ЗАСНУВАННЯ ФІРМИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИЄМНИЦТВО
Розділ 3
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ФІРМИ
3.3. ЗАСНУВАННЯ ФІРМИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Важливою частиною практичної діяльності підприємців є проходження певних процедур, пов’язаних із заснуванням фірми та початком її функціонування.
Після того як особа зважилась на самостійну підприємницьку діяльність, вибрала її вид та організаційно-правову форму, необхідно переходити до формування статутного фонду та реєстрації підприємства. Існують певні особливості
Рис. 3.2. Принципова схема розподілу грошової виручки в акціонерних товариствах
Товариства з обмеженою відповідальністю створюють статутний фонд у розмірі не менше 100 мінімальних заробітних плат. Обов’язковою умовою його створення є внесення кожним з учасників до статутного фонду грошима не менше 30 % зазначеного в засновницьких документах внеску до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю. Весь внесок слід внести не пізніше року після реєстрації товариства. Якщо це зобов’язання не буде виконано, то учасник сплачує за час прострочення десять відсотків річних з недовнесеної суми (якщо інше не передбачено засновницькими документами).
Учасники командитного товариства мають робити внески і додаткові внески в розмірі, способами і в порядку, передбаченим засновницьким договором. Статутний фонд формується з внесків учасників та засновників товариства. Внеском можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність). Внески можна робити у вигляді грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті (крім бюджетних коштів, отриманих у кредит та під заставу).
Внесок оцінюється в гривнях і становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок такої оцінки обумовлюється в засновницьких документах товариства. Від вартості майна, яке було внесено до статутного фонду, залежатимуть частка акціонера в товаристві і можливості впливу на його діяльність.
Для того щоб сформувати статутний фонд для реєстрації підприємства як юридичної особи, необхідно відкрити лише один рахунок у банківській установі. Він може бути відкритий в іноземній та/або національній валюті. Під час відкриття рахунка до банку слід подати певні документи, а саме: рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису при здійсненні грошових операцій за цим рахунком. Останнє оформляється у вигляді довіреності, засвідченої нотаріально (якщо засновником є хоча б одна фізична особа); заяви про відкриття рахунка, підписаної уповноваженою засновниками особою, картки із зразком підпису особи, якій засновники надали право розпорядчого підпису, засвідченого уповноваженим працівником банку.
Якщо внеском є не грошові кошти, а майно, то для таких осіб як власників найкращим варіантом буде складання акта прийому-передачі, в якому обов’язково потрібно описати майно та зазначити його вартість.
У процесі здійснення підприємницької діяльності досить часто виникає потреба змінити статутний фонд. Зробити це можна лише після внесення всіма учасниками товариства своїх внесків або оплати акцій. Якщо хтось з акціонерів товариства не згоден із зменшенням статутного фонду, така дія не допускається. В разі позитивного рішення розмір фонду у будь-якому разі не може бути нижчим від встановленого мінімального розміру, тобто 1250 мінімальних заробітних плат для акціонерних товариств та 100 – для товариств з обмеженою відповідальністю.
Існують певні відмінності у процедурах зміни статутного фонду. В акціонерному товаристві ще на установчих зборах акціонери можуть вирішити питання про збільшення запланованого розміру статутного фонду. Для цього слід проголосувати за додаткову підписку на акції, що перевищують оголошену кількість. Збори можуть також зменшити розмір статутного фонду у випадках, коли підпискою на акції покрито не всю заплановану суму.
Діюче акціонерне товариство може збільшити статутний фонд. Для цього випускають нові акції або збільшують їх номінальну вартість. Статутом такого акціонерного товариства може надаватися право його правлінню своїм рішенням збільшувати статутний фонд товариства, але не більш як на третину
Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зниження номінальної вартості акцій або викупу їх частини у власників для анулювання. Такі ситуації трапляються, коли виникає потреба вийти з товариства. Це зробити дуже легко, продавши або подарувавши свої акції.
У товариствах з обмеженою відповідальністю питання про збільшення або зменшення статутного фонду вирішується значно простіше – через досягнення згоди його учасників між собою. Однак рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення статутного фонду набере чинності не раніш як через три місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.
