Антропометричні дані та їхня оцінка
ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник
РОЗДІЛ 4
НАУКОВО ОБГРУНТОВАНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ЯК ОСНОВА ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я
4.2. Антропометричні дані та їхня оцінка
Для оцінки фізичного розвитку населення, найперше дітей, застосовують методику антропометричних досліджень – антропометрію. До антропометричних показників належать соматометричні та соматоскопічні ознаки. Із соматометричних визначають довжину, масу тіла й окружність грудної клітки, із стоматоскопічних – стан підшкірної жирової клітковини, розвиненість (надмірна, помірна,
Статеве дозрівання проходить п’ять стадій. Показники антропометричних даних порівнюють із середніми антропометричними показниками відповідного віку і статі. Особливо важливе значення має вивчення фізичного
Ріст – це процес збільшення кількості та розмірів клітин органів і тканин організму. Динаміка росту змінюється залежно від вікового періоду і визначається на молекулярному і клітинному рівні швидкістю синтезу білка та подіну клітин. Найінтенсивніший ріст відбувається під час внутрішньоутробного розвитку завдяки процесам гіперплазії (збільшення кількості клітин). На період народження тіло плода досягає 48-57 см (у середньому 50-52 см). Після народження швидкість поступово сповільнюється. Від 1-2 років до початку пубертатного періоду, або періоду статевого дозрівання (у середньому 10-12 років у дівчат, 12-14-у хлопців), ріст стабілізується з незначним прискоренням у 5-6 років. У пубертатному періоді швидкість росту знову збільшується і сягає максимуму через 2-3 роки після його початку. Стрибок росту припиняється у дівчат звичайно до 16 років, у хлопців – до 18, після чого організм продовжує рости протягом декількох років – у дівчат приблизно до 18, у юнаків – до 20. Унаслідок прискореного росту в дітей збільшуються середні показники зросту. Наприклад, у кінці 70-х років XX ст. середній зріст дівчат у 17-18 років становив 162-163 см, юнаків 175-176 сантиметрів.
До 18-20 років ріст в основному завершується, до 30 років довжина тіла збільшується незначно (до 0,5 см за рік) переважно за рахунок росту хребта. Від 30 до 50 років довжина тіла залишається сталою, а потім поступово зменшується (приблизно на І см на 10 років). Це пов’язано в основному зі скороченням хребта внаслідок його викривлення, зменшення еластичності та ущільнення міжхребцевих дисків.
Оскільки окремі частини тіла ростуть нерівномірно, то з віком пропорції тіла людини змінюються. Швидкість росту, а також розміри організму залежать від ряду генетичних, ендокринних і середовищних факторів. Генотип дитини визначає потенційні можливості її росту, а також сімейні (конституціональні) особливості. Спадкові риси найпомітніше виявляються у перших два роки і в пубертатному періоді.
Швидкість росту і кінцеве значення переважно збігаються з даними батьків.
Вимірювання зросту є одним із методів антропометрії. Довжину тіла дітей до двох років вимірюють за допомогою горизонтального зростоміра. Довжину тіла дітей від двох років і старших вимірюють дерев’яним зростоміром – вертикально поставленою двометровою планкою 15 см завширшки. Унизу вона закінчується площиною розміром 70×70 сантиметрів. На планку-шкалу нанесено сантиметрові поділки. Уздовж по шкалі вільно пересувається перпендикулярно прикріплена планшетка. Для вимірювання зросту людина стає на площину прямо, спиною до шкали, торкаючись її потилицею, лопатками, сідницями і п’ятами. Коліна при цьому розігнуті, п’яти прилягають одна до одної, голова фіксується так, щоб зовнішні кути очей і слухових ходів були на одній горизонтальній лінії. Рухому планшетку щільно присувають до верхівки голови. Значення фіксують за нижнім краєм планшетки. Зріст ліпше вимірювати вранці, тому що увечері він звичайно зменшується на 1,0-1,5 см, що пов’язано з ущільненням міжхребцевих дисків під дією сили тяжіння.
