Закон народонаселення – специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий зв’язок між посиленням процесу нагромадження капіталу та зростанням армії безробітних. Дія цього закону виражається у тому, що у процесі нагромадження капіталу, зростання його технічної і органічної будови збільшується чисельність непрацюючого населення, яке є не абсолютно надлишковим, а відносно зайвим порівняно з потребами зростання капіталу. Зміст цього закону вперше науково обгрунтував К. Маркс. У тлумаченні англійського
економіста Т. Мальтуса сутність З. н. полягає в органічному взаємозв’язку між зростанням населення та приростом продуктів харчування, у постійному намаганні, властивому усім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж це відповідає кількості їжі, що є в їх розпорядженні. На його думку, населення зростає у геометричній прогресії, а продукти харчування – в арифметичній. Реальна практика не підтвердила ідеї Т Мальтуса та його сучасних прихильників-неомальтузіанців. Так, згідно з даними американського вченого Г. Несса протягом останніх 300 років відбувалось одночасне зростання виробництва на душу населення і
приріст населення, причому перший показник випереджав. Такий закон може мати місце лише у тваринному та рослинному світі, а людина є не тільки біологічною, але й соціальною істотою. Т. Мальтус вважав, що дія сформульованого ним закону відбувається вподовж усього періоду існування людства. Хоч даних про виробництво продуктів харчування у масштабі планети до 1700 р. немає, але дані про зростання кількості населення не підтверджують зроблених ним висновків. Так, за 1000-1800 pp. середні щорічні темпи приросту населення земної кулі становили менше 0,2 проц., в 1800-1900 pp. – зросли до 0,6 проц. У той же час Т. Мальтус стверджував, що приріст населення здійснюватиметься через кожні 25 років у геометричній прогресії. Якби його прогноз був правильний (а він був зроблений наприкінці XVII ст.), то відношення кількості населення до кількості їжі становило б 256:9. Насправді зростання виробництва на душу населення випереджало приріст населення. Практика розвитку економічної системи капіталізму разом з тим підтверджує сформульований К. Марксом З. н. Так, у післявоєнний період у США безробіття не було ліквідоване навіть під час економічного підйому, а під час кризи воно завжди перевищувало 4 проц. загальної кількості працездатних. З 1900 по 1930 pp. норма безробіття у США становила 4,6 проц., з 1930 по 1960 pp. – 9 проц., в 1960-1990 pp. – 6 проц. У країнах ОЄСР (куди входить 24 найбільш розвинуті країни Заходу) норма безробіття у 1960-1969 pp. становила 2,3 проц., у 1970-1979 pp. – 4,3 проц., у 1980-1989 pp. – 7,4 проц. В цілому у цих країнах на початку 90-х років нараховувалось близько 30 млн. безробітних. Дія З. н. проявляється у формі плинного, аграрного (прихованого) та застійного перенаселення. З часу розпаду адміністративно-командної системи в СРСР, проголошення державної незалежності колишніми республіками Союзу і становлення у кожній з них основ капіталістичного способу виробництва (процес первісного нагромадження капіталу) дія З. н. поширюється на ці країни. На початку 1994 р. в Україні нараховувалось близько 1 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, в Росії – приблизно 4 млн. Крім того, існує приховане безробіття. Так, 40 % працездатного населення України працювало неповний робочий день або перебувало у вимушених неоплачуваних відпустках.
Loading...