Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Боротьба міст за самоврядування

Боротьба міст за самоврядування

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

§5. Середньовічні міста Західної Європи

3. Боротьба міст за самоврядування

Оскільки середньовічні міста з’являлися на землі світських і духовних феодалів, тож відповідно й підпорядковувалися їхній волі. Феодали були зацікавлені в появі на своїй території міст, адже з ремесла й торгівлі вони мали чималий зиск.

Однак непереборне прагнення феодалів витягти з міста якомога більше прибутків викликало невдоволення з боку городян, яке набуло форм справжньої боротьби

між містами й сеньйорами. У Західній Європі таке протистояння тривало впродовж X-XIII ст. і називалося комунальним рухом. У ньому прослідковуються два основні етапи. Перший символізує боротьбу городян за звільнення від найважчих форм феодальної залежності, за зменшення поборів і за торгові привілеї. Другий засвідчує бажання здобути міське самоуправління і права. Часом городянам удавалося відкупитися від сеньйора чималими коштами. Такі міста отримували за гроші спеціальну грамоту, так звану хартію, у якій перераховувалися всі надані місту вольності й привілеї.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XII ст. З хартії міста Сен-Омера

Я,

Вільгельм, з Божої милості граф Фландрії, не бажаючи заперечувати проти клопотання городян Сент-Омера… даю їм на віки вічні й наказую, щоб залишалися незмінними нижчеписані права і звичаї:

1. Щоб я забезпечив їм мир відносно будь-кого; щоб я підтримував їх і захищав як своїх людей, без усякої прихованої думки…

4. Вони повинні будуть боронити мене і мою землю…

8. Усіх, хто живе і потім житиме в стінах Сент-Омера, я звільняю від подушного у оброку і від платежів фогтові [управителеві]…

10. Я наказую, щоб їхня комуна, яку вони створили, присягнувши, й надалі існувала, і нікому не дозволю розпустити її, а також даю їм усякі права і правосуддя…

Й. Шрейбер. Бургомістр. XIX ст.

Чимало міст у результаті такої боротьби ставали комунами. Це означало, що верховним органом управління була міська рада, тобто магістраті члени якого обиралися. В Англії і Франції голову ради називали мером, а в Німеччині – бургомістром. Міста-комуни мали також власний суд, військове ополчення самостійно розпоряджалися фінансами та встановлювали податки. Жителі таких міст сплачували сеньйору порівняно невисоку грошову ренту, а у випадку війни виставляли йому на допомогу невеликий військовий загін. Цікаво, що, здобувши незалежність, міста-комуни самі починали виконувати роль колективного сеньйора стосовно селян із прилеглих територій.

Історична цікавинка

Унікальним прикладом невтолимого прагнення міста до незалежності є історія, описана в хроніці абата Гюібера Ножанського. Ідеться про боротьбу за самоврядування жителів північнофранцузького міста Лаона, яке було власністю єпископа Годрі, що славився своєю скупістю й безжальністю. У 1108 р. купці й ремісники, заплативши єпископу кілька сотень золотих монет (ліврів), отримали хартію на самоврядування. Було обрано раду комуни, у яку ввійшло 36 городян. Єпископ склав присягу й пообіцяв, що не порушуватиме міських прав. Король Людовік VI Товстий також визнав права Леона на самоврядування. Однак, коли 1111 р. король прибув до міста, то єпископ почав просити монарха скасувати хартію. Довідавшись про це, городяни”запропонували королю 400 ліврів, але єпископ їх випередив і дав королю 700 ліврів. Самоврядування було скасовано. Ображені городяни підняли повстання, пограбували єпископський палац, а самого Годрі, який сховався в порожній діжці, безжально вбили. Однак король усе-таки відновив у Лаоні старі порядки.

Події, описані в хроніці Гюібера Ножанського, були лише одним епізодом тривалої боротьби лаонців за свої права. Перемога переходила то до рук городян, то до рук короля. Так тривало понад 200 років. Лише 1331 р. король добився свого. Городяни зазнали поразки. Управляти містом стали королівські судді й чиновники. Приклад Лаона засвідчує, що деколи боротьба городян із сеньйорами затягувалася на століття.

Збирання податків. Мініатюра. XVст.

Жителі міст. Середньовічна мініатюра

Важливим здобутком комунального руху стало те, що переважна більшість городян усе-таки позбулася особистої залежності від сеньйора. Селянин, якому вдавалося втекти в місто й прожити там рік і один день, також ставав вільним. Навіть “міське повітря робить вільним” – твердить середньовічна німецька приказка. У міському праві м. Бремена було записано: “Якщо хтось, чоловік або жінка, проживе упродовж року і дня в м. Бремені під владою… права… міської межі… і якщо після цього строку хтось захоче заперечувати його свободу, то… нехай буде дозволено йому [тобто звинуваченому] довести свою свободу з посиланням на вказаний термін”.

Як відомо, на боротьбу із сеньйорами піднімалися всі городяни. Проте в разі перемоги отримані вигоди переважно використовувала міська верхівка, так званий патриціат. Він складався з найзаможніших міських родин – купців, лихварів, багатих земле – та домовласників. Патриціат тримав під пильним контролем магістрат, суд, військо, інші виборні посади, фактично був повновладним господарем міста. Найнижчий щабель міського життя посідали плебеї – найбідніші городяни, вантажники, чорнороби, поденники, жебраки. Сходинку між патриціями й плебеями впевнено займали бюргери – середній прошарок міського населення, основу якого переважно становили торговці та ремісники.

Слід зауважити, що спочатку словом “бюргер” називали всіх жителів міста. Уже у ХІІ-ХІІІ ст. термін “бюргер” став вживатися тільки стосовно повноправних городян, до яких не належали низи, усунуті від міського самоуправління. Згодом це поняття набуває ширшого значення: бюргерами починають називати багатих і заможних жителів міста.