УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО ТЕМИ 1



Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО ТЕМИ 1

“Україна в роки Другої світової війни (1939-1945). Велика Вітчизняна війна (1941-1945)”

Напередодні Другої світової війни долю українського народу визначали насамперед політичні діячі Німеччини й СРСР. Вони прагнули використати українські території, ресурси й населення для здійснення власних воєнно-стратегічних планів. Країни західної демократії обмежувалися дипломатичним

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО ТЕМИ 1

Музей Великої Вітчизняної

війни. м. Київ

Нейтралітетом, керуючись власними економічними та стратегічними інтересами. Унаслідок домовленості між А. Гітлером і Й. Сталіним більшість територій Західної України, Північна Буковина та Південна Бессарабія були приєднані до СРСР. На них розпочалася радянізація, що супроводжувалася репресіями. Доволі складним і напруженим було також становище мешканців Наддніпрянської України. Хоча масовий терор припинився, суспільство продовжувало жити у важкій морально-психологічній атмосфері страху й підозріливості.

На початку війни німецька армія повела швидкий наступ на Київському напрямі,

оточивши й знешкодивши під Києвом головне угруповання військ Південно-Західного фронту. До рук загарбників восени 1941 р. потрапили великі промислові центри – Київ, Харків, Донецьк, Одеса. Під прикриттям Червоної армії, що вела оборонні бої, з України були евакуйовані до Росії, Казахстану та Середньої Азії 3,5 млн кваліфікованих працівників, велика кількість підприємств, обладнання, техніка, худоба, продовольство та інші ресурси, які працювали на забезпечення ведення боротьби з ворогом.

Непідготовленість наступів під Харковом та в Криму навесні 1942 р. призвела до нових поразок і відступу Червоної армії на схід та повної окупації України. Окупаційний режим був спрямований на колоніальне пограбування українських ресурсів і економіки, позбавлення народу здатності до опору. Окупаційна політика передбачала поступове знелюднення українських територій і заселення їх німецькими колоністами. Характерною рисою “нового порядку” був кривавий терор, жертвами якого стали люди всіх національностей.

Окупаційний режим призвів до формування в Україні руху Опору, який мав дві течії: радянську та національно-патріотичну. Історичною правдою були також і прояви колабораціонізму. Ця співпраця зумовлювалася наївними спробами відродити державну незалежність України, створити українські збройні сили, не допустити просування радянських військ на захід України. Нерідко колабораціонізм був зумовлений елементарною стратегією виживання.

Перемоги Червоної армії в Сталінградській та Курській битвах визначили передумови для визволення Лівобережної України. Кровопролитні форсування Дніпра та битва за Київ створили умови для визволення Правобережної України та Криму. Разом із тим прихід Червоної армії в Україну був позначений діяльністю польових військкоматів, які відмобілізовували юнаків і практично беззбройних, необмундированих і ненавчених кидали в бій на неминучу погибель. Незаконною та злочинною акцією стало виселення кримських татар, болгар, греків, вірмен із Криму протягом травня-липня 1944 р.

Вигнання ворога з території України, яке завершилося 28 жовтня 1944 p., не принесло миру в західні області України. З часу вступу Червоної армії на Правобережжя проти неї повела збройну боротьбу Українська повстанська армія, щоб перешкодити радянській владі укріпитись у Західній Україні до часу очікуваного конфлікту між союзниками антигітлерівської коаліції.

Воюючи в Червоній армії, УПА, арміях Канади, США, у французькому іноземному легіоні, загонах руху Опору багатьох європейських народів, українські воїни наближали перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, проявляючи самовідданість і героїзм.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Організм як середовище існування.
Ви зараз читаєте: УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО ТЕМИ 1