Маса тіла – також антропометричний показник. Її визначають зважуванням і використовують для оцінки фізичного розвитку, живлення та стану здоров’я людини. Для зважування дітей і дорослих застосовують медичні ваги. Масу тіла визначають з точністю до 100 грамів. Для об’єктивної оцінки маси тіла отриманий показник порівнюють із даними періодично поновлюваних антропометричних таблиць.
Під час внутрішньоутробного періоду маса тіла плода різко зростає: до 3 місяців вагітності сягає 20-25 г, у 6 місяців – 600 г, до 9 місяців – 2400 грам. У новонароджених, дітей грудного і ясельного віку маса продовжує збільшуватися у прямій залежності від статі і конституціональних особливостей. Різниця у масі тіла хлопчиків і дівчаток особливо значна у підлітковому віці (13-16 років у хлопчиків, 12-15 – у дівчаток). Маса тіла хлопчиків збільшується переважно за рахунок розвитку м’язів, а дівчаток – за рахунок жирової тканини (підшкірної клітковини). До 20 років маса жирової клітковини у чоловіків становить у середньому близько 20 %, у жінок – близько 30 % загальної маси тіла. Конституціональна різниця виявляється у тому, що в осіб гіпертонічного типу середні показники маси тіла більші, ніж в осіб астенічного типу. Нормостеніки займають проміжне становище.
На масу тіла істотно впливають характер харчування та рухова активність (фізичне навантаження). Переїдання і гіподинамія сприяють збільшенню маси тіла, особливо в осіб гіпертонічного типу та зі спадковою схильністю до повноти. Раціональне харчування, достатнє фізичне навантаження сприяють нормальному збільшенню маси тіла.
Найпростіший і найпоширеніший метод визначення ідеальної маси тіла запропонував французький антрополог Поль Брока. Цей метод випливає із твердження, що ідеальна маса в кілограмах дорівнює зросту в сантиметрах мінус 100. Однак зріст – це лише один із показників, що визначає найоптимальнішу масу. П. Брока не враховує таких важливих факторів, як стать, вік, тип будови тіла. Тому формула Брока вважається прийнятною лише для чоловіків 25-30 років нормального складу. У молодшому віці маса повинна бути меншою від ідеальної на 5-7 кілограмів.
У деяких країнах, зокрема в США, показники нормальної маси значно нижчі, ніж у нас. Там вважають за можливе відмовитися від поправок на вік і ставлять вимогу зберігати до старості масу тіла такою, якою вона була у 25-30 років. До 25-30-літніх чоловіків при зрості 167-170 см Ідеальними вважають такі параметри: маса тіла 68-70 кг, окружність грудної клітки в спокійному стані 95-98 см (вимірюють при опущених руках на рівні сосків і під лопатками); окружність талії 75-78 см (вимірюють у найвужчому місці без втягування живота); окружність шиї 39-40 см (у найвужчому місці під “адамовим яблуком”); окружність плеча випрямленої руки 32-33 см (вимірюють посередині біцепса); окружність напруженого біцепса зігнутої руки 38-40 см; окружність стегна (під сідницею) 55-56 см; окружність гомілки (у найширшому місці) 37-38 сантиметрів.
Видатні скульптори Стародавньої Еллади першими звернули увагу на те, що краса людського тіла залежить від пропорцій. У ті часи було виявлено деякі основні закономірності пропорцій тіла людини. Одна з них – це так званий квадрат: довжина розпростертих рук дорівнює зросту людини. Пізніше було зроблено безліч показників пропорцій тіла чоловіка. Ось деякі з них: довжина стегна повинна становити 1/4 від зросту, ширина плечей дорівнювати довжині стегна, окружність кулака – довжині передпліччя, а також довжині ступні, подвоєне коло зап’ястка – товщині шиї, подвоєна товщина шиї – ширині талії.
Для повного уявлення про фізичний розвиток людини (дитини), крім антропометричних даних, треба звернути увагу на інші показники: відкладення жиру, мускулатуру, кістяк, форму трудної клітки, хребет, поставу, форму стоп.
