Біженці
Політологічний словник
Біженці – статус осіб, який згідно з міжнародним правом, насамперед з Конвенцією ООН (1951) Про статус біженців та Протоколом до неї (1967), виникає внаслідок обгрунтованого побоювання з боку осіб стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань. Проте нині таке визначення статусу Б. вважається застарілим, таким, що не відповідає реаліям та проблемам кінця XX – початку XXI ст. Категорію Б. інколи кваліфікують за ознаками тих,
Історія проблеми, пов’язана з Б., виникла на початку XX ст. у зв’язку з діяльністю Ліги Націй. Біля її витоків стояв Ф. Нансен – Верховний комісар у справах російських Б. У подальшому мандат Нансена було поширено й на інші етнічні групи: вірмен – у 1924 р., ассирійців і турків – у 1928 р.
У 30-ті роки минулого століття
У повоєнні роки міжнародно-правова основа Б. формувалася на засадах Статуту ООН та Загальній декларації прав людини. Вони заклали фундамент прав Б., яким передбачається, що Б. повинні користуватися основними правами людини без будь-яких винятків та дискримінації. Б. мають право на притулок та право не бути поверненими туди, де їхньому життю і свободі загрожують репресії та інші дискримінаційні заходи. Принцип заборони примусового вислання Б. чи повернення в країни, звідки вони прибули, зафіксовано у п. 8 Конвенції 1951 р. У 1959 р. під егідою Ради Європи було підписано міжнародно-правовий документ – Європейську угоду про скасування віз для біженців. Згідно з цією угодою Б., які легально перебувають на території держави, яка є учасницею цієї угоди, можуть в’їжджати та виїжджати на територію іншої держави без віз, якщо вони мають відповідні транзитні документи, а їх перебування в країні не перевищує 3-місячного строку. Віза потрібна для перебування на території іншої держави терміном, що перевищує три місяці, або ж з метою отримання оплачуваної роботи.
Нині є підстави говорити про наявність як інституційних структур, так і міжнародно-правових гарантій захисту прав Б. Зокрема, сучасне міжнародне право, що складається з міжнародних документів політико – правового характеру, визначає основні стандарти поводження з Б. Міжнародне право Б. розглядається як частина гуманітарного права у специфічних обставинах, в яких перебуває людина.
Фахівці звертають увагу на регіональні та цивілізаційні умови і обставини, які спричиняються до появи Б. Зокрема наголошується, що нинішні проблеми, пов’язані з Б., не вкладаються у традиційне визначення переслідування, оскільки нові види цього явища грунтуються не так на політичних, як на етнічних чи інших чинниках.
Україна ратифікувала Конвенцію 1951 р. та Протокол до неї 1967 р. У 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про біженців”, мотивуючи це необхідністю визначити правовий статус Б., установити правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу своєї громадянської належності (або країну свого постійного проживання). У ст. 1 вітчизняного закону “Про біженця” подається визначення самого терміна Б., згідно з яким під цим мається на увазі іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу Б.
Закон України “Про біженців” // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали; За ред. В. Євтуха. – К., 1998; Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика: Енциклопедія / За ред. Ю. Римаренка. – К., 1998.
Л. Шкляр
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...