Зрозуміло, що коли акціонер такого товариства виходить з нього, це веде до зменшення статутного фонду, оскільки при цьому треба сплатити вартість частини майна товариства. Вона пропорційна частці колишнього учасника у статутному фонді, а здійснюється виплата після затвердження звіту за рік, у якому учасник вийшов із товариства, і в термін до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника і в разі згоди товариства така частка може бути повернена в натуральній формі.
Зміна статутного фонду відбувається і в разі відступлення частки. Але це стосуватиметься вже власників часток, а не розміру фонду Відступити свою частку або її частину учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згоди решти учасників одному або кільком учасникам цього ж товариства, і навіть третім особам. Це можливо в тому разі, якщо інше не передбачено засновницькими документами. Переважне право на придбання частки мають учасники товариства, вона повинна бути пропорційною їх власним часткам у статутному фонді. Проте такий порядок поки ще не є обов’язковим, оскільки учасники можуть визначати й інше співвідношення. Передавання частки третім особам можливе тільки тоді, коли було внесено повний внесок учасником, котрий її відступає. Частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення внеску може придбати і саме товариство. У цьому разі воно зобов’язане передати її іншим учасникам або третім особам протягом року. До передання частки розподіл прибутку, голосування і визначення кворуму здійснюють без урахування частки, придбаної товариством.
Однак варіювати розмір статутного фонду можна лише після створення підприємства, спочатку ж його потрібно зареєструвати.
Попередні дії підприємця щодо заснування фірми включають підготовку статутних документів, їхнє нотаріальне засвідчення, а також визначення місцезнаходження майбутнього суб’єкта підприємницької діяльності.
Згідно з п. 4 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. № 740, місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходженням (місце проживання) одного із засновникові або місцезнаходження за іншою адресою. Це підтверджується договором, який передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безкоштовного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договір тощо)
Варіантів підтвердження місцезнаходження дуже багато, та є кілька обмежень. Так, відповідно до п. 3 ст. 2 Закону “Про лізинг”, не можуть бути об’єктами лізингу об’єкти, визначені у ст. 4 Закону України “Про оренду державного майна”, а саме “нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення)”, якщо воно має статус державного. Відповідно до частини третьої ст. 430 Цивільного кодексу, не можуть бути учасниками договору про спільну діяльність громадяни й організації.
Для товариства з обмеженою відповідальністю ідеальним може бути варіант, якщо один із засновників передасть як внесок у статутний фонд товариства будівлю, споруду чи приміщення, за яким воно і зареєструється.
Ще один варіант виходу із ситуації полягає в тому, щоб знайти надійного орендодавця, з яким після реєстрації підприємства можна укласти договір оренди, оскільки до реєстрації це може бути лише угода про намір укласти договір оренди.
Інколи вдаються до іншого варіанта, коли підприємство реєструється за місцем проживання одного із засновників. Якщо не влаштовує жоден з описаних варіантів, то слід використати норми законодавства про юридичну та фактичну адреси. Юридична адреса – це місцезнаходження постійно діючого органу юридичної особи, зазначене в засновницьких документах і свідоцтві про державну реєстрацію. Фактична адреса – це місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності (або його структурних одиниць), за яким він здійснює господарську діяльність. Нині в законодавстві немає суворої вимоги щодо того, щоб підприємство розміщувалося і здійснювало діяльність виключно за своєю юридичною адресою. До того ж, у зв’язку з ліквідацією інституту прописки, фізичні особи тепер враховуються за місцем фактичного проживання, а не за місцем прописки. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35 особа, місце проживання якої підтверджується пропискою, вважається зареєстрованою. Тому для реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності громадянам потрібно звертатися до органу держреєстрації за фактичним місцем проживання, а сама реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється шляхом видачі органом держреєстрації Свідоцтва про державну реєстрацію.
Суть поняття “юридична адреса” полягає в тому, що власник приміщення надає підприємцеві можливість зареєструвати свою організацію за адресою цього приміщення.
Юридичні адреса нині оформляються договором про надання послуг (по суті – це договір оренди). Фактично конкретне місце в оренду не надається, а, як правило, лише надається право посилатися на цю адресу та отримувати на неї кореспонденцію. На практиці, якщо підприємство здійснює господарську діяльність за фактичною адресою, про це слід повідомити в письмовій формі контролюючим органам. Таку само вимогу ставить і власник юридичної адреси на випадок, якщо за цією адресою звернуться контролюючі органи з перевіркою діяльності підприємства. Якщо ж за юридичною адресою підприємство (або його постійно діючий орган) не розміщується і даних про його фактичне місцезнаходження податкові органи не мають, то останні, згідно з пп. 4.3.1 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, можуть застосовувати непрямий метод визначення податкового зобов’язання.