Відкладення жиру (розвиток підшкірної жирової клітковини) має три ступені: малий, середній і великий. Відкладення жиру вважають малим, якщо видно контур кісток плечового пояса, лопаток, відтягнута на животі складка шкіри із підшкірної клітковиною дуже тонка, помітні міжреберні проміжки. При великому відкладенні жиру виражені великі складки на животі, спині, стегнах, при середньому – згалужений рельєф кісток, ребер не видно. Різке виснаження або значне відкладення жиру (вище за вказані норми) є патологічним відхиленням у розвитку.
Мускулатуру оцінюють також за трьома ступенями: малим, або слабким, середнім та сильним, або добрим. Ураховують загальний розвиток м’язової тканини – її кількість і тонус. При слабкій мускулатурі об’єм м’язів незначний. Тонус в’ялий. При сильній рельєф усіх м’язів дуже добре виражений, вони пружні, тверді на дотик, особливо при напруженні. Проміжну стадію називають середньою мускулатурою.
У дітей раннього і дошкільного віку існує стале співвідношення між параметрами кінцівок і грудною кліткою: потроєна окружність плеча дорівнює окружності грудей, сума окружності стегна і гомілки дорівнює потроєній окружності плеча або грудей. Наявність таких співвідношень вказує на правильний розвиток у дитини м’язового апарату.
Кістяк людини характеризує масивність її фігури, кремезність, ширину плечей, суглобів. Розрізняють три типи кістяка: тонкий (вузькі плечі і грудна клітка, малі розміри кісток рук і ступнів); кремезний, широкий кістяк вважають вищим за середній; проміжний між ними – середній.
Форми грудної клітки. Розрізняють найчастіше такі: циліндричну, конічну і плоску. При циліндричній формі грудна клітка спереду і збоку має вигляд рівномірно розвинутої у верхньому і нижньому відділах, нижні ребра мають середній нахил, підгрудний кут заокруглений, середньої величини.
Нижня частина грудної клітки конічної форми порівняно з верхньою ширша і виступає вперед; нижні ребра з малим нахилом; підгрудний кут великий, широкий.
Плоска грудна клітка звичайно подовжена, сплюснута; нижні ребра з великим нахилом; підгрудний кут звужений. У молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років) найчастіше трапляються змішані форми, іноді – бочкоподібні. Бувають також деформації: куряча і
Лійкоподібна грудні клітки. Найчастіше вони виникають як наслідок рахіту. Лійкоподібна грудна клітка особливо сприяє порушенню екскурсії діафрагми і грудної клітки при диханні, погіршує легеневу вентиляцію.
Лопатки за розташуванням бувають: нормальні (прилягають); крилоподібна (злегка або сильно відстають); паралельні або такі, що розходяться; симетричні або асиметричні (розташовані на одному або на різних рівнях).
Для оцінки фізичного розвитку людини, особливо дитини, велике значення має вимірювання окружності грудної клітки. Для цього користуються сантиметровою стрічкою, яку дітям після двох років і чоловікам накладають так, щоб ззаду вона проходила під кутом лопаток, а спереду по VI ребру (під сосками у чоловіків). Жінкам з нормально розвиненими молочними залозами накладають мірничу стрічку ззаду під кутами лопаток, спереду на рівні сосків під молочними залозами (на рівні IV ребра). Вимірювання проводять при рівному диханні в момент максимального видиху; руки повинні бузи опущені. Окружність грудної клітки дорослої людини в такому стані дорівнює 82 сантиметрів.
Максимальна екскурсія грудної клітки становить 7-8 сантиметрів. Середня дихальна екскурія при нормальному вдиху і видиху дорівнює 2-3 см (орієнтовні середні дані). Окружність грудної клітки дорівнює приблизно половині зросту.
Передньо-задній (груднинно-хребтовий) діаметр на рівні ручки груднини дорівнює в середньому 16 см, на рівні нижнього краю тіла груднини – 19 сантиметрів. Поперечний діаметр на рівні сосків становить 26 сантиметрів. Відстань між XII ребром і гребенем клубової кістки при нормальній грудній клітці дорівнює 4-6 сантиметрів. У жінок усі розміри бувають трохи менші.
