Європейська інтеграція

Політологічний словник

Європейська інтеграція (від лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес поступової уніфікації та зрощування національних економік європейських держав з метою подолання суперечностей між інтернаціоналізацією господарського життя та обмеженими можливостями внутрішніх ринків.

Одним з характерних аспектів політичного і економічного життя Західної Європи після Другої світової війни став розвиток у цьому регіоні інтеграційних процесів. Причинами виникнення інтеграційних тенденцій капіталістичних країн Європи наприкінці 1940-х років були: наявний ступінь інтеграції в торговій, аграрній і митній політиці; негативне ставлення до американського долара як до світової валюти, невигідної для Європи, і стратегічні плани створення власної валюти; негативне ставлення після Другої світової війни до воєнних союзів і прагнення економічного об’єднання на противагу військовому; спільна політика стосовно країн, що розвиваються. Інтеграційні процеси в Європі розвивалися за такими напрямами: інтеграція (інтернаціоналізація) капіталу, його вихід за національні кордони; інтеграція виробництв через монополізацію і версифікацію; виокремлення трьох основних світових інтегративних центрів – американського, європейського і азіатського (з орієнтацією на Японію як лідера).

У перші роки після закінчення Другої світової війни реалізація в Західній Європі американського так званого плану Маршалла сприяла створенню Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) та Європейського платіжного союзу, які дали поштовх післявоєнним інтеграційним процесам як в економічній, так і в політичній сферах. Створення у квітні 1949 р. НАТО ініціювало створення того ж року Ради Європи. Важливим етапом у розвитку Є. і. було утворення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), а також майже одночасно в 1958 р. Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) і укладення Римського Договору про створення Європейського економічного товариства (ЄЕТ) в складі Франції, ФРН, Італії та країн Бенілюксу. У 1960 р. Великобританія створює і очолює інше економічне угруповання – Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) в складі Данії, Австрії, Норвегії, Португалії, Швеції і Швейцарії.

Незважаючи на суттєву відмінність цілей і завдань, обидва угруповання – ЄЕТ і ЄАВТ – досить тісно співробітничали між собою, що привело в 1984 р. до майже повної лібералізації торгівлі між ними. Згідно з Брюссельським договором (1965 р.) відбулося злиття в 1967 р. керівних органів ЄЕТ та ЄАВТ і Євроатому і створення єдиних органів Європейського економічного товариства (ЄЕТ): Ради Міністрів, Комісії європейських товариств (КЄТ), Європейського парламенту і суду з відповідними функціями. Важливим етапом у взаємовідносинах між ЄЕТ і ЄАВТ стали переговори в Люксембурзі (жовтень 1991 p.), а також угода, укладена у травні 1992 р. в місті Порту (Португалія), в результаті якої країни – члени ЄАВТ підключалися до процесу створення “єдиного європейського економічного простору”, до єдиного ринку без кордонів (без злиття структур ЄЕТ і ЄАВТ). Згодом сталися серйозні зміни в складі угруповань. На початку 90-х років ЄЕТ налічувало вже 12 країн – членів. До неї влилися Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія і Португалія. А до ЄАВТ на зміну тим, що вибули, вступили...

Фінляндія, Ісландія і Ліхтенштейн. На зустрічі членів держав та урядів 12 країн – членів ЄЕТ в місті Маастрихті (грудень 1991 р.) були укладені угоди, які набрали чинності в листопаді 1993 p., про створення політичного та валютно-фінансового союзу. Так, замість ЄЕТ утворився Європейський Союз (ЄС), в якому збереглися ті основні органи, що були в ЄЕТ, але з’явилися й нові, передбачалося розширення компетенції та збільшення кількості депутатів Європарламенту, впровадження в 1999 р. єдиної валюти. З 1 січня 1993 р. в рамках “єдиного європейського економічного простору” на території, де проживає 380 млн. чоловік, було створено гігантський “суперринок”, на який припадало 42 % світової торгівлі і 5,7 трильйона доларів щорічного ВНП. Так реалізувалося рішення Ради Європи (1985 р.), що було викладене в Єдиному європейському акті про його створення. Таким чином, ЄС узяв курс на практичне перетворення економічного угруповання з елементами політичного співробітництва, яким воно є нині, у справжній союз з ознаками напівконфедеративного і напівфедеративного устрою. У перспективі – спільні паспорти і ліквідація прикордонних шлагбаумів, як це передбачено Шенгенською угодою (1985 р.), що набрала чинності з березня 1995 р. З 1995 р. ЄС нараховував у своєму складі 15 держав, а з травня 2004 р. – 25 держав.

Отже, Є. і. поступово набуває значення загальноєвропейського процесу. Після проголошення незалежності Україна також виявила інтерес і бажання приєднатися до цього процесу. З іншого боку, Україна становить значний інтерес для країн Західної Європи, зумовлений не тільки її геополітичним становищем, а й економічними інтересами. У травні 1994 р. у Києві було парафовано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Це був перший такий документ у відносинах ЄС з державами – членами СНД. З ратифікацією цієї угоди зазначений документ став базовим у розвитку взаємовідносин нашої держави з ЄС. Відтоді цей процес розвивається по наростаючій, хоча й не так, як передбачав раніше Київ. У практику відносин Україна – ЄС запроваджено проведення самітів, влітку 2004 р. відбувся вже сьомий такий захід, Євросоюз у грудні 1999 р. прийняв спільну декларацію про відносини з Україною. З травня 2004 р. наша держава є безпосереднім сусідом ЄС і прагне до асоційованого членства та в подальшому стати повноправним членом цього потужного інтеграційного об’єднання. З 1995 р. Україна ввійшла до складу Ради Європи й інтеграційні процеси почали охоплювати політичну сферу. Нині ЄС є важливим торгово-економічним партнером України, держави Євросоюзу посідають провідні позиції серед зарубіжних інвесторів за обсягом інвестицій у нашу вітчизняну економіку.

Западноевропейская интеграция: проекты и реальность. – М., 1 986; Кудряченко А. І. Європейська інтеграція. Концепції та реалії // Спостерігач. – К., 1996. – No 25; Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К., 2001; Європейський Союз: Словник – довідник. – К., 2001; Европа вчера, сегодня, завтра. – М., 2002.

А. Кудряченко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Європейська інтеграція