Позитивними моментами використання юридичної адреси є можливість вибору податкової інспекції для реєстрації організації, відсутність необхідності орендувати приміщення заради місцезнаходження, зазначеного в засновницьких документах. Використання юридичної адреси доцільне на початкових етапах підприємницької діяльності. Після появи у підприємця приміщення для такої діяльності ситуацію з місцезнаходженням слід привести у відповідність до чинного законодавства.
Підприємницька діяльність згідно з обраною організаційною формою можлива за наявності таких засновницьких документів, як статут підприємства та засновницький договір. Для акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю потрібно скласти і статут, і засновницький договір. Для повного і командитного товариства – тільки засновницький договір, для приватного підприємства – лише статут.
Засновницький договір і статут належать до основних юридичних документів суб’єкта підприємницької діяльності. Вони мають містити відомості про вид підприємства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків, склад і компетенцію органів управління та контролю підприємства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до засновницьких документів, порядок ліквідації та реорганізації підприємства.
У товариства з обмеженою відповідальністю засновницькі документи, крім того, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними внесків.
Якщо зазначені відомості в засновницьких документах відсутні, це є підставою для відмови у державній реєстрації. До статуту можуть бути внесені, на вимогу засновників, й інші відомості. Не буде зайвим внесення до статуту якомога більшої кількості видів діяльності. Переваги відчуються згодом, коли через відсутність потрібного виду діяльності виникне потреба вносити доповнення до статуту.
Засновницькі документи регламентують діяльність підприємства та його відносини з державою, партнерами та власником (засновниками) протягом усієї діяльності підприємства. Кожний розділ статуту тим або іншим чином, прямо або побічно пов’язаний із бухгалтерським обліком і питаннями, які необхідно вирішувати в процесі роботи.
Слід звернути пильну увагу на засновницький договір, оскільки цей документ регламентує і закріплює відносини між сторонами з приводу участі в утворенні, управлінні підприємством, а також користуванні результатами спільної діяльності.
У засновницькому договорі необхідно чітко обумовити предмет договору – тобто хто, про що і з якою метою домовляється в спільній підприємницькій діяльності. Засновникам також потрібно обумовити розмір і принципи формування статутного фонду, а з метою запобігання непорозумінням з іншими співзасновниками – чітко визначити права та обов’язки.
Важливим є розподіл прибутку в підприємницькій діяльності. Звичайно він розподіляється пропорційно до внесків засновників до статутного фонду, але можуть бути й інші умови. У договорі також обумовлюються умови виходу засновника з підприємства, встановлюється відповідальність засновників підприємства у разі завдання йому збитків.
Засновницький договір, як і статут, підписується сторонами, що домовилися вести підприємницьку діяльність. Підписи фізичних осіб засвідчуються нотаріально. При цьому треба пам’ятати, що відповідальність за відповідність засновницьких документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Перед цим доцільно узгодити в органах державної реєстрації назву майбутнього підприємства, а заодно взяти реєстраційну картку та уточнити перелік і адреси післяреєстраційних органів, де треба поставити підприємство на облік.
Процедура реєстрації залежить від того, де створюється суб’єкт підприємницької діяльності, тому її провадять у містах виконавчі комітети міських рад; у районах міст – виконавчі комітети районних рад; у районах – районні державні адміністрації; у районах міст Києва та Севастополя – районні державні адміністрації (надалі – виконком).
Згідно із законодавством державну реєстрацію різних видів суб’єктів господарського права здійснюють різні органи. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, встановленому законом України “Про банки і банківську діяльність”. Фондову біржу реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Відповідно до Закону України “Про підприємство”, постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності розроблено систему дій і процедур, що потребують відповідних документів. Для фізичних осіб це:
– ксерокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;
– два фото 3х4;
– документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
– реєстраційна картка встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, яку отримують у виконкомі;
– документ, що засвідчує особу.
