Ареальні фразеологізми української мови – ПОЗАЛІТЕРАТУРНА ФРАЗЕОЛОГІЯ
Розділ 12
ПОЗАЛІТЕРАТУРНА ФРАЗЕОЛОГІЯ
§ 36. Ареальні фразеологізми української мови
У кожному говорі (ареалі), крім літературних, функціонують регіональні фразеологічні одиниці, не зафіксовані загальномовними словниками, або видозмінені загальнонародні чи з локальними значеннєво-формальними ознаками їх вираження ФО. Вони фіксувалися, документувалися й частково розглядалися ще у XIX – на поч. XX ст. у працях О. Потебні, К. Зіновієва, М. Номиса, Б. Грінченка, П. Чубинського, М. Сумцова та ін., проте найчастіше подавалися “єдиним потоком”
Заклик С. Бевзенка (а ще раніше Б. Ларіна) створити спеціальні регіональні фразеологічні словники почав здійснюватися в 90-х роках (ширший аналіз словників подано в розд. 17, тут тільки їх згадаємо). Назвемо деякі місцеві ФО різної семантики й структури у фрагментах словників, додатках до дисертаційних робіт і в лексичних зібраннях. Окремо зупинимось на монографічних дисертаційних дослідженнях.
Північне наріччя. Діалектні фразеологізми цього ареалу певною мірою висвітлені в зібраннях діалектної лексики, хоч і досить обмежене. У “Словнику поліських говорів” (1974) П. Лисенка зустрінемо глибоко народну перифразу лексеми – концепту “зозуля” – безкровна мати (як натяк на те, що зозуля сама не висиджує, а підкладає яйця в чужі гнізда). Замість непривабливого “давати хабара” функціонує евфемістичне Заносити (занести) Сидора, а замість “померти” – засліпить очі. Такі самі й ФО блізкій на очі “короткозорий”; Прикладають гузіка “ставити на чому-небудь печатку” (гузік старе, іронічне “печатка”); Пускат жабки, дитяче “кидати на воду камінці так, щоб вони стрибали по поверхні води”.
У середині 70-х років XX ст. з’явилися фрагменти словників. Активно тут виступили дослідники саме північноукраїнського образного слова. На прикладі одного села (Лучанка Овруцького р-ну Житомирської обл.) П. Грищенко знайомить з діалектними ідіомами й пареміями Полісся: Виміняв мило на мило, жабеня не наб’є бусленя, до Михайла дівка хвостом махала “до свята Михайла всім женихам відмовляла”, От смерті не отперті. Зрідка окремі вирази (Поповські очі “про заздрісну людину”, Водить хвостом “про тих, хто ходить слідком за кимось” ) пояснюються. Г. Аркушин у населених пунктах Західного Полісся та суміжних територіях зібрав, а в книжці народних висловів “Сказав – як два зв’язав” (2003) зафіксував чимало питомих поліських фразеологізмів. Відсіявши словосполучення, у яких “процес фразеологізації ще не завершений” (котача мати), та стійкі вирази з антропонімами, відомі в межах одного населеного пункту (Тиха йак Мотка “сварлива”), автор наводить дієслівні ФО (їх найбільше): поставити на бан’ак “даремно щось зробити”, Бити батка “так приказують, коли просять сусідів допомогти у якійсь роботі”, Робити биду “гнати самогон”; іменні: Кот’ачи бат’ко “хлопець, який любить гратися з котами”; прислівникові ФО: Одним бигом “дуже швидко; миттю”, З вискоком “охоче, з радістю”; стійкі речення: Божа Мати плаче “дощ, коли світить сонце”, Ще так сойа у вирий вибиралас’а “повільне готування, повільна робота”; евфемістичні вислови: До Бардичива на йармарок “так відповідають, коли не хочуть признатися, куди йдуть” . Неважко помітити, що умови “життя на болоті”, серед води спричинюють внутрішню форму багатьох місцевих висловів, як-от: з булота да в озеро “з однієї біди та в іншу”; Пугувурйли, йак з вулом в булоти; трасец: А, йак жид на болоти; бойатис, йак мокрий води; буско ріпи насійау “про брудні ноги”; Вужи в хати завелйс’а (в кого) “дуже брудно”; Набовтати уйун’іу “не втримати сечі під час сну (про дітей)”.
