Західноєвропейський Союз (ЗЄС)

Політологічний словник

Західноєвропейський Союз (ЗЄС) – європейський військово-політичний союз. Включає 10 держав Європи: Бельгію, Великобританію, Грецію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Португалію і Францію. Ісландія, Норвегія та Туреччина, а також Чеська Республіка, Угорщина та Польща (з 23 березня 1999 р.) мають статус асоційованих членів; Данія та Ірландія, а з 1 січня 1995 р. – Австрія, Фінляндія та Швеція є спостерігачами ЗЄС. ЗЄС має свою Раду та Секретаріат, які в січні 1993 р. були переведені з Лондона до Брюсселя, та розташовану в Парижі Парламентську асамблею. ЗЄС бере свій початок від Брюссельського договору 17 березня 1948 р. про співпрацю в економічній, соціальній і культурній галузях та колективну самооборону, який підписали Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди та Франція. З підписанням Північноатлантичного договору в 1949 р. відповідальність за військові справи Організації Брюссельського договору, або Західного Союзу, перейшла до Північноатлантичного альянсу (НАТО). За Паризькими домовленостями 1954 р. Федеративна Республіка Німеччина й Італія приєднались до Брюссельського договору і організацію перейменували на Західноєвропейський Союз. Останній продовжує існувати задля виконання умов і завдань, закладених у Паризьких домовленостях. Після закінчення “холодної війни” відкрилася можливість для “другого

народження” ЗЄС, але вже у новій якості. На засіданні Європейської ради, яке відбулося 9-10 грудня 1991 р. в Маастрихті, було ухвалено низку рішень щодо спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки Європейського Союзу. Було продекларовано, що Західноєвропейський союз розвиватиметься як оборонний компонент Європейського Союзу і водночас як європейська опора НАТО. Сьогодні вже зроблено певні кроки для того, щоб ЗЄС став дієвим інструментом європейців для проведення миротворчих та гуманітарних операцій. Напрямками подальшого розвитку ЗЄС є зміна філософії цієї організації та перетворення її на самостійний компонент системи європейської безпеки, подолання “натоцентристської” її моделі. Адже незважаючи на формальну самостійність ЗЄС, в цій організації зберігається значна залежність від НАТО (а отже й США), що значно зменшує здатність ЗЄС оперативно діяти у кризових ситуаціях. До завдань, які має вирішити Союз найближчим часом, належать: подолання розриву між щораз більшою вагою об’єднаної Європи і слабким арсеналом засобів, який не дає їй можливості відігравати провідну роль у врегулюванні кризових ситуацій на континенті; вдосконалення механізму досягнення консенсусу в процесі ухвалення рішень стосовно конкретних дій; створення нової комбінованої та кооперативної архітектури європейської безпеки на основі вже існуючих механізмів безпеки – ОБСЄ, ЄС, НАТО, ЗЄС, РЄАП і Ради Європи. В умовах поступового скорочення присутності США в Європі ЗЄС має з часом перебрати на себе функції координатора миротворчих зусиль на континенті. Йдеться не тільки про розширення можливостей Союзу щодо використання сил і засобів НАТО, зокрема Міжнаціональних оперативних сил, а й про підпорядкування йому спеціальних сил швидкого реагування, сформованих за принципом багатонаціональних підрозділів, зокрема Єврокорпусу, ЄВРОФОР, ЄВРОМАРФОР, британсько-нідерландської та іспано-італійської бригади морської піхоти тощо, а також залучити на постійній основі багатонаціональні миротворчі з’єднання, що створюються в регіоні Центральної і Східної Європи, зокрема українсько-польський миротворчий батальйон. Важливим чинником реформування ЗЄС могла б стати активізація процесу поширення безпеки на Схід, що супроводжується відповідним розширенням європейських структур. З подальшим поглибленням процесів європейської інтеграції критерії членства в ЗЄС мають бути переглянуті в бік їх лібералізації. У цьому контексті не виключена й зміна назви організації, оскільки нинішня вже давно не відповідає ні її новому статусу, ні новим завданням, що стоять перед Союзом. Адже після закінчення блокового протистояння ЗЄС уже не є союзом західноєвропейських країн у чистому вигляді, а і з залученням центрально – і східноєвропейських держав до процесів європейської інтеграції він безумовно буде змушений просуватися на Схід. Україна вбачає у розвиткові всебічної співпраці із Західноєвропейським Союзом важливий елемент системи європейської безпеки, підтримує постійний контакт з його Секретаріатом та Парламентською асамблеєю. Останнім часом з боку Союзу також висловлюється зацікавленість у розвитку практичної співпраці з Україною. Важливим кроком у цьому напрямі є підписаний 30 червня 1997 р. Документ про співробітництво в галузі авіаційно-транспортних перевезень між Україною і ЗЄС. До цього слід додати також прийнятий наприкінці червня 1999 р. Робочий план політичного діалогу та практичного співробітництва між Західноєвропейським Союзом та Українською державою. На нинішньому етапі Україна робить наголос на поглибленні практичної взаємодії із ЗЄС, наповненні конкретним змістом уже досягнутих домовленостей з тим, щоб на цій основі долучитися до подальшого структурування СЄПБО.

Олійник О. ЗЄС – не НАТО, але також просувається на Схід // Уряд, кур’єр. – 1998. – 18 квітня.

О. Кордун


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...

Способи зображення землі.
Ви зараз читаєте: Західноєвропейський Союз (ЗЄС)