Юридичним особам – власникові (власникам) або уповноваженим ним або (ними) органу чи особам слід мати:
– рішення власника або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір, а також протокол установчих зборів у випадках, передбачених законом;
– статут (якщо це передбачено законодавством). Засновницькі документи подають до органу державної реєстрації у трьох примірниках (два оригінали, одна копія). Підписи фізичних осіб у засновницьких документах для всіх видів підприємств засвідчуються нотаріально;
– реєстраційна картка у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду), підписана заявником. Водночас вона є заявою про державну реєстрацію;
– документ, який підтверджує внесення плати за реєстрацію (копію платіжного доручення або оригінал квитанції);
– довідку банківської установи, що засвідчує сплату кожним власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності у розмірі, передбаченому законодавством;
– якщо місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності обрано не місце проживання одного із засновників, а іншу адресу, то додатково додається договір, що передбачає передавання засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, обміну, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, засновницький договір тощо);
– якщо засновником або одним із засновників є юридична особа, то додатково подають нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Якщо ця юридична особа – не резидент, то слід подати документ, який засвідчує її реєстрацію в державі перебування. Цей документ необхідно засвідчити у країні видачі, перекласти українською мовою та легалізувати у консульській установі. Цей документ може бути засвідчений у посольстві держави в Україні та легалізований у Міністерстві закордонних справ.
Плату за державну реєстрацію встановлено у таких розмірах:
– за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів підприємницької діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців – 1,5, для юридичних осіб – 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (відповідно 25,5 грн. і 119 грн.). Якщо є потреба у прискореній державній реєстрації (протягом одного дня), то платня стягується у потрійному розмірі реєстраційного збору.
Якщо всі необхідні документи подано, то орган державної реєстрації зобов’язаний протягом не більше як п’яти робочих днів з дня їх надходження (а за бажанням заявника та при сплаті потрійного реєстраційного збору – протягом одного дня) внести дані реєстраційної картки до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка. В цьому свідоцтві зазначається ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.
У разі недотримання термінів видачі свідоцтва орган державної реєстрації повинен сплатити заявникові двадцять відсотків реєстраційного збору, але не більше розміру внесеної заявником плати за державну реєстрацію.
Заявникові вручається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, повертаються оригінал та копії поданих ним засновницьких документів з відміткою органу державної реєстрації.
З отриманням свідоцтва про державну реєстрацію теоретично підприємець може розпочинати свою діяльність, але без печатки розрахункового рахунка в комерційному банку це практично неможливо. Після державної реєстрації слід відвідати у певній послідовності ще багато відомств – теж з метою реєстрації. Серед них – органи статистики.
Згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, в управлінні статистики слід отримати довідку про внесення до ЄДРПОУ. Для цього потрібно подати такі документи: свідоцтво про державну реєстрацію (оригінал та ксерокопію); статут (оригінал); засновницький договір; заповнену облікову картку ЄДРПОУ, яку слід отримати у статуправлінні, документи, що засвідчують сплату збору за видачу довідки.
За реєстрацію в органах статистики береться плата, розмір якої залежить від терміну реєстрації: реєстрація за один день – 31,13 грн.; реєстрація за два дні – 20,33 грн.; реєстрація за три дні – 15,56 грн.
Наступна установа, в якій необхідно зареєструватися, – податкова міліція.
Реєстрацію в органах податкової міліції нормативними документами прямо не передбачено, але в будь-якому разі потрапити до податкової адміністрації без візи податкової міліції не вдасться. Тому, керуючись положенням наказу Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80, де лише зазначено, що перевірку паспортних даних засновників виконують підрозділи податкової міліції, необхідно подати до органів податкової міліції такі документи: нотаріально засвідчену копію статуту (іноді потрібен оригінал); дві заповнені реєстраційні картки; документ, що підтверджує юридичну адресу підприємця; ксерокопії паспортів директора, головного бухгалтера (іноді всіх засновників); ксерокопії їхніх ідентифікаційних кодів. Як правило, під час реєстрації потрібна особиста присутність директора (треба мати при собі паспорт) або навіть всіх засновників. Термін реєстрації не встановлено.
Після цього слід зареєструватися в податковій інспекції. Взяття на облік суб’єкта підприємницької діяльності відбувається в податковій інспекції того району, в якому здійснено державну реєстрацію такого суб’єкта. Стати на облік у податковій інспекції потрібно в двадцятиденний термін з моменту державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. При цьому юридична особа подає такі документи:
– заяву за формою № 1-ОПП, яка заповнюється друкованими літерами;
– оригінали та копії засновницького договору і статуту з позначкою виконкому про держреєстрацію;
– оригінал та копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;
– оригінал та копію документа, що підтверджує юридичну адресу;
– нотаріально засвідчену копію довідки про включення до ЄДРПОУ.