Серед восьми тисяч постійних народних порівнянь Середнього Полісся та суміжних територій, опублікованих Г. Доброльожею в словнику “Красне слово – як золотий ключ” (2003), відшукаємо й багато місцевих, не знайомих представникові інших ареалів. Наприклад, поняття “дурний” передають ФО Тупий як бательня (ослине копито), Розумний як вільхова довбешка (вутка в сараї, як набір дубків, як три китайці разом); “зайвий” – Потрібний як бугаю теля (як вовк на небі, як матросу спідниця, як черв’яку кеди); “сварливий, злий” – біситься як чорт з перепою, вередлива як горунка, виглядає як змія з-за пазухи, випаскудив як свиня гарбуз; “чванливий” – Пишається як жаба болотом (як корова в хомуті, як кропива у колюках, як попівна у гостях) . Доданий “Словник незрозумілих слів” (Бательня – “прилад для биття конопель чи льону”, Горунка – “гірчиця польова, ріпак” та ін.) допомагає зрозуміти внутрішню форму немотивованих місцевих порівнянь.
Південно-східне наріччя описане в працях Д. Ужченка, Р. Міняйла, О. Юрченка, Т. Грици та ін. Фразеологія крайнього сходу України представлена в додатках до дисертаційних робіт Д. Ужченка та Р. Міняйла. Д. Ужченко проаналізував семантику українських зоофразеологізмів, серед яких були й численні ареальні ФО сходу України (Гусей ловити “дуже мерзнути”, Гнати жабу “говорити неправду”, Стріляний їжачок “бувала, з досвідом людина”, Возити свиню “бути п’яним”). Р. Міняйло на прикладі численних східно-слобожанських і східно-степових фразеологізмів (Боби розводити у вухах “мати брудні вуха”, Горобця спіймати “бути неуважним”, П’яте коліно лівої ноги “далека, несправжня рідня”, Жаб’яча кров “людина без емоцій”) проаналізував активні процеси в ареальній фразеології сходу України.
Діалектна фразеологія Нижньої Наддніпрянщини стала предметом уваги В. Чабаненка, який опублікував і фразеологічний словник (про ареальні фразеологічні словники в розділі “Українська фразеографія”), і лексичний. У “Словнику говірок Нижньої Наддніпрянщини” поряд з лексемами наводяться й нечисленні ідіоми, які: 1) включають діалектні слова: вехи наїстись “одуріти” (Веха – блекота), Вилупит белки “витріщитися” (Бельки – вульг. очі); 2) містять слова із семантикою, властивою для нижньонаддніпрянського ареалу, як-от: Розвести базар”довго не прибираючи в помешканні (дворі), завести в ньому безладдя” (Базарь – безладдя, безпорядок); 3) містять слова, уживані лише в складі ідіом: бандури поодбиват “пошкодити або відбити внутрішні органи”; Уз’ат за живец “дошкулити”; Зжити з блеску “позбавити доброї слави, людської шани”; Брать під благу “догоджати комусь, виконувати забаганки чиїсь”; говорити на вимашку “говорити, показуючи пальцями, як це роблять глухонімі”; Вистаріти розум “втратити розум на старості літ”; 4) зазнали народно-етимологічних впливів: Дмитричіска випіс “метрика” .
Практично кожен фразеологічний вислів фрагмента діалектного словника Харківської області його авторами – О. Юрченком, Л. Ройзензоном та С. Ройзензоном – пояснений (Ворон на мосту кинув “про незаконнонародженого”), проілюстрований (Готувати сухарі, пор.: “Коли так і далі будеш шахраювати, то відразу Готуй сухарі”), або пояснений і проілюстрований (Забирати ключі “відставати, бути в чомусь останнім”: “Та він завжди Забирає ключі”) .
Найбільше розроблена фразеологія Південно-західних говірок. Певне уявлення про неї може дати збірник тез наукової конференції “Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови” (Ужгород, 1978), зокрема праці Н. Бабич, Д. Гринчишина, М. Демського, В. Лавера. Лексичні варіанти фразеологічних одиниць буковинських говірок Н. Бабич порівнює із загальнонародно-мовними: І габар не мати = І гадки не мати; брати на бричку, брати на штуки, брати на биштифранти, брати на патички = Брати на сміх (на глум) “насміхатися” і на матеріалі фразеології цих говірок (на кінський Великдень “невідомо коли, ніколи”, Бий-за-бий “що б там не стало”, Мінти в голові “бути людиною чуднуватою, несамостійною тощо”) робить спробу виробити принципи укладання словникової статті діалектного словника.
