і захопили плацдарми на його західному березі.

16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція, у ході якої радянські війська оточили і розгромили могутнє угруповання ворога і 2 травня взяли столицю Німеччини. Було розгромлено 93 дивізії і багато окремих частин, узято в полон 480 тис. чоловік, захоплено величезну кількість військової техніки і зброї. Радянські війська зустрілися з військами союзників. 8 травня 1945 р. у Карлсхорсті (пригород Берліна) було підписано Акт про беззастережну капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини. 6 – 11 травня 1945 р. радянські війська надали допомогу повсталому населенню Праги й інших районів Чехословаччини, розгромили війська групи армій “Центр”, що відмовилися капітулювати (Празька операція). 9 травня стало великим днем Перемоги над фашистською Німеччиною, у якій СРСР відіграв вирішальну роль. Це зумовило результат Другої світової війни на користь країн антигітлерівської коаліції.

Военный энциклопедический словарь. – М., 1984; Історія України. – К., 1993.

В. Храмов