Для того щоб ці документи було прийнято, необхідні також:
– паспорти власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера, довідки про надання їм ідентифікаційних номерів за ДРФО (ксерокопія). Якщо власник, засновник – юридична особа, то необхідна довідка податкової інспекції за місцем розташування підприємства про взяття на податковий облік (ф. № 4 – ОПП).
Фізичні особи подають такі документи: заяву за ф. № 5 – ОПП (додаток 5), копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, документ, що посвідчує особу (паспорт).
Документи приймаються у не підписаному білому швидкозшивачі (2 шт.). Термін реєстрації – два робочі дні (з прийомного дня на прийомний).
Порядок реєстрації у податковій адміністрації передбачено вже згаданим наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року № 80.
Протягом двадцяти календарних днів з моменту державної реєстрації за потреби слід зареєструватись як платник податку на додану вартість (ПДВ) (наказ Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. № 79). Для цього потрібні: реєстраційна заява (ф. № 1-Р); платіжне доручення або квитанція про сплату внеску до реєстру платників ПДВ (один неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Термін реєстрації становить десять робочих днів.
При реєстрації як приватного підприємця згідно із законодавством України можна обрати спрощену систему оподаткування доходів від підприємницької діяльності. Це можливо за умови, що у трудових відносинах з підприємцем перебувають не більше десяти осіб одночасно та обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. грн. Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць.
Для обліку доходів та видатків у своїй діяльності слід вести облік, де зазначаються всі кошти, що надійшли від підприємницької діяльності, а також кошти, витрачені на виконання цієї діяльності, та різниця між ними.
Якщо підприємець використовує найману працю або працю членів своєї родини, то ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.
Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування можна приймати один раз на календарний рік. Орган державної податкової служби протягом десяти робочих днів повинен безплатно видати підприємцеві свідоцтво про право сплати єдиного податку після подання ним письмової заяви до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.
Звичайно, для здійснення підприємницької діяльності необхідна печатка. Порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів передбачено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 р. № 17, відповідно до якого дозвіл на виготовлення печатки суб’єктам підприємницької діяльності видається у дозвільній системі міськрайорганами внутрішніх справ.
Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів керівники суб’єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, підприємці-громадяни подають в органи внутрішніх справ заяву, в якій зазначається кількість печаток та штампів, що передбачається виготовити. Крім того, слід повідомити, вперше чи ні виготовляються печатки та штампи. Якщо виготовлення печаток здійснюється не вперше, зазначається підстава їх виготовлення. Потрібно також зазначити місцезнаходження підприємства, особу, відповідальну за отримання дозволу на виготовлення печаток і штампів, її прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані, прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані керівника або уповноваженої ним особи, що подає клопотання до органу внутрішніх справ.
До заяв додаються такі документи:
– копія свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчена нотаріально, якщо інше не передбачено законом;
– зразки (ескізи) печаток, штампів – у двох примірниках, затверджені керівником (власником);
– платіжне доручення або квитанція про сплату за послуги дозвільної системи;
– копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків (для підприємців-громадян).
Протягом п’яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов’язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів. Якщо у такому дозволі відмовлено, то цей же орган у зазначені терміни повинен надати письмову відмову із зазначенням причин, обумовлених законодавством України. Послуги дозвільної системи за видачу дозволів на печатки і штампи платні, тому цей термін можна скоротити, сплативши потрійний розмір від вартості послуг дозвільної системи.
Реєстрація платника страхових внесків до Пенсійного фонду провадиться в районних відділеннях Пенсійного фонду протягом десяти днів від дати отримання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або з дати укладення угоди (у тому числі цивільно-правового характеру) з найманим працівником. Для цього юридичні особи подають такі документи: заяву (причому графа “Розрахунковий рахунок” заповнюється працівником Пенсійного фонду після отримання повідомлення з банку про відкриття такого рахунку); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про держреєстрацію; нотаріально засвідчену довідку про внесення до ЄДРПОУ.
Фізичні особи подають такі документи: заяву; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію; нотаріально засвідчену копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера за ДРФО; копію договору про наймання робочої сили (завірену в податковій інспекції).
