Які основні принципи лібералізму?
26 Які основні принципи лібералізму?
Хто дав їм теоретичне обгрунтування?
Лібералізм (лат. liberalis – вільний) – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та торгівлі і демократичних свобод.
Цей термін увійшов до широкого вжитку в першій половині XIX ст., коли в деяких країнах Західної Європи виникли політичні партії лібералів. Однак витоки цієї течії сягають епохи буржуазних революцій XVII – XVIII ст. Ідеологія раннього лібералізму відіграла прогресивну роль. У ній
З розвитком ринкової економіки з різночинців, тобто не дворян, формувався середній стан (купці, підприємці, управлінці, інтелігенція), а також інститути соціального спрямування і різної політичної орієнтації, незалежні від держави. Внаслідок багатолітньої еволюції зазначених чинників і усталилися цінності сучасного лібералізму як системи соціально-економічних і політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадян, суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію тощо. Лібералізм виходить з положення, що світ підпорядковується законам, які не підвладні людині, тому природними принципами її поведінки мають бути здоровий глузд та адаптація до обставин і вимог суспільства. Від самого свого виникнення лібералізм не був тотожним егоїзму, аморальності, відходу від участі у виконанні суспільних завдань. Він звертався до високоморальної особи, яка діє зважено, поєднує свої інтереси з інтересами соціального цілого й несе за них відповідальність.
Лібералізм, на думку його ідеологів (Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, І. Кант, Г. Гегель, І. Бентам, Б. Констан де Ребек, Т. Джефферсон, Д. Медісон, М. Острогельський, Б. Кістяківський, М. Драгоманов та ін.), – це спосіб дій, що грунтується на особистій ініціативі й свободі вибору, готовність до сприйняття нових ідей і водночас заперечення диктату ідеології, політики, влади. Деякі вчені вважають, що такий “спонтанний порядок” спроможний забезпечити саморегулювання суспільного організму краще за будь-які плани. Елементами спонтанного порядку є окремі господарства як індивідів, так і організацій, якими керують свідомо. Розвиток приватного права значною мірою полягає в наданні можливості для створення добровільних асоціацій, які не мають примусової влади.
Найважливіший постулат лібералізму – встановлення балансу між сферами суспільних та особистих інтересів. Вважають, що лібералізм – не ідеологічна догма, а “проект суспільства”, який може бути адаптований до місцевих історичних, національних і культурних умов.
Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави – збереження й захист природних прав людини. Відносини між окремою людиною і державою повинні мати договірний характер, а верховенство закону – бути інструментом соціального контролю. Суспільний пріоритет надається громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатися в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Спосіб політичних відносин – пошуки й досягнення консенсусу; засоби поліпшення суспільних умов – реформування, філантропія, доброчинність.
Як політична доктрина лібералізм набув розвитку і в Російській імперії. У XIX ст. його ідеї знайшли відображення у конституційних проектах М. Сперанського. Найвидатнішими теоретиками російського лібералізму були Б. Чичерін, С. Муромцев, М. Ковалевський. Після скасування кріпацтва у 1861 р. та запровадження земської і судової реформ 1864 р. Росія підійшла до першої світової війни з низкою ліберальних завоювань: судочинство з судом присяжних, ліберальна цензура друку, столипінська реформа, що відкривала шлях до розвитку фермерського господарства.
Українську ліберальну думку започаткували помірковані члени Кирило-Мефодіївського братства, які виступали за поступовий характер національних та соціальних перетворень. Подальший розвиток вона дістала в середовищі громад, які в 60 – 90-х роках XIX ст. об’єднували українську інтелігенцію.
Фундатором ліберального напряму української політичної думки був М. Драгоманов. Його ідеї становили суміш ліберально-демократичних, соціалістичних та українських патріотичних елементів з позитивістським філософським підгрунтям. Як мислитель він ішов у ногу із західноєвропейською наукою, значно випередивши появу в Росії багатьох політичних ідей, зокрема національної. Основою його політичного мислення була ліберальна ідея. За теорією М. Драгоманова, індивід з його волею є основою всіх можливих соціальних порядків, а нація – це певний вид об’єднання індивідів.
Серед українських мислителів – лібералів чільне місце посідає священик В. Подолинський. Загалом же ліберальна думка в Україні не набула широкого розвитку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...