Аналізуючи фразеологізми наддністрянських говірок, Д. Гринчишин указує на їх лексичні, граматичні, фонетичні й композиційні відмінності від літературних: Набрати у писок водії, сорока на хвості принесла, куром на сміх. Деякі бойківські регіоналізми, тобто вислови, що мають вузьколокальний ужиток і не виходять за межі названого ареалу, називає М. Демський. Вони поділяються на такі групи: І) ФО, у яких елементи компонентного складу – загальновживані лексеми, проте вихідні структури в них побудовані всупереч нормам лексичної сполучуваності (Говорив з грубшого кінци); 2) ФО, які від літературних різняться лише на фонемному рівні (Борону затигати за ким); 3) ФО, що в своєму складі мають вузькодіалектні лексеми (Антйпко у нім сідит); 4) ФО, які семантикою одного з компонентів прив’язані до певної території в межах ареалу (Бориславску пийтку дістав, пішов на гукову гору). Окремі бойківські ФО відрізняються від літературних всіма компонентами (Бриндзу пригнітити – дістати гарбуза).
М. Доленко публікує матеріали для словника діалектних фразеологізмів Поділля. Серед них вислови різної структури й семантичної цілісності – Бити блинди “нічого не робити”, Буксувати носом “схлипувати, тихо плакати”, Горластий чванько “хвалько” .
У “Матеріалах до словника західно-волинських говірок” (1897) М. Корзонюк вміщує і низку ФО: душі пускатися “тяжко журитися”, Копу літ тому “давно”, Нюра давате “пірнати”, Гурубенює мулуко, тобто “горобине молоко” (пор. пташине молоко). Окремі лексеми вживаються лише в складі фразеологізмів: На барана взяте “взяти дитину за спину”; Відгалу не дате “не дати спокою”; Попару ни дате “не дати спокою комусь, квапити когось”. Їх зафіксовано значно більше й тематично їхнє коло ширше в двотомному “Словнику бойківських говірок” (1984) Й. Онишкевича. Серед них – жартівливий побутовизм зі значенням “затирати сліди лихого діла” – бити по азбуці; ідіоми, що висвітлюють сімейні стосунки, – На бік оженйтиса “перейти жити й працювати на хазяйство жінки”, людські стосунки взагалі – На бакир стойати “сваритися”; стан і характеристику внутрішніх рис людини – зневажл. бейло пйаний “п’янюга”, Йенчим бердом тканый, не у того бердо тканый “іншої вдачі”; назви деяких обрядів – Брйндзу прикітити “дістати гарбуза”, Висватати віно “отримати придане”; назви квітів – Бабино літо “флокс”. Пор. розгалужене фразеологічне гніздо зі словом Вітер: Вийти на вітер “усе втратити”, Такого вітра ти дам? “що тобі дам?”, Як вітром надмухане “говорять про людину, що ніби добре виглядає, а насправді хвора”.
Деякі мікроструктури стійких сполучень усного діалектного мовлення, зокрема зі значенням “гордитися”, “зазнаватися”, уживані в українських говірках Закарпаття, системно описує В. Лавер, розрізняючи фразеологізми з лексичними діалектизмами (Надути Зафогодити / закотити / закадрчити губы / гамбы / гембы /глембы / торомбы / тромбы / тромфы / варги) й діалектні фразеологічні синоніми (Бити в гонорах; нести / вести / держати / гонор / високо; мати гонор “честь”) .
Новим етапом вивчення діалектної фразеології (90-ті роки XX – поч. XXI ст.) став їх монографічний опис, здійснений у дисертаційних дослідженнях Т. Грици, Р. Міняйла, Г. Доброльожі, А. Ступінської, Н. Коваленко, Н. Романюк, М. Олійник. Виокремимо деякі основні особливості опису (подачі) українських говорів. Необхідність системної подачі приводить до того, що називаються всі ФО, які функціонують у говірці (у говорах) – і літературні, і вузькоговіркові. Тому при аналізі власне діалектних ФО доводиться вилучати їх із загального потоку. Діалектні вислови утворюються в основному двома шляхами: на базі загальновживаних сполучень, які у своєму складі мають загальновідомі слова (особливо це стосується південно-східного наріччя, менше – північного), і словосполучень, які частіше включають лексеми – діалектизми (що характерніше для говірок південно-західного наріччя).