Для такої реєстрації також необхідно знати назву банку, в якому буде відкрито рахунок. Це пов’язано з тим, що крім довідки про реєстрацію в органах Пенсійного фонду потрібно подати повідомлення до зазначеного банку. Необхідні документи здають у двох швидкозшивачах. Реєстрація здійснюється, як правило, одразу на місці. Цей порядок обліку у відділеннях Пенсійного фонду України передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 3 червня 1999 р. № 4-6.
Реєстрація як страхувальника з платежів до Фонду соцстраху здійснюється виконавчими відділеннями Фонду соціального страхування. Для цього подаються такі документи: свідоцтво про державну реєстрацію (оригінал); статут (оригінал) для юридичних осіб; печатка (за наявності).
Реєстрації – одразу на місці. Підставою для реєстрації є постанова Фонду соціального страхування України від 26 серпня 1999 р. № 11.
Реєстрація як платника збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття провадиться в районному центрі зайнятості за місцем розташування. Для цього фізичним і юридичним особам, які використовують найману працю, необхідно подати: відомості про реєстрацію (заповнюється на місці); ксерокопію свідоцтва про державну реєстрацію; ксерокопію довідки про внесення до ЄДРПОУ (для фізичних осіб – ДРФО); засвідчену довідку з банку про відкриття рахунка; печатку.
Фізичним особам, які не використовують найманої праці, необхідно подати: ксерокопію свідоцтва про державну реєстрацію (посвідчення підприємця, що провадить діяльність без створення юридичної особи); ксерокопію патенту (у разі сплати фіксованого податку).
Якщо рахунок ще не відкрито, а печатку не виготовлено, підприємця зареєструють і без них, але після відкриття рахунка (отримання печатки) необхідно буде надати довідку про відкриття рахунка та зразок печатки.
Документи здають у двох прозорих файлах. Реєстрація – одразу на місці, а її підставою є наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 3 жовтня 1997 р. № 4.
Важливою умовою здійснення підприємницької діяльності є відкриття рахунка. Для цього до вибраного суб’єктом підприємницької діяльності банку слід подати:
– заяву на відкриття рахунка встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, заяву підписує лише керівник;
– копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
– копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє; копію засновницького договору, засвідчену нотаріально (для господарських товариств – ТОВ, АТ, повних товариств та ін.);
– копію документа (довідка – форма ОПП), що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
– картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи засновницьких документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією в установленому порядку. До картки заноситься також зразок відбитка печатки підприємства;
– довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України (оригінал). Обов’язково в довідці має бути зазначена установа банку. Уповноважений працівник банку, який приймає документи на відкриття рахунка, зобов’язаний відповідним чином оформити відривну частину довідки та повернути її клієнтові для подання протягом тридцяти днів до органів Пенсійного фонду України;
– копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально, органом, що видав довідку, чи уповноваженим працівником банку;
– копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію підприємства у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України як платника соціальних страхових внесків. Вона повинна бути засвідчена нотаріально, органом, що його видав, або уповноваженим працівником банку.
Фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім’я за умови надання паспорта або іншого документа, що засвідчує особу.
Для відкриття рахунка підприємець-громадянин подає до установи банку такі документи:
– заяву про відкриття поточного рахунка встановленого зразка, підписану суб’єктом підприємницької діяльності;
– копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;
– копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
– довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;
– картку із зразками підписів, що надаються в присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником або нотаріально;
– копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально, органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку (подається, якщо фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності використовує найману працю).
Інколи виникає потреба розпоряджатися рахунком іншим особам. Це можливо за дорученням суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, яке засвідчується нотаріально.
У разі смерті суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи його права і обов’язки щодо розпоряджання коштами на рахунках переходять до його спадкоємців відповідно до постанови правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527.
Треба мати на увазі, що установи банків вимагають додатково надати копії чотирьох сторінок паспорта усіх осіб, які мають право першого та другого підпису на фінансових документах, та копії документів (накази, розпорядження, протоколи), які підтверджують повноваження осіб, що мають право першого та другого підпису в картці із зразками підписів.