Окружність грудної клітки дітям до двох років вимірюють у лежачому стані. Стрічку підводять під кутом лопаток, а спереду – під соски. Вона повинна щільно прилягати до тіла дитини, але не сильно стискати грудну клітку. Руки повинні бути опущені. У перший рік життя окружність грудної клітки дитини дорівнює 45-48 см, на другому році -45-51 сантиметрів. Дітям, старшим від двох років, окружність грудної клітки вимірюють стоячи, як дорослим. На третьому році життя вона становить 49-53 сантиметрів.
Хребет буває нормальним або з викривленнями (лордоз, кіфоз). Нормальний хребет має чотири помірних вигини: шийний і поперековий згини повернені опуклістю вперед (лордоз), грудний і крижовий – назад (кіфоз). При лордозі хребта характерна мала шийна кривизна і сильно виражена поперекова; при кіфозі різко виражені грудна і крижова кривизни. При скривленні хребта вбік виникає сколіоз, що звичайно пов’язано з неправильним положенням тіла під час сидіння за партою, захворюванням на рахіт.
Постава – це звична поза під час сидіння, стояння, ходіння. Правильною вважають поставу, при якій усі згини хребта рівномірно й помірно виражені, голова пряма, плечі, лопатки й гребені клубових кісток розташовані на одній лінії. Постава виробляється під час росту, фізичного розвитку і виховання в дітей навичок дотримання правильної пози. При неправильній поставі голова висунута вперед, живіт випнутий, грудна клітка приплюснула, плечі зведені вперед, а груди запалі, ноги зігнуті в колінних суглобах. До найпоширеніших порушень постави й деформацій хребта належать млява постава, плоска та сутула спина.
Для млявої постави характерні різко виражені шийні та грудні вигини хребта. Голова при цьому опущена, плечі зсунуті вперед, грудна клітка запала, лопатки відстають від спини, живіт виступає вперед, ноги в колінних суглобах злегка зігнуті.
При плоскій спині зменшені всі вигини хребта, плечі опущені вниз і злегка вигинаються вперед, живіт випнутий (особливо в нижній частині). При сутулій спині особливо сильно розвинений грудний вигин хребта, плечі трохи звисають вперед, зменшена поперекова кривизна, сильно випнутий живіт.
Форму ніг визначають залежно від направлення осі стегна і гомілки. Розрізнять три форми ніг: прямі (звичайні), Х-подібні та О-подібні. При прямих ногах, поставлених поряд, п’яти і коліна дотикаються, вісь стегна і гомілки становить пряму лінію, ступні паралельні.
При Х-подібних ногах вісь стегна і вісь гомілки утворюють кут, відкритий назовні, у стоячому стані коліна змикаються, а стопи розсунуті. При цьому поставити п’яти разом, випрямити ноги неможливо.
Ногам, які мають О-подібну форму, властивий дугоподібний вигин гомілок; вісь стегна і вісь гомілок утворює кут, відкритий усередину. При зімкнутих п’ятах коліна не змикаються, вони розсунуті.
Форма стопи. Стопа бере участь у механізмі опори і переміщення. За формою стопи бувають нормальні, сплощені та плоскі. Нормальною стопою вважають таку, при якій площина опори займає 35-54 % загальної площини стопи. Ця форма має два добре виражених склепіння – зовнішнє і внутрішнє. Зовнішнє несе на собі основну масу тіла, внутрішнє виконує роль амортизатора. По склепінню стопи рівномірно розподіляється маса тіла, що має велике значення при перенесенні важких речей. Склепіння діє як пружина, пом’якшує поштовхи тіла під час ходіння.
При сплощеній стопі площина опори становить 50-60 %, при плоскій -60-100%.
При плоскостопості порушується опорна функція нижніх кінцівок, значно слабшає зв’язковий апарат стопи, зменшується сила та об’єм м’язів стопи, що призводить до зміни її форми – склепіння притискається і стопа стає плоскою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...