На Гуляйпільщині (південнонадніпрянські, ширше – степові говірки), за дослідженнями Т. Грици, уживаються вислови Хоч ардам падай “ні в якому разі, ні в якому випадку”, на бабки сісти “дуже втомитися, виробитися”, У бані водою не обіллєш (кого) “дуже спритний, швидкий”, Бебзик напав (на кого) “хто-н. безпричинно розгнівався”, І бика видоїть “спритний, меткий”, Боком ходити “сердитися, бути невдоволеним”, Буром дивитися (на кого) “дивитися сердито”, Сім верст по закутках “дуже довго збиратися до когось, повільно йти”, З двома вихрами народився “щасливий, везучий”, Вуса на потилиці зав’язати “утихомирити, приборкати”, Надутися як бабкин гиндик “поводитися пихато”, в загін загнати “виснажити фізично”, Під камінь лягти “померти”, Хоч по кісточках розклади (розбери) “тихий, спокійний” .
Фразеологія східно-слобожанських і східно-степових говірок стала об’єктом дослідження Р. Міняйла. Серед ФО називаються: а) порівняльні фразеологізми: Як лом проковтнути “триматися неприродно прямо, виструнчено”, Як три дуби разом “зовсім дурний”, Як без лопати по копаному “не так, незвично, неправильно”; б) каламбурні вислови: віють вітри з-під макітри “хто-небудь легковажний, несерйозний, недосвідчений”, Видирати лисому волосся”робити безрезультатну роботу”, Іван бабі хрещена мати “дуже далекий родич або зовсім не родич”; в) фразеологізми, що постали на основі метафоризації й метонімізації: Шахтарське щастя “горілка”, Заячої крові багато (в кого) “хто-н. дуже боязкий”, Ноги на вуха повісити “дуже швидко бігти, тікати”, У маку не досидів “хворий на голову, дурнуватий”, Очі в купу збирати “прикидатися нерозуміючим”, Розпустити коси “вийти заміж” .
Об’єктом дослідження Г. Доброльожі Стала поліська компаративна фразеологія (північні говори). Поряд із загальновживаними авторка вводить у науковий обіг і місцеві вислови (Симпатична як свиня загранична, гарний як собака на морозі, уперся як баран в сіно, у голові яку цебрі з картоплею) .
Г. Ступінська наводить місцеві вислови лемківських говірок (південно-західні говори). Наприклад, час передається метонімічно – сонце на хлопа “пізній ранок”, тобто “у висоту чоловіка”. Побутують вислови на позначення фізичних особливостей людини – Боцанув брат “високий, довгоногий”, досл. “лелечин брат”. Часом діалектні вислови мотивовані лише для обмеженої кількості мовців. ФО Впертий як віре дерево означає “дуже впертий”. Вірим Називали покручене дерево, що росло біля води й на протязі. Під впливом природних явищ (вітру, води, сонця) стовбур дерева деформується. Така деревина є надзвичайно твердою, її важко розрубати. Уперту людину, яку неможливо переконати, порівнюють саме з Вірим деревом.
Н. Коваленко Описала фразеологізми говірок Західного Поділля. Особливу увагу вона звертає на їх моделювання, а отже, і на численні варіанти місцевих висловів. Скажімо, семантична модель “виконувати марну роботу = ледарювати” має таке фразеологічне наповнення: Тоукти воду у ступі; переливати с пустого у порожне; горопцам дулі давати; горопцам дулі тицати; горопцам дулі показувати; горопцю шчитати; плувати та ловити; плувати у стелу; бити брйнзу.
Досліджуючи фразеологію верхньонаддністрянських говірок нижньої течії річки Бистриці, Н. Романюк поставила за мету здійснити комплексний діахронічно-синхронічний аналіз та визначити основні тенденції її розвитку. Серед них – поширення компонентного складу (Щось велике в маленькому лісі здохло); скорочення компонентного складу (Язик мій – ворог мій – язик – то ворог); контамінація фразеологізмів (Намилити ребра – порахувати ребра + намилити шию; скалити око – скалити зуби + вилупити очі) .
Фразеологію гуцульських говірок (південно-західні говори) описала М. Олійник. Вона виділила місцеві вислови, якими позначають зовнішній вигляд людини, зокрема вроду (Красний йег ружа; йег рожа полонинска), статуру (Суха йаг бед райа, тобто “як суха корова”; Круглий йег гарбуз у греци “дуже огрядний”), зріст (Йег оборожина “високий”, Оборожина – “стовп, що тримає огорожу”; Жебі по пупец “низький”), вік: “молодий” (Пшеница цвіте під носом; зелена йек трава на весні), “старий” (Йег пен зогнилиі), емоційний стан (Йет би квасних йеблук найіуси “сумний”) .
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...