Після відкриття рахунка в банку суб’єкти підприємництва повідомляють податкову інспекцію. Для цього до податкової інспекції подається два повідомлення – одне з банку, інше – від суб’єкта підприємництва за формою, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 7 березня 1998 р. № 100. Підстава – постанова правління Національного банку України від 18 грудня 1997 р. № 527.
Реєстрація у перелічених державних органах і відкриття рахунка в банку ще не завершують підготовку до підприємницької діяльності. На здійснення останньої потрібний дозвіл пожежників, санітарно – епідеміологічної служби, структур, які забезпечують охорону праці.
Так, згідно із ч. 6 ст. 10 Закону України “Про пожежну безпеку”, новостворені підприємства починають свою діяльність після отримання на це дозволу в органах державного пожежного нагляду. На виконання цього положення постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 р. № 150 затверджено Порядок видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень. Він надається безплатно.
Для одержання дозволу власник (орендар) подає до відповідного органу державного пожежного нагляду заяву, матеріали оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення, а для одержання дозволу на оренду приміщень – також копію договору оренди.
Підставою для видачі дозволу є висновок, що оформляється за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення, що провадиться органом державного пожежного нагляду або іншою юридичною (фізичною) особою, яка одержала ліцензію на здійснення такої оцінки (експертизи).
Орган державного пожежного нагляду протягом п’яти робочих днів з дня подання заявником зазначених у п. 3 цього Порядку документів приймає рішення про видачу дозволу. Якщо виявлено порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод під час її гасіння та евакуації людей, копія обгрунтованого рішення про відмову у видачі дозволу надсилається заявникові.
Виданий органом державного пожежного нагляду дозвіл є однією з підстав для видачі відповідного дозволу органом Держнаглядохоронпраці.
Такий порядок отримання дозволів органів державного пожежного нагляду на початок роботи передбачено лише для підприємств. На громадян-підприємців він не поширюється, якщо вони не орендують приміщення для підприємницької діяльності.
Вимоги щодо погодження з державною санітарно епідеміологічною службою “Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів
Виробничого, соціально-культурного та іншого призначення” містяться в Законі України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та Положенні про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженому постановою КМ України від 22 червня 1999 р. № 1109. Необхідність отримання такого дозволу зумовлена можливістю експлуатації нових або новозбудованих, перебудованих приміщень чи приміщень, попереднє цільове призначення яких змінюється. Наприклад, використання квартири в житловому будинку під офіс.
Необхідність видачі підприємцю, який створив нове підприємство, дозволу органом державного нагляду за охороною праці на початок його роботи обумовлена ч. 6 ст. 24 Закону України “Про охорону праці”. Згідно з нею Кабінет Міністрів України постановою від 6 жовтня 1993 р. № 831 затвердив Положення про видачу Державним комітетом з нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації. Вимоги щодо одержання такого дозволу поширюються лише на юридичних осіб.
Дозвіл на початок роботи підприємства є офіційним документом, який дозволяє почати експлуатацію підприємства в робочих режимах. Він видається Державним департаментом з нагляду за охороною праці у складі Міністерства праці та соціальної політики України за наявності позитивних висновків органів державного пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, а в разі потреби – органів нагляду з ядерної та радіаційної безпеки.
Для одержання дозволу на початок роботи підприємства недержавної форми власності слід подати:
– свідоцтво про державну реєстрацію;
– дозвіл (ліцензію) на види діяльності, зазначені в засновницьких документах, якщо його одержання передбачено законодавством;
– акти про контрольне обстеження підприємства органами державного нагляду за охороною праці;
– документи про відповідність професійної кваліфікації посадових осіб профілю виробництва та наявність у них знань з питань охорони праці;
– дозвіл відповідних органів на утилізацію (захоронення) відходів виробництва.
Органи державного нагляду за охороною праці мають право вимагати здійснення окремих контрольних вимірювань і обстежень об’єктів, устаткування, системи захисту та управління, а також виробничого й навколишнього природного середовища.
Рішення про видачу дозволу на початок роботи підприємства приймається протягом десяти днів з часу одержання заяви. Якщо роботу нового підприємства буде розпочато без зазначених дозволів, його власник несе відповідальність згідно з чинним законодавством.
Отже, виконання всіх дій і процедур, пов’язаних з попередньою підготовкою підприємства до роботи, дає змогу його власнику розпочати виробничу діяльність. А дотримання всіх правил і норм, зазначених у дозволах, є запорукою його